«Розслабся, Дональде», — ще кілька років тому важко було уявити, щоб дівчина-підліток дискутувала про зміни клімату із найвпливовішими людьми цього світу, а її саму називали впливовою і як спікерку запрошували на форум у Давосі та Генасамблею ООН. Однак словесна перепалка у твіттері між екоактивісткою Ґретою Тунберґ та американським лідером Дональдом Трампом, яка розпочалася під час Міжнародного економічного форуму в Давосі на початку 2020-го й завершилась після виборів президента США в листопаді тією самою порадою — «розслабитися», — добре відбиває зміни, які чекають на нас у політиці близького майбутнього. Ні, вони не про відпочинок, а про конфлікт поколінь, що лише посилюватиметься.
Читайте також: Back to USSR. Як у Харкові поховали «міцного господарника»
Ґреті Тунберґ майже 18. Завдяки своєму активізму впродовж двох останніх років їй вдалося привернути увагу мільйонів людей до проблем зміни клімату, зокрема своїх однолітків, які виходили на марші Fridays for Future по всьому світу з тією самою метою. І хоча для багатьох однолітків Дональда Трампа (він до перемоги старшого на чотири роки Джо Байдена був найстаршим американським президентом в історії) питання зміни клімату все ж важливе, проте протистояння Тунберґ і Трампа дуже символічне для майбутнього світової політики.
На початку грудня чимало американських видань повернулися до теми «старіння» в місцевому політикумі. Цього разу дискусію спровокувала 87-річна сенаторка, членкиня Комітету із правосуддя Даян Фейнстейн. Точніше кажучи, її колеги, які, згідно з американським виданням Politico, розділили із журналістами своє занепокоєння щодо когнітивних здатностей і стану здоров’я сенаторки. Ішлося про те, що Фейнстейн має проблему із короткочасною пам’яттю й забуває те, про що їй щойно розповіли. Ситуація, що виникла із сенаторкою-демократкою, не є дивиною для американської політики. (див. «Голос у невідомість»). Більшість топполітиків Сполучених Штатів за віком наближаються до сьомого десятка. З одного боку, те, що політикою, як і іншими професіями, займаються довше — логічно, бо тривалість життя зростає, а з іншого — чи відповідає їхня діяльність запитам молоді. «Ви за мене не голосуєте», — відповіла Даян Фейнстейн торік підлітками, які прийшли до її офісу просити підтримати «Новий зелений курс» — законодавчий пакет реформ, що має на меті радикально змінити життя американців на благо боротьби зі змінами клімату.
Читайте також: Лють і відчай «розгубленого покоління»
Законодавчі зміни пропонували представники радикального крила демократів США. Однією з тих, хто найгучніше й найактивніше намагалася домогтися підтримки цих змін, була Александра Окасіо-Кортес. Їй 31. «Новий зелений курс» не мав великої підтримки в американському суспільстві насамперед через економічні наслідки. Однак сенаторка Фейнстейн вирішила не мучитися довгими поясненнями, чому не підтримує цей пакет змін, і натомість дорікнула підліткам, що вони за неї не голосують (вони і справді ще не голосують, бо неповнолітні). Тому, за словами сенаторки, не можуть вимагати від неї дослухатися до їхніх вимог (за що отримала на горіхи від ліберальних коментаторів і захват від консерваторів). Ситуація з голосуванням і представництвом молоді в політиці у США — катастрофічна. Звісно, листопадові вибори привели до Конгресу невелику групу молодих політиків (як, наприклад, наймолодший в історії член Палати Представників, 25-річний республіканець Медісон Которн), але саме по собі суспільство залишається у стані серйозної вікової різниці, або ж generation gap: більш ніж половина виборців за віком молодші за 40 років, натомість середній вік сенатора — 65 років.
