«Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?»
Пригадав я чомусь саме ці слова євангелиста Луки, стоячи сьогодні о 05:47 ранку. Свист ракети, волосся дибки, секунда…дві…три…пройшла повз…вибух, крик автівок, пекельне виття собак на вулиці…Приліт, налякані близькі люди, обійми і десь там, за зморшками та суворим поглядом, ховаються лють, сльози, біль, ненависть, безсилля.
Видихнув…
«Друже ти як?», – посипалися десятки повідомлень з Києва, Дніпра, Покровська, Харкова.
«Живий», – відповідаю.
Ракета, що пройшла повз, принесла смерть іншим людям, серед яких Дарина, її дві сестри і мама. Вижив лише батько, якого, як ненависні кровопийці, оточили ЗМІ і розтиражували безсилі очі (особисто в мене, це викликає злість, та про це мабуть в окремий раз).
05:47… вона не загинула, її вбили. Її життя забрав ворог.
Разом з Дариною та ще півсотнею студентів рівно рік тому, восени 2023-го на курсі «Релігія і геополітика» ми розпочали захопливу мандрівку найважливішими конфліктами в історії людства та досліджували питання релігії в них. Звісно, це все про геополітику, владу, ресурси, сенси, впливи…але, це також і про «пересічних» вірних, які ставлять запитання: «Чому так?», «За що?», «Чому саме вона/він/вони/ ?»
Відверто годі знайти відповіді на ці запитання. Але зрозуміло одне – ненаситний ворог прагне всіма силами очорнити нас, надати звірської подоби, діє так, аби ми захлинулися у ненависті, злобі, зневірі, щоб переманити і нас на свою сторону. Важливо памʼятати істину, озвучену більше як 2000 років тому: у боротьбі зі злом, важливо самим не перетворитися на зло, адже є велика і потужна спокуса використовувати його методи, озвучені вище.
Саме тому, ми поводимося з полоненими належно.
Саме тому, ми конвертуємо лють у донати.
Саме тому, під звуки сирен ми збираємося на спільну молитву.
Саме тому, ми не боїмося «слабкостей» – сліз, обіймів.
Саме тому вимагаємо від себе більше.
Учора на першій парі у новому семестрі я попросив першокурсників УКУ дотримуватися академічної доброчесності, вимагати від себе більшого та не дозволяти собі «просто насолоджуватися чудовим і зручним студентським життям» в УКУ. Цього критично замало. Просто виконувати свою роботу – замало, адже нашим обовʼязком є довершити справу тих, хто більше цього зробити не зможе. Більше 30-ти людей із спільноти УКУ чи їхніх родин загинули від рук окупантів. І таких спільнот сотні, тисячі. Та що там, вся країна тепер суцільна уражена «спільнота».
І що?
– Чого вартують сварки навколо зовнішнього вигляду відомої співачки?
– Чого вартують стратегії, плани, ідеї?
– Чого вартують наші багатства?
– Чого вартує запланований на завтра футбол?
– Чого вартують образи одні на одних?
Все це залишається абсолютно марним, коли смерть свистить над головою у наших «нібито» мирних містах. Звісно, ворог хоче, аби наше життя зупинилося і все те, що приносить нам радість і посмішку, поглинув блекаут наших душ. Ми продовжуємо навчання у наших школах та вишах попри все, у нас є професійний спорт, ми розвиваємо та відкриваємо бізнес і це те, що викликає подив і захоплення у всього світу.
Однак, якщо кожен з нас, насправді, не перетворить перемогу України з мрії на ціль, на щоденну кропітку працю – кинжальна смерть наздожене всіх.
Наші робочі стратегії, відпочинок, наші здобутки, все це має бути спрямоване на перемогу! Адже кожен і кожна на день народження з натхненням загадує одне – перемогу України, але чи наближає її своїми діями?
Музикант? – Виступати на концертах замало! Збирай публіку, ганяй додаткові тисячі кілометрів, аби зібрати кошти на армію і придбати найнеобхідніше.
Лектор? – Читати лекції замало! Їдь у різні куточки цієї держави, дотикай кожного, борися за мізки, за світогляд кожного українця.
Перекладач? – Просто виконувати свої обовʼязки замало! Твори тексти понад роботою, надсилай у всі куточки всесвіту, голосячи про нашу війну.
Студент? – Вчитися добре замало! Працюй над тим, аби твої друзі, оточення не було осторонь. Заморочуйся, і «заморочуй інших».
Психотерапевт? – Консультувати в регулярному режимі замало! Зголошуйся на допомогу ветеранам, сімʼям загиблих.
«Пересічний українець» – просто бути замало! Відвідуй військових у госпіталі, донать, вчися військової/медичної науки.
Війна, як і перемога стосується кожного. Одне без іншого неможливе. Сліпо віріти у перемогу, не помічаючи хаосу біля себе, – так неможливо змінити країну. Ми живемо в непростий час, але результат цієї війни залежить від кожного, тож не йдіть за тим «безумним», а краще тримайте голову тверезою, серце гарячим, а руками творіть добрі справи.