Проблема резервістів
4-го травня президент підписав Закон України №1080-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей». Відповідний Закон прийнятий Верховною Радою України 12 квітня 2016 року.
Маємо його виклад з президентського сайту: «Законом передбачається, що пенсійне забезпечення резервістів, які стали інвалідами внаслідок виконання обов’язків служби у військовому резерві військових формувань під час безпосередньої їх участі в антитерористичній операції та членів сімей резервістів, які загинули з таких же причин, здійснюється у порядку та на умовах, установлених законодавством для військовослужбовців відповідних посад та членів їх сімей.Згідно із Законом, служба у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції чи забезпеченні її проведення, зараховуватиметься до вислуги років для призначення пенсії.Крім того, інваліди І та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків служби у військовому резерві військових формувань під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, визнаються ветеранами військової служби.
Положення цього Закону поширюються на резервістів, які безпосередньо брали (беруть) участь в антитерористичній операції, після набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України». Закон набуває чинності з дня, наступного за днем його опублікування.»
Читайте також: Дітте Марчер: «Коли солдат повертається, це не значить, що він уже вдома»
Таким чином було прикликано до життя окреме законодавство стосовно … поновлення резервістів у правах з рештою військовослужбовців, і слід наголосити, що особливо це стосується резервістів Національної гвардії,які воювали на початках війни, – багато хто з них досі доводить факти отримання поранень на фронті, не може оформити пенсію за інвалідністю. І усе це за обставин, коли усі громадяни,які воювали чи воюють, законно-офіційно визнані військовослужбовцями, чи то добровольці, чи то партизани, чи то резервісти.
Тим не менш Комітет з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення Верховної Ради ще 27 січня розглянув два законопроекти ( реєстраційні номери 3497 та 3497-1) за спільною назвою «Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів,які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції», та членів їх сімей». Відмінність другого законопроекту від першого полягала лише у тому, що у ньому пропонувалося зараховувати до вислуги років для призначення пенсії, а для загиблих та тих, хто внаслідок АТО залишився інвалідом, увесь наявний стаж тих, хто служив у військовому резерві під час безпосередньої участі у АТО. З цією нормою у своєму висновку не погодилось Міністерство оборони України, оскільки пенсії за інвалідністю військовослужбовцям, на відміну від таких пенсій цивільних осіб, призначаються незалежно від вислуги років чи стажу роботи.
Велося власне про «поновлення у правах» – але законопроекти надто довго «не виходили з мороку» і тривалий час чекали на розгляд на засіданні Комітету з національної безпеки та оборони Верховної Ради України. «Переміг» законопроект №3497,який і набув статусу закону.
Тимчасом майже щодня сюжети про тяжке становище інвалідизованих колишніх бійців батальйону особливого призначення НГУ «Донбас» та про їхні громадські ініціативи транслюють новинарі з телеканалу СТБ.
І це не якийсь там історичний епізод про те,як влада зволікала діставати «скалку з кришталика» пересічного хворенького «хлопчика Кая» – це свідчення величезного «бельма в оці» самої цієї влади, після прийняття якою законів,яким вже роки, цілим військовим підрозділам потрібно ще поновлювати у правах своїх вояків.
Читайте також: Зняти броню
Та й на перспективу ця історія,і «на виріст» – навіщось ми ж маємо сьогодні резервістів у складі українського війська. І – потенційних призовників,які бачать у такій правовій недолугості держави привід ухилитись від захисту незалежності Батьківщини.
Визнати поранення
Максим Сиденко, позивний «Копарь», боєць батальйону особливого призначення НГУ «Донбас», пішов на війну у 19 років, – зараз відважному воїну виповнився 21 рік, – на початках війни інші добровольчі батальйони відмовились від того, щоб юнак став до їхніх лав, мотивуючи тим,що нібито він «маленький». У «Донбасі» молодий воїн воював на всю силу і міць своєї переконаності у перемозі над окупантами, – доки 18 липня 2014 року не отримав під час штурму Попасної мінно-вибухову травму лівого плеча з великими дефектами.
Ось пряма мова Максима:
«Плече, нерви, повністю усю руку перебило. Лікарі визнали поранення середньотяжким. МСЕК надав мені третю групу інвалідності. Лікувався у шпиталях Бахмута, Харкова, у київському шпиталі МВС. Далі упродовж трьох місяців я лікувався у Словаччині, змінив чотири шпиталі, відбув три операції. А далі – знову лікувався у київських лікарнях, у Інституті ортопедії, де знову переніс операцію, потім у лікарні МВС, а згодом вже у дніпропетровських лікарнях. Словом, на загал переніс п’ять операцій у дев’яти шпиталях. Втрата працездатності на поранену ліву руку складає 40%. Почуваюся більш-менш добре, проте працювати лікарі заборонили надовго. У мене великий дефект плеча – п'ятнадцять сантиметрів нервів було видалено ще у Києві, а далі лікарі їх перешивали, вирізавши великий нерв з моєї ноги. Великий дефект м’яза – він розірваний до кістки сантиметрів на п'ятнадцять, кістка роздроблена. Раніше я вважав, що це осколок, а тепер згадав, що тоді у Попасній з ворожої сторони працював крупнокаліберний кулемет.
Я пішов на фронт за три дні після дня свого народження, – а він у мене першого квітня, – пощастило з потягом. Як тільки війна почалася, спершу стояв на блокпостах з гвинтівкою,а потім зрозумів, що це несенсовно, якщо хочеш воювати, – а я ще тоді у армії навіть не служив.
У Києві тільки у батальйоні особливого призначення НГУ «Донбас» дійшли висновку, що я не «маленький», там якраз тоді відбувався перший набір вояків, – а до речі, мій зріст складає 186 сантиметрів, та й швидко довів я усім, що солдат я справжній. І ні про що я зараз навіть не думаю шкодувати – все робив на війні, як планувалося. Та найкращі мої друзі загинули в Іловайську…
У мене старший брат Богдан воює, йому 23 роки, змінив вже три добровольчих з’єднання, – адже отримав три поранення і після кожного за тиждень втікав зі шпиталів на фронт. Хтозна, може,якісь наші прадіди полководцями були?
Влітку 2015 року я почав займатися справами – отриманням одноразової допомоги за поранення. До цього я спершу сім місяців у шпиталях перебував, усю зиму вдома провів після операції. Наприкінці лютого 2015 року пройшов у Києві МСЕК, визначили мені 40% непрацездатності. У Дніпропетровську полежав у лікарні, відбув до того ж ще й обласний МСЕК. Надали мені третю групу інвалідності. Хоча київські лікарі вважали, що можна й другу, – але серед них вважається, що на неї можуть претендувати хіба що ампутанти…
Влітку 2015 року я дістав одноразову допомогу у зв’язку з пораненням і третьою групою інвалідності, що настала внаслідок нього, – і виплата тоді становила 85 тисяч гривень. А у грудні 2015 року, коли запрацювала урядова постанова, яка прирівняла грошові виплати, належні резервістам, до грошових виплат, належних усім військовослужбовцям, я отримав ще 97 тисяч гривень.
Читайте також: Вічне питання добровольців
А скільки часу у мене відняло оформлення документів на отримання статусу учасника бойових дій ! Весь час курсував між Дніпропетровськом та військовою частиною № 3027 у Нових Петрівцях! Щодня якийсь новий документ потрібний,а як приїдеш додому, тобі звідти телефонують, – за три дні знову маєщ бути у розташуванні частини з якимись новими фотокартками… А ще з хворою рукою треба було їздити щомісяця з Дніпропетровська до Києва, за зарплатнею, що складала 980 гривень. – можна було раз на два місяці приїжджати, – але на банківську картку цю суму чомусь не перераховували, та й нагодишся до Києва – не факт що гроші отримаєш – багато разів траплялося, не дають – добу чекаєш, у знайомих ночуєш…. Мужики були на милицях, з «Ілізаровими» військовою частиною бігали…
Давали мені цей статус УБД упродовж чи то дев’яти місяців, чи то року. У мене враження було, що нові закони приймаються що три дні, таку величезну бюрократію навколо цього створили.
Так що спочатку я отримав інвалідність,а вже потім – статус учасника бойових дій. Коли я прийшов до Пенсійного Фонду, там виявилося, що інвалідність я маю, проте пенсію дістати не можу, оскільки не маю статусу УБД. Я чув на свою адресу: «Тобі лише 20 років, ми не знаємо,як обраховувати тобі пенсію, адже ти не військовослужбовець,а доброволець, – я тричі їздив до Києва, до Нових Петрівців, до штабу. Пенсійний Фонд мав говорити зі штабом у Нових Петрівцях напряму, щоб усе для себе прояснити. Я написав заяву до народного депутата Наталії Веселової, вона скерувала її до Пенсійного Фонду України, звідти вже телефонували до Дніпропетровського. Допоміг написати заяву Владислав Яковлєв, «Як»,вояк нашого батальйону, зараз він є помічником народного депутата Наталії Веселової, за їхньої допомоги і визначили ситуацію з призначенням мені пенсії.
Пенсію мені дали, коли не ще не надали статусу учасника бойових дій. І ще хотів Пенсійний Фонд дати мені цивільну пенсію,яка тоді становила 950 гривень, – я відмовився. Чиновники приймали рішення місяця півтора. А далі я чекав ще чотири місяці, після чого мені видали усю накопичену таким чином пенсію – вона вже становила 2 400 гривень на місяць. Телефонував весь час до районного Пенсійного Фонду, домагався уваги…
Я навіть сам не знаю, отримую я пенсію інваліда війни чи учасника війни, – незрозуміло, що вони дають мені, ці чиновники… У мене є спеціальна пенсійна картка, на неї нараховують гроші. Трапляється, на тиждень затримують.
Читайте також: Ветеранські будні
А контракт з військовою частиною №3027 я розірвав сам, після того,як ВЛК повідомила їх про свої висновки щодо мого поранення. Бо все одно вони мене звільнили би через поранення.
Що для мене є найбільш образливим? По-перше, недовіра: половина чиновників у штабах тобі не вірить,і навіть половина лікарів. Та й моє місто Дніпро поділене 50:50 – на російськомовних та україномовних. Як,власне,і Київ. Трапляється чути від пересічних громадян закиди: « ти не у бою поранення отримав», « ти купив посвідчення УБД на вокзалі». До маршрутки взагалі не сядеш. Якими правами наділений учасник бойових дій? Пільговою сплатою комунальних послуг за квартиру, безкоштовним проїздом у транспорті та безкоштовним лікуванням. А що дають насправді? У мене таке враження, що є якась вказівка з медичних відомств не надавати воякам АТО імпортних ліків, – в усякому разі, мені їх жодного разу не пропонували, а лікарі не радять мені вживати ліки вітчизняні, бо вони не нададуть користі при характері мого поранення та проблемах зі здоров’ям. Щомісяця я мушу купувати дві пачки лікувальної мазі на 900 гривень. А всього на ліки я витрачаю щомісяця 1,5–2 тисячі гривень.
Коли ми лежали у шпиталі у Словаччині, до нас приходили словацькі миротворці-«афганці», так у них коли під час операції когось поранять, то одноразова допомога від держави становитиме не п’ять тисяч доларів,як у нас, а понад сто п’ятдесят тисяч.
А мої приблизно п’ять тисяч доларів, отримані від держави як одноразова допомога за поранення, розходяться передовсім на лікування та прожиття. Виходить, що я отримую гроші і одразу ж віддаю державі – за ліки. А мені ще й м’яз відновлювати! Терплю болі – то кістка, то нерв. Лікуюся вдома – реабілітація триватиме, лікар сказав, півтора-два роки, допоки проростатиме нерв.
Часто допомагаю пораненим друзям. Читаю новини – мій друг,з яким ми разом з третього класу, а він воює у «Айдарі», підірвався під Горлівкою і проходить лікування у Дніпрі –я мерщій до нього, з підтримкою та продуктами. Тепер він вже на фронті.
А взагалі я за фахом електрогазозварювальник небезпечних робіт, можу працювати на великій висоті, можу спускатися на 150 метрів, хоч у небезпечних умовах, хоч у плавнях. Люблю працювати руками – таким чином ти виявляєш свої і мужність, і дух. А за воювання у мене нагорода є – медаль «За військову службу України».
А свою справу з п’ятьма тисячами доларів від держави ти все одно не відкриєш.
Чому я «Копарь»? А люблю «копанити» – до війни займався пошуком тіл загиблих у Другій світовій війні.
Нещодавно я хотіла дізнатися, як мужній справжній вояк Максим Сиденко пройшов перекомісування на МСЕК. І – отримала від нього повідомлення: «Усе, що у мене є нового, розповім, тільки-но повернуся з фронту». (!)
