Високі ціни на нафту та часткове скасування санкцій приносять Росії мільярдні доходи. Наскільки суттєвою є вигода для Москви та чи зможуть росіяни завдяки нафтовим доходам врятувати свою економіку від стагнації?
Перспектива затяжної війни
Кожен день війни на Близькому Сході дедалі гостріше ставить питання: якою ж насправді є мета Вашингтона у цьому протистоянні? Якщо в риториці президента Трампа досі тримається лінія зміни іранського режиму й можливих переговорів, то в Пентагоні останнім часом більше говорять про виснаження військових потужностей Ірану як головну ціль.
Так чи інакше, конфлікт поступово переходить у затяжну фазу без очевидного шляху до закінчення. Позаяк наземної операції досі не планується (щонайменше ми про це нічого не знаємо), іранський режим, хоч і знекровлений, має достатній запас міцності, щоб не капітулювати. Особливо маючи в руках такий вагомий важіль впливу, як контроль над Ормузькою протокою.
Глобальний шок на нафтовому ринку став подарунком долі для Москви. Якщо на початку 2026 року ціна російської марки Urals котирувалася в діапазоні $53–56 за барель (без урахування знижок) при закладених у бюджеті $59, то нині перевищила $70. Через проблеми з постачанням з Близького Сходу Індія та Китай нарощують закупівлі російської нафти. США вперше за період російсько-української війни послабили енергетичні санкції проти Кремля.
Без сумніву, все це — чудові новини для Москви. Але чи стане війна проти Ірану реальним порятунком для економіки агресора? Спробуймо дати відповідь на це запитання.
Суттєва допомога для бюджету РФ
На перший погляд зміна ситуації на ринку нафти фактично розв’язує всі проблеми російського бюджету. Згадані $59 за барель марки Urals від самого початку вбачалися занадто оптимістичною оцінкою, за якої дефіцит бюджету Росії міг сягнути $40–70 млрд.
Натомість зі зростанням ціни до $70–90 вимальовується зовсім інша картина. Якщо припустити, що Росія у 2026 році продаватиме на рівні 2025-го (4,8 млн барелів на добу), то за ціни $70 вона отримає до бюджету додаткових $20 млрд, а за ціною $90 — $55 млрд за рік (порівняно з тим, що заплановано в бюджеті на 2026 рік).
У Москві вже заявили про готовність збільшити постачання для Індії, Китаю та інших великих покупців. Особливо приємним для Кремля є дозвіл США для Індії купувати російську нафту протягом 30 днів. Також міністерство фінансів США дозволило купувати російську нафту, завантажену на танкери до 12 березня, навіть якщо ці судна перебувають під санкціями.
Додаткові $20–55 млрд — це суттєва допомога російському бюджету, зважаючи на те, що у 2025 році загальна сума витрат Росії на війну проти України склала майже $200 млрд (що дорівнює 7,3 % ВВП або 37 % видатків федерального бюджету РФ).
Загалом ситуація чимось нагадує 2022 рік, коли вторгнення в Україну спричинило шок на енергетичному ринку, внаслідок чого Росія тривалий час продавала енергоносії за високими цінами. Втім, нині ситуація суттєво відрізняється.
Стагнації вже не уникнути
Навіть якщо припустити, що високі ціни триматимуться до кінця року, це не врятує російську економіку від стагнації. Попри тимчасове послаблення санкцій, Захід поки не планує знімати обмежень, що, в тому числі, заважають Москві отримувати максимальну вигоду від продажу енергоносіїв. Також не йдеться про розширення кола клієнтів: 80 % нафти, що проходить через Ормузьку протоку, купують ті самі Індія, Китай та інші країни Азії.
За високих світових цін Росія й надалі буде відрізана від західних ринків. Пекін і Нью-Делі продовжать вимагати знижок і диктувати свої умови. До того ж розрахунки з ними здійснюються в неконвертованих валютах (юанях, рупіях), які важко вивести чи витратити на щось інше, крім китайських та індійських товарів.
Гроші від продажу нафти не повернуть на заводи сотні тисяч кваліфікованих спеціалістів, які втекли з Росії, як і тих, хто загинув чи був поранений на фронті. Дефіцит робочої сили у РФ нині є одним із найгостріших за останні десятиліття, і він суттєво обмежує можливості економічного зростання.
Війна на Близькому Сході не поверне Росії доступ до західних технологій. Санкції на імпорт мікрочипів, програмного забезпечення, авіаційних запчастин та обладнання для нафтовидобутку продовжують діяти, хоч Москва й шукає способів їх обходу через мережі підставних компаній.
Крім того, є надія, що Ормузьку протоку вдасться розблокувати до завершення війни. Наприклад, якщо буде реалізована ідея США з конвоєм для танкерів та не буде допущено подальшого мінування протоки. До того ж зупинка судноплавства боляче б’є й по економіці Ірану, адже він втрачає єдиний шлях для експорту власної нафти.
Імовірно, розгортання військових кораблів США та союзників для стримування буде поєднано з тиском Китаю на Іран, адже Пекін є основним клієнтом не тільки для Ірану, але й для більшості близькосхідних нафтовиробників. Це має змусити Тегеран відмовитися від нападів на танкери, навіть якщо активна війна з обміном ударами триватиме.
Не зупиняти власних санкцій
Отже, війна на Близькому Сході справді вигідна для російської економіки. Однак поки зарано говорити про її довгостроковий рятівний ефект, адже про значне скасування санкцій поки не йдеться, а світова ціна нафти може невдовзі опуститися до рівня початку 2026 року.
Безумовно, в наших інтересах якнайшвидше завершення війни проти Ірану, бажано зі зміною режиму в Тегерані на лояльний до Вашингтона. За такого сценарію з іранської нафти можуть бути зняті санкції, що в майбутньому може суттєво знизити світову ціну на неї.
А поки цього не сталося, варто не знижувати рівень власних «санкцій» — щоденних ударів по російських НПЗ та інших потужностях.
