Ще понад рік тому Тиждень звернув увагу на зростання торгівлі з РФ і збільшення залежності виробників у низці галузей від російського ринку (див. «Чому зростає товарообіг з РФ?», № 44/2017). Але саме наприкінці 2018-го «стрімке зростання обсягів двосторонньої торгівлі» стали активно використовувати в пропаганді найрізноманітніші представники так званої партії миру. Воно, зокрема, наводиться як основний аргумент на користь твердження про неможливість України розвиватися без співпраці з Росією навіть в умовах війни, а отже, і необхідності переорієнтації на «традиційні ринки».
Тиждень вирішив з’ясувати, що ж насправді відбувається в українсько-російській торгівлі останнім часом? Щодо яких товарів спостерігається реальне зростання або ж зворотна тенденція? Чи є відмінності в динаміці поставок українських товарів на російський ринок і російських на український? Який вплив на створення уявлення про «стрімке зростання» обсягів торгівлі з агресором мав фактор різкого збільшення цін на низку енергетичних і сировинних товарів, які традиційно домінували в нашому імпорті з РФ, однак останнім часом становлять дедалі більшу його частку?
Продовження тренду
Експорт українських товарів до РФ сягнув проміжного дна ($3,59 млрд) 2016 року, що було майже в шість разів менше порівняно з піковим показником $19,8 млрд 2011-го. 2017 року спостерігався корекційний відкат: хоча частка РФ у загальних обсягах українського експорту й далі зменшувалася (до 9,1%), абсолютні обсяги експорту зросли до $3,94 млрд. Проте ця корекція не змінила основного тренду й швидко вичерпалася. 2018-го тенденція до згортання торгівлі продовжилася: за оперативними даними митної статистики ДФС, 2018 року експорт вітчизняних товарів до РФ порівняно з 2017-м упав на 7,7% і приніс $3,65 млрд — фактично ті самі гроші, що й 2016 року.
Читайте також: 2019-ий: слалом по ризиках
Чи не єдиною великою статтею українського експорту до РФ, яка продемонструвала у 2018-му зростання обсягів поставок, став глинозем Миколаївського заводу, який де-факто є лише частиною вертикального інтегрованого Русалу. Тут збільшення поставок у грошовому виразі сягнуло 9,2% (від $392 млн до $428 млн). Однак у фізичних обсягах і його експорт до РФ за 10 місяців 2018 року становив фактично ті ж таки 1,4 млн т, що й за відповідні місяці 2017-го (1,37 млн т). Основний приріст забезпечило зростання ціни на тонну продукції з $286 до $307.
Найбільшу частку в українському експорті до РФ знову-таки утримує продукція вітчизняного машино- та приладобудування. За підсумками 10 місяців 2018 року на неї припало майже 27% усього вітчизняного експорту до РФ. Однак наразі йдеться про незначні залишки колись багатомільярдних обігів. Які до того ж за абсолютною більшістю позицій далі зменшуються навіть на тлі подорожчання одиниці продукції.
Зокрема, як свідчать розгорнуті дані Держстату за 10 місяців 2018-го, порівняно з аналогічним періодом попереднього року зросли поставки до РФ лише електричних машин (на 18%). Натомість експорт продукції суднобудування зменшився на 7,8%, залізничних локомотивів — на 10,3%, приладів та апаратів оптичних — на 20,9%, засобів наземного транспорту та комплектуючих до нього — на 30%, фактично припинилися поставки літальних апаратів і їхніх частин, на 21,6% зменшилися поставки іншої продукції машинобудування (головним чином механічні машини й промислове обладнання).
Читайте також: Титан для агресора. Як Україна постачає сировину російській військовій промисловості
Майже чверть українського експорту до РФ, як і раніше, становить продукція чорної металургії та металообробки (23,8% за 10 місяців 2018-го). Однак тут загальні обсяги експорту також значно впали (чорних металів — на 9%, виробів із них — на 6,6%). Причому це відбулося всупереч значному підвищенню цін на основні види української металопродукції, яка постачалася до Росії. Наприклад, тонна плаского гарячекатаного прокату з вуглецевої сталі без покриття, завширшки понад 0,6 м за 10 місяців 2018 року в середньому коштувала $555 проти $484 за той самий період 2017-го. Такого самого холоднокатаного прокату — $562 проти $534, аналогічного прокату із покриттям — $667 проти $597. Тонна кутиків, фасонних і спеціальних профілів із вуглецевої сталі — $667 проти $567 за той самий період 2017 року.
Зменшення виторгу українських постачальників у цих умовах пояснюється ще швидшим, ніж зростання цін на одиницю продукції, зменшенням фізичних обсягів її поставок. Подекуди в півтора раза й більше. Наприклад, експорт сталевого прокату з покриттям зменшився до 71,7 тис. т із 108,5 тис. т за аналогічний період 2017-го, а кутиків, фасонних і спеціальних профілів — до 184,6 тис. т проти 314,1 тис. т за той самий період рік тому. Аналогічна ситуація й із готовими виробами з чорних металів, зокрема ціна однієї тонни безшовних труб (крім чавунних) зросла з $1036 за 10 місяців 2017 року до $1540 за ці самі місяці 2018-го. Однак фізичні обсяги експорту впали фактично в ті ж таки півтора раза: із 70 тис. т за 10 місяців 2017 року до 47,7 тис. т за 10 місяців 2018-го.
Як бачимо, обсяги поставок основних українських експортних товарів до РФ не те що не зросли, а більш чи менш помітно зменшилися за останній рік. Натомість лідерами зростання, які йшли проти тренду, стали переважно другорядні товарні групи (див. «Проти тренду»), частка яких у загальних обсягах українських поставок до РФ та виробництві відповідних галузей вітчизняної економіки є незначною.
У результаті 2018-й для наших виробників минув під знаком наступного зменшення залежності від російського ринку збуту. Хоча деякі «останні з могікан» і далі гралися в «російську рулетку», усе ще фокусуючись на непевному ринку країни, із якою Україна воює, і можуть серйозно постраждати в разі припинення торгівлі з нею. Однак за нинішніх обсягів торгівлі це вже не становило б серйозних загроз для вітчизняної економіки загалом і стало б виключно справою їхнього приватного ризику як підприємців.
Особливості російського імпорту
На відміну від українського експорту до Росії, російський імпорт в Україну 2018 року далі досить динамічно зростав у грошовому виразі й сягнув $8,1 млрд, що було майже на 60% більше, ніж на мінімумах 2016-го. Хоча динаміка й тут вичерпується. Якщо 2017 року російські поставки до України зросли на понад $2 млрд, то 2017-го — вже лише на $0,9 млрд. Темп приросту російських поставок повільніший, ніж імпорту України з усіх країн світу. Тож частка також знижується: від 14,6% у 2017 році до 14,2% у 2018-му. Те саме відбувається і з часткою РФ в експорті українських товарів.
Читайте також: Зашморг сповільненої дії
Утім, уважніший розгляд російського імпорту до України в розрізі окремих товарів засвідчує, що в більшості випадків спостерігається зростання не фізичних обсягів імпорту, а лише вартості одиниці продукції (див. інфографіку). Виняток становлять енергоносії, зростання залежності від яких набуває справді небезпечних масштабів.
Найпомітніший внесок у зростання російського імпорту зробили нафтопродукти, коксівне вугілля та антрацит. Без урахування приросту по цих трьох групах товарів російський імпорт до України 2018 року навіть зменшився б порівняно з 2017-м. Нагадаємо, що всі поставки російських товарів до України зросли на $0,9 млрд, а лише імпорт нафтопродуктів додав більш як $0,7 млрд і майже подвоївся (із $890,1 млн до $1616,57 млн). Це відбулося як у результаті подорожчання майже на третину тонни продукції, так і збільшення фізичних обсягів її постачання (з 1,8 до 2,5 млн т). У результаті й так надмірно висока частка російських постачальників в українському імпорті нафтопродуктів ще помітніше зросла. На власне Росію припало 38,4% усього імпорту нафтопродуктів, а разом із Білоруссю, із якої надходять фактично російські ж нафтопродукти, ідеться вже майже про 80% усього імпорту.
На другому місці за внеском у збільшення вартості імпорту з РФ коксівне вугілля — сировини для виготовлення металургійного коксу, критично необхідного для роботи вітчизняної металургії палива. Його імпорт зріс на $200 млн (із $1,01 до $1,21 млрд) на тлі майже незмінної ціни (із $122,8 до $127 за тонну). Водночас імпорт готового вугільного коксу з РФ у фізичних обсягах навіть зменшився: із 608 до 505 тис. т, хоча його вартість в умовах зростання цін майже не змінилася. Проте частка Росії в імпорті коксу до України навіть зросла до 69% внаслідок обвалу альтернативних поставок із Польщі майже у вісім разів (із 474 тис. т до 62,3 тис. т за той самий період 2017 року).
Зросла залежність української економіки й від постачання антрациту з Росії. За 10 місяців 2018-го його було імпортовано 2,92 млн т на $313,4 млн, тоді як за той самий час 2017 року йшлося лише про 1,88 млн т на $184,24 млн. Ба більше, поставки альтернативного палива з ПАР різко впали: із 456 тис. т до 118,9 тис. т. Попри те що середня ціна тонни антрацитового вугілля з ПАР 2018-го обходилася $101,8, а з Росії — $107,3.
Із $244 млн до $292 млн зріс також імпорт російського атомного палива для українських АЕС (так званих ТВЕЛів). А в ЗМІ нещодавно потрапила інформація про утаємничене подовження контракту на його постачання. Тим часом закупівлі альтернативного палива у Westinghouse, навпаки, зменшилися з $137 млн до $121 млн, попри запевнення урядовців у намірах збільшувати частку цієї компанії та зменшувати Росатома. Диверсифікація джерел постачання ядерного палива останнім часом явно загальмувала, як і здійснення заходів із обмеження залежності України від російського антрациту.
Читайте також: Торгівля з ЄС: переорієнтація вдалася
Водночас деякі види продукції російського енергосировинного імпорту поволі витісняються американським. Зокрема, хоч із РФ далі надходить надто велика частка всього імпорту коксівного вугілля для потреб вітчизняної коксохімії (9,55 млн т із 14,06 млн т), фізичні обсяги його імпорту з Росії зросли на 16,1%. Своєю чергою, зі США та Канади цей приріст становив 42,8% (із 2,92 млн т за 10 місяців 2017 року до 4,17 млн т за 10 місяців 2018-го) завдяки зниженню цін на якіснішу американську сировину (тонна цьогоріч обійшлася на 6,7% дешевше, ніж торік), тоді як російська, навпаки, подорожчала більше ніж на 3%. Стрімко зростали й обсяги альтернативних поставок металургійного коксу зі США (79,7 тис. т на тлі відсутності поставок 2017-го) та Колумбії (49,4 тис. т проти 28,6 тис. т за той самий період 2017-го) завдяки набагато нижчій вартості коксу з цих країн (наприклад, $311 на поставки зі США).
Водночас зростання залежності України від постачання низки видів стратегічних енергоресурсів за іншими статтями російського імпорту до нашої країни, які нібито показали 2018 року позитивну динаміку, виявляється, відбулося виключно або здебільшого завдяки вищій ціні на одиницю продукції. Наприклад, імпорт скрапленого газу з Росії у 2018‑му збільшився виключно завдяки зростанню ціни на одиницю продукції з $396 до $498. Фізичні обсяги навіть зменшилися з 465 до 421 тис. т.
Схожа ситуація й із російським пласким гарячекатаним прокатом, де збільшення імпорту (з $60,9 млн до $65,3 млн) пояснюється виключно зростанням ціни на тонну продукції із $535 до $602, тоді як фактичні обсяги навпаки зменшилися з 113,8 до 108,4 тис. т. Аналогічна ситуація й із необробленим алюмінієм, якого з РФ за 10 місяців 2018 року надійшли ті самі обсяги, однак ціна на тонну продукції підскочила з $2,15 тис. до $2,4 тис. Зростання майже в півтора раза імпорту нікелю з Росії так само відбулося в результаті подорожчання тонни металу, тоді як було імпортовано ті самі його фізичні обсяги.
Перспективи
Таким чином, нетривале корекційне зростання торгівлі з РФ, яке було особливо помітне у 2017-му, останнім часом стало стрімко вичерпуватися. Українські постачальники покидають російський ринок швидше, ніж російські український. Однак і зростання значної частини позицій імпорту пояснювалося головним чином збільшенням ціни на одиницю продукції, а не фізичних обсягів поставок. За винятком кількох справді вразливих секторів, де зростають загрози енергетичній безпеці України, взаємозалежність двох економік далі зменшується.
Тиждень уже звертав увагу, що відновлення економіки України, особливо на територіях «поясу зростання», пов’язане насамперед із позитивною динамікою впродовж останніх років у сусідніх із нами країнах ЄС. Тоді як економічна ситуація в РФ протягом 2014–2018-го не те що не поліпшилася, а навпаки: обсяг її реального ВВП у 2017 році був навіть меншим на 0,6%, ніж 2013-го. Від початку 2018-го економіка Росії теж зростає вдвічі повільніше, ніж українська: згідно з даними Росстату в першому півріччі згаданого року її приріст становив лише 1,6% порівняно з 3,4% в Україні та 4–5% у сусідніх із нами країнах Євросоюзу.
Тож експорт з України до РФ упав не так унаслідок взаємних санкцій і війни, як через проблеми російської економіки, яка вкрай повільно відновлюється. За даними Росстату, сукупний імпорт Росії з $315 млрд у 2013-му обвалився до $227 млрд у 2017 році й зріс лише на 7,3% за результатами 10 місяців 2018-го. А ті українські підприємства, галузі й регіони, які менш успішно переорієнтовувалися на альтернативні ринки, потерпають і далі потерпатимуть куди більше.
Читайте також: Відновлення завершується. Що далі?
Водночас рішучого та якнайшвидшого державного втручання потребує загрозлива тенденція зі зростанням уже тепер критичних для національної безпеки рівнів залежності від імпорту з РФ нафтопродуктів, скрапленого газу, антрацитового та коксівного вугілля. Російська сторона не раз демонструвала готовність використовувати відповідну залежність у гібридній війні проти України. Прикладами була криза на ринку автогазу 2017-го, випадки із припиненням постачання антрациту, зокрема минулої осені для потреб ЛТЕС, яка в результаті опинилася на межі зупинки. Проте висновків влада досі так і не зробила.
Крім того, із боку влади спостерігається злочинна бездіяльність і навіть підігрування. Можливо, із меркантильних міркувань можновладців високого рангу. Так, ще у квітні 2017 року Міненерго подавало до Кабміну проект постанови про заборону ввезення енергетичного вугілля з Росії, однак відповідного рішення уряд досі так і не ухвалив. Пізніше АМКУ без належної реакції вищого керівництва держави заблокував рішення, спрямовані на обмеження споживання російського антрациту через пріоритет у спалюванні газового вугілля, що видобувається в Україні.
Без належної реакції РНБО та президента роками триває тотальне домінування російської продукції на ринку нафтопродуктів, скрапленого газу, коксівного вугілля, кольорових металів. Водночас ігнорується факт цілковитої залежності російських бізнес-груп, які контролюють їхнє постачання, від волі Кремля та можливість використання цього фактора в гібридній війні проти України. Більшість таких товарів у разі припинення їх поставок із Росії може замінити продукція інших постачальників. Однак за нинішніх рівнів залежності від поставок із РФ (60–80% усіх обсягів) зробити це швидко неможливо. Тож готуватися потрібно поступово.
Шлях до вирішення проблеми тут очевидний. Щодо всіх стратегічних енергоносіїв і промислової сировини, де миттєве припинення з політичних мотивів монопольних російських поставок продукції здатне створити серйозні загрози національній безпеці України, паралізувати чи підірвати стабільне енергопостачання громадян або економіки, спричинити зупинку великих галузей промисловості, потрібні обмеження на частку імпорту відповідних видів продукції із РФ на рівні не більш як 25–30% імпорту. Але під час визначення має враховуватися справжня, а не формальна країна походження продукції. Адже, наприклад, очевидно, що поставки нафтопродуктів чи скрапленого газу з Білорусі треба розглядати невіддільно від поставок із Росії, яка є безальтернативним джерелом сировини для білоруських виробників.