Ситуація із протистоянням молодої генерації та старшого покоління політиків — лише одна з ознак, яка відчуватиметься найближчим часом у світі. Пандемії мають тенденцію посилювати наявні проблеми й радикалізувати протестні настрої, тому цілком імовірно, що суперечка поколінь лише посилюватиме радикалізм у політиці. І це відчуватиметься на різних рівнях: і в підходах до врядування, і у ставленні до певних чутливих питань. Зокрема щодо проблеми зміни клімату. Поки що екологічні питання провокують заперечення в колі популістів і продукують нові теорії змови. Натомість серед молодшого покоління викликають занепокоєння. І якщо в них буде менше шансів утілювати свій порядок денний на політичному рівні, у хід може піти «пряма демократія». Британське видання The Economist, посилаючись на дослідження МВФ, застерігає, що найближчим часом (зокрема в суспільствах зі значним розшаруванням) слід чекати на зростання протестів. Так, згідно з аналізом МВФ досвіду 133 країн упродовж 2001–2018 років, заворушення у країнах зростали за 14 місяців після епідемій, а піку сягали за 24 місяці. Ці протести можуть продукувати нових молодих лідерів, але значно радикальніших за своїх колег, які потрапили до політики звичним шляхом. І, звісно, у бідних країнах протести провокуватиме не проблема зміни клімату, а бідність, нестача їжі й робочих місць. Саме там, як попереджають дослідники, протести можуть увійти в замкнене коло, коли після завершення одного циклу проблем розпочинатиметься новий і все це підриватиме стан економіки та суспільства настільки, що не буде можливості з цього вирватися. До того ж у тривалішій перспективі пандемія суттєво вплине на наймолодше покоління, адже діти навіть у країнах середнього достатку часто позбавлені нормального доступу до навчання й розвитку, зменшуються доходи сімей, натомість зростає рівень насильства.
Читайте також: Die Welt: Глобальний супермаркет зброї
Підтверджує це припущення і дослідження, яке нещодавно опублікував Центр майбутнього демократії університету Кембриджа у Великій Британії. Згідно з ним, рівень задоволення демократією серед покоління міленіалів (18–34 років) на сьогодні на найнижчому рівні. Єдиний виняток — керівництво лідерів-популістів. У тих країнах міленіали задоволеніші демократією, аніж їхні однолітки із звичайними лідерами-демократами. Дослідники вважають, що причиною є низький рівень зайнятості й економічна нерівність, яку найбільше на собі відчуває саме це покоління. У тих країнах, де ця відмінність не така значна (як-от Австрія, Ісландія, Фінляндія чи Данія), відмінність у сприйнятті демократії різними поколіннями також значно менша. Натомість у США, де вона добре відчутна, — навпаки. Якщо глянути на вік політичних лідерів у цих країнах, то відмінність зі США буде добре помітною. Молодь має більше шансів долучатися до політики і впливати на своє життя нерадикальними методами, тому її сприйняття позитивніше.
Інша тенденція, яка до світової політики докотиться не завтра, але стане відчутною вже найближчим часом, — це посилення гендерного дисбалансу. У політиці стане менше жінок. Економісти порівнюють нинішній спад економіки з тим, що можна було спостерігати після Великої депресії. У більшості країн він значною мірою завдав удару по жіночій праці — вони частіше втрачають робочі місця, аніж чоловіки. Також жінки частіше згодні відмовлятися від роботи в час пандемії, згідно з опитуванням McKinsey в Північній Америці, у зв’язку із труднощами поєднання роботи й домашніх обов’язків у час пандемії. Проте уряди, які у 2020 році очолювали жінки (Нова Зеландія, Німеччина, Тайвань), були ефективнішими в боротьбі з пандемією та більше уваги приділяли саме соціальній політиці, щоб їхні країни могли краще впоратися з наслідками пандемії.
Читайте також: Die Welt: Байден мусить стати більше ніж третім Обамою
Саме уряди з більшою увагою до соціальної політики зуміли стати ефективнішими в новій «вакцинній політиці». Так, Нова Зеландія вже оголосила, що зуміла зберегти за собою достатньо доз вакцини від коронавірусної хвороби різних виробників, що дасть змогу не лише розгорнути найбільшу в історії своєї країни програму імунізації у другій половині наступного року, а й поділитися з найближчими сусідами в Тихому океані. Власне, ці країни менше відчуватимуть радикалізацію політики через протистояння поколінь.
Проблема батьків і дітей та конфлікту поколінь — зовсім не нове явище, але нині воно набирає геть інших обрисів. Міленіали відчувають на собі вже другу кризу (перша була у 2008-му), покоління Z прагне радикальних змін, бо бачить проблеми, які на них чекають у найближчому майбутньому (зміна клімату й пов’язані з нею проблеми — лише одна з них). Усе це відчуватиметься і у світовій політиці. Там, де молоді не даватимуть говорити, вона братиме мікрофон сама і словесні перепалки точно виходитимуть за межі соцмереж і звичних платформ для політичних дискусій.