Читайте також: Повернення
Коментар Юрія Шухевич, народного депутата України, заступника голови комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників АТО та людей з інвалідністю:
–З моменту призову на військову службу (мобілізації) резервісти та військовозобов’язані набувають статусу військовослужбовців з усіма належними правами та обов’язками. У тому числі вони мають право на різні види пенсійного забезпечення. В Україні існують такі види пенсій: за віком, за вислугою років, по інвалідності та в разі втрати годувальника. При досягненні пенсійного віку та за наявності необхідного страхового стажу призначається пенсія за віком. І якщо загальні умови призначення пенсії за віком визначають пенсійний вік для чоловіків – 60 років та страховий стаж – 35 років, то для військовослужбовців, які брали участь в бойових діях, пенсійний вік знижено на 5 років, а необхідний страховий стаж становить 25 років.
Однак на нинішній день органи Пенсійного фонду відмовляють учасникам АТО в призначенні пенсії за віком у віці 55 років, мотивуючи свою відмову тією обставиною, що офіційно бойових дій в Україні немає, а є антитерористична операція. Тож військовослужбовець, який був в Косово чи Іраку, має право на пенсію із зниженням пенсійного віку, а захисник рідної української землі позбавлений права на цю пенсію, хоча він має посвідчення учасника бойових дій, але, згідно із абсурдним українським законодавством, він не бере участі в бойових діях, а лише в АТО.
Аби виправити цю абсурдну ситуацію, і був зареєстрований за моєю ініціативою законопроект № 3252 (співавторами цього законопроекту стали члени Комітету у справах ветеранів).
У разі ухвалення цього законопроекту мала би бути скасована пенсійна несправедливість щодо учасників АТО.
Ще 18 жовтня Верховна Рада прийняла законопроект №3252, проте Голова Верховної Ради досі його не підписав і не скерував президенту України.
Іншим видом пенсії, який призначають у разі отримання поранення, контузії, каліцтва чи захворювання при виконанні обов’язків військової служби, – є пенсія по інвалідності. Військовослужбовець, якому встановлена така причина інвалідності, набуває статусу інваліда війни, і він має право на призначення «військової» пенсії, хоча він може звернутися і за призначенням «цивільної», якщо це буде йому вигідно. Залежно від групи інвалідності (а їх є три) визначається розмір пенсії інваліда війни, який залежить також від звання військовослужбовця, сум його грошового забезпечення тощо. Причому вимога щодо необхідного страхового стажу як для пенсій по інвалідності внаслідок загального захворювання, до інвалідів війни не застосовується, тобто їм призначають пенсію без необхідності підтвердження страхового стажу.
Крім того, у разі встановлення інвалідності виплачується одноразова грошова допомога, розмір якої залежить від групи інвалідності. З 1 травня 2016 року зріс прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1378 грн до 1450 грн, тож тепер розмір одноразової допомоги інвалідам першої групи становить 362 500 грн (250*1450), інвалідам другої групи – 290 000 (200*1450), інвалідам третьої групи – 217 500 (150*1450).
У зв’язку з тим, що членам сімей загиблих та поранених добровольців відмовляли у виплаті одноразових грошових допомог, оскільки, згідно з поясненнями чиновників Міноборони, у військових комісаріатах відсутні відомості про мобілізацію цих осіб, мною був ініційований законопроект № 2556а (співавторами цього законопроекту є члени Комітету у справах ветеранів), який врегулював це питання. Цей законопроект став Законом України наприкінці 2015 року. Тож тепер у поранених добровольців та членів сімей загиблих не повинно виникати проблем із виплатою одноразових грошових допомог.
Читайте також: Сім'ям загиблих військовослужбовців виділять гроші на купівлю житла
На жаль, існують факти відмови пораненим захисникам Вітчизни у встановленні їм причини інвалідності – при виконанні обов’язків військової служби. Це пов’язано з тим, що інвалід не може надати документів, які підтверджують проходження військової служби під час отримання поранення. Багатьох добровольців (резервістів) не було зараховано належним чином для проходження військової служби. Приміром, у добровольчому батальйоні «Айдар» резервістів приймали нібито на посаду сторожа на 0,25 ставки. Одначе навіть це «прийняття» на роботу належним чином не оформляли. Якщо такий «доброволець-сторож» отримав у бою поранення, контузію чи каліцтво, то органи МСЕК встановлять йому причину інвалідності – загальне захворювання, а не інвалід війни. Відповідно для призначення пенсії цьому вояку треба підтвердити необхідний страховий стаж, тривалість якого залежить від віку заявника та присвоєної йому групи інвалідності. Якщо він не матиме необхідного стажу, то йому відмовлять у призначенні трудової пенсії.
