У Сумах від часів утечі Януковича не було навіть жодного мітингу сепаратистів, не кажучи вже про якісь їхні активні дії. Але близькість до кордону з Росією, до якого година їзди танком, а також похорони загиблих в АТО (співробітник СБУ, колишній беркутівець та офіцер-десантник) не дають місту забути про війну на Сході. Суми й не забувають. Там діє одразу кілька груп, що збирають допомогу місцевим артилеристам та добровольцям, що воюють на Донбасі. На багатьох будинках і машинах майорять державні прапори. Розмов про війну багато, і всі мріють, щоб АТО швидше закінчилася з якомога меншими втратами.
Наталка Миропільска, активістка:
Я думаю, що про справжні причини війни знає зовсім небагато людей: був це заздалегідь розроблений план чи спонтанна реакція Росії на самостійний вибір українців. Яка різниця? Є об’єктивні факти, що РФ анексувала частину України і сприяє воєнним діям в іншій її частині. Ми піддалися агресії і змушені захищатися. А чим усе закінчиться, невідомо взагалі нікому. Багато залежатиме від того, які висновки зробить із ситуації світова спільнота, бо хоч би як відчайдушно не воювала наша армія, але Росія – занадто сильний та небезпечний ворог, і потенційно не тільки для України, щоб перемогти його лише нашими силами. Європейці сподіваються, що коли не дивитися в бік України і РФ, то проблема якось сама вирішиться. Настав час їм зрозуміти, що це не так.
Читайте також: Справа кожного
Ірина Стегній, громадська діячка:
На мою думку, причина війни в тому, що Росія не хоче втрачати Україну зі своєї зони впливу. Раніше все було гармонійно: РФ впливала на процеси в нашій країні, й це всіх влаштовувало: і її, і нас, і Європу, і США. Бо це та славнозвісна «стабільність», якої всі прагнуть. Тепер ця гармонія порушена прагненням українців вийти із зони впливу або хоча б віддалитися. Росія й особисто Путін з їхньою імперською психологією не можуть цього допустити. Думаю, вони бояться відцентрових процесів у самій РФ, коли республіки побачать, що центральна влада не така вже велика і сильна. Хочеться вірити, що війна скоро закінчиться, Україна вступить до Євросоюзу та НАТО й навчиться жити з агресивним ворогом по сусідству. Але на такий ідеальний варіант надії мало. Принаймні найближчим часом. Путіну вже не треба турбуватися про репутацію в очах світової спільноти. Його репутація загинула на борту пасажирського літака. Тому варто готуватися до найгіршого сценарію, сподіваючись на кращий.
Олександр Такул, громадський діяч:
Ставлення однозначне: Донбас – це Україна. І якщо не брати до уваги неефективне командування, зраду генералів, відсутність логістики, то війна як війна. Але одне мене бентежить: що буде після перемоги? Чи є в нас стратегія щодо регіону? Чи не стане це українською Чечнею, що буде завжди ворожа до нас, а ми справно платитимемо щомісячну данину, як Київська Русь платила Батию? Я думаю, що потрібно провести процедуру підтвердження громадянства по всій країні від Ужгорода до Луганська. І позбавити його всіх, хто нелояльний до України. Нехай собі живуть тут, якщо хочуть, але ані права голосу, ані пільг, ані інших преференцій не отримують. Це буде як мінімум чесно щодо українців. Принаймні голосувати вони не зможуть,
тож Янукана більше при владі не буде.
Читайте також: Південний кордон
Геннадій Мінаєв, колишній міський голова:
У частині Донецької та частині Луганської областей триває війна цивілізації з російськими та проросійськими варварами. Загальна маса населення, задурманена пропагандою про великий братський народ і кровожерливих дитячих розпинателів «бЕндеровців», на боці терористів, бо на Донбасі ніколи не було української влади, навіть у 2005–2009 роках, а «Донбас усіх годує». Свого часу опозиція (нинішня і позаминула влада) палець об палець не вдарила, щоб ідеологічно працювати з простими людьми в тому регіоні. Зате славно «працювали» КПУ і ПР. Зараз усі пожинають гