Чимало зарубіжних росієзнавців останні півроку почуваються кепсько. Проблема навіть не в тому, що ніхто з них не передбачив ані повномасштабного наступу, ані часткової мобілізації в РФ, – розпаду СРСР та об’єднання Німеччини також не спрогнозував жоден з совєтологів. І навіть те, що в перші дні війни практично всі дослідники прогнозували швидку перемогу російської армії — також не першопричина дискомфорту, що відчуває велика кількість експертів. Справа в іншому. Постулат про «бідний російський народ, що не дорівнює Путіну» розбився об демонтовані і вкрадені унітази, катування цивільних та численні воєнні злочини, що їх не вагаючись скоюють на українських землях представники отого «хорошого, стражденного народу».
Ні, винятки, безперечно, є, але вони лише підтверджують правило. Натомість політкоректний інструментарій, яким дослідницькі кола звикли оперувати, вивчаючи Росію, виявився геть нездалим. Відмовлятись від ілюзій, на яких захищено докторські та здобуто престижні посади в університетах, ніхто не поспішає. Тому попит на «хороших росіян» підскочив у рази. Вони потрібні багатьом, щоб не руйнувати звичну картину миру й не ставити під загрозу свою успішну кар’єру.
Читайте також: «Російська інтелігенція»: загибель міфу
«Росіяни не стануть бомбардувати мирні міста, — впевнено казала за два дні до перших бомбардувань Сільві Берманн, колишня посол Франції в Росії в ефірі французької BFM TV . — Путін — раціональна особа, він на таке не зважиться.» Пізніше, щойно російські війська почали окуповувати українські землі, вона не давала захисникам Києва «більше тижня», щоб протриматися. Сьогодні пані Бергманн закликає ЄС відкрити двері тим російським чоловікам, які тікають від мобілізації. «У Росії має з’явитися якась форма плюралізму, – переконує колишня посол з екрану того ж BFM TV. – Якщо ці чоловіки повернуться колись до своєї країни, вони принесуть з собою інше бачення.»
Ах, ця наївна віра в цілющий приклад демократії! Ніби ж стільки доказів, що вона не працює автоматично, та віра живе! Специфічна форма романтизму, притаманна фахівцям з політики РФ, відчайдушно опирається реальності. Комфортна політкоректність заважає визнати, що на безкрайніх просторах Російської імперії, внаслідок численних експериментів, що тривали століттями, таки вдалося вивести оту «нову людину», яку давніше обіцяли більшовики. На колективному рівні, вона виявилась апатичною, жорстокою, безвідповідальною та повністю позбавленою емпатії. Що з цим робити? Так хто ж знає…
«Все, що стосується цієї війни, оповито рясним туманом, – пише французька інтернет-газета Slate.fr. – Занадто багато всього залишається недоступним для експертів та незалежних журналістів. У Росії Владімір Путін накидає версію історії, згідно з якою українська нація є міфом, «київським режимом» керують нацисти, а НАТО відчайдушно намагається використати війну як привід для вторгнення в Росію. Важко сказати, скільки російських солдатів, воєначальників і пересічних громадян вірять у це. Соціологічні опитування, напевно, перебільшують масштаби підтримки: ті, хто сумнівається у пропаганді, не стануть зізнаватися про це по телефону в розмові з незнайомцями.»
Читайте також: Росія програє війну, бо Путін не усвідомлював, наскільки слабка промислова база РФ – The Jerusalem Times
Чому у експертних колах так вперто шукають ознаки російської прекраснодушності? Одна з причин — подвійний страх: через можливість застосування ядерної зброї та загрозу розпаду Російської імперії. Кремль настільки звикли задобрювати, що певна кількість дослідників навіть не хоче уявляти появи на місці РФ кількох нових державних утворень, попри той факт, що всі імперії колись розпадаються, й Росія — не виняток.
«Чи шукатиме Путін дипломатичний вихід? – замислюється Slate.fr. – Два аргументи змушують засумніватися в цьому. По-перше, якщо він покаже себе слабким, то може втратити контроль над своїми важелями влади в Росії. По-друге, чим далі Україна просуватиметься на полі бою, тим менше шансів, що Володимир Зеленський піде на компроміс.» Українська відсіч стала несподіванкою для багатьох з тих, хто витратив десятиліття професійного життя на розшифровку російської політики. Нині цим людям кров із носу потрібні «хороші росіяни», готові прямо зараз перероджуватись на янголів, щоб затягти Україну за стіл переговорів, задобрити Путіна та домогтися, нехай за рахунок українців, щоб нічого кардинально не змінювалося. Так спокійніше.
Чи вистачить Києву твердості, щоб протистояти тиску? Дуже хочеться сподіватись, що так. Провідний спікер сьогодні — українська армія. Поки бої тривають, і військо не сказало свого останнього слова, експертам, дипломатам, політикам годилося б не поспішати з висновками. Угодовський мир, який дозволив би агресору піти нескараним — це найкращий спосіб заохотити наступну війну, на умовах, знову ж таки агресора. Україна не мусить приносити себе в жертву чужим ілюзіям.