Сподіваюся, що на найближчих пленарних засіданнях парламенту будуть ухвалені законопроекти щодо захисту прав інвалідів, учасників АТО та членів їх сімей.
А насправді воєнний час якнайкраще підходить для реформ – адже ніхто не візьме війну «на паузу», щоб створити правові правила воювання в якихось «академічно-асептичних» умовах.
Статус добровольців
Зараз на засіданні Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників АТО та людей з інвалідністю знову має бути розглянутий проект закону України №3707 від 23.12.2015 «Про правовий статус і соціальні гарантії учасників добровольчих збройних формувань в Україні» (проект вноситься народними депутатами України Ю.-Б. Р. Шухевичем, А.Є. Білецьким, О. М. Петренком). Прийняття відповідного закону якраз і доведе, що від чіткого визначення правових понять залежить половина успіху справи та вирішення складних проблем, пов’язаних із статусом добровольців в українському війську.
Коментар Ігоря Мамонтова, одного з співавторів законопроекту :
– Основне зауваження колег-законотворців до законопроекту полягало у тому,що: відповідно до статті 17 Конституції України, на яку робиться посилання в Пояснювальній записці до проекту, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Одночасно ця ж стаття Основного Закону України встановлює, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Але ж обов’язок кожного громадянина, КОЖНОГО – захист суверенітету і т.ін., тому не тільки ЗСУ та МВС тощо можуть захищати Україну, – на них покладено такі функції, але не виключно на них. Така практика склалася внаслідок того, що збройна агресія вперше для нас і, звичайно, не було прецедентів, відносини у цій сфері не урегульовані, на що і спрямований даний законопроект.
Читайте також: Рада дозволила учасникам АТО виходити на пенсію у віці 50-55 років
МВС не дало жодного зауваження та власним листом підтримало даний законопроект.
Комітет Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників АТО та людей з інвалідністю відправляв законопроект на доопрацювання у частині узгодження впровадження соціальних гарантій із чинними законодавчими актами, проте у законопроекті 3707 вони імплементовані. Важлива норма законопроекту 3707 – визначення понять, бо до цього не було ніде.
Також визначено статус іноземців у лавах українського війська – механізм захисту їх від визнання найманцями, а також підстава для подання клопотання щодо набуття громадянства за аналогією із законом України "Про громадянство України".
У цілому – Мінсоцполітики, МВС, Служба зовнішньої розвідки, СБУ та інші міністерства та відомства наш законопроект підтримали з урахуванням деяких коректив та узгодження із статтею 17 Конституції України, проте сама стаття 17 у останньому абзаці зазначає, що "…На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом." Ось цей законопроект 3707 і має на меті стати тим законом, який передбачатиме урегулювання вказаних вище відносин, що є вкрай актуальним з урахуванням загрози повномасштабних бойових дій або ускладнень у зоні АТО, коли добровольці будуть вмотивовані наявністю правового статусу.
Важливою проблемою наразі є недосконале нормативно-правове регулювання питання надання статусу інваліда війни учасникам добровольчих збройних формувань. За даними Державної служби України у справах ветеранів війни і учасників антитерористичної операції, серед добровольців, які стали реальними інвалідами під час проведення антитерористичної операції і звернулися до вказаної Служби, налічується більше 500 осіб. Проте отримання такого статусу ускладнюється з наступних причин: після поранення учасник добровольчого збройного формування, яке не увійшло до складу державних силових відомств, не проходить так звану "ВЛК" – військово-лікарняну комісію (пункт 7 Порядку надання статусу інваліда війни особам, які отримали інвалідність внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 685 від 08.09.2015 року). Без висновку ВЛК органи управління соціального захисту у присвоєнні статусу інваліда війни відмовляють. Маємо конкретний приклад неефективного законодавчого регулювання даних відносин у особі офіцера-добровольця Віталія Голіцина, відносно якого таке рішення приймалося з серпня 2015 року – і тільки віднедавна він отримав можливість дістати належний йому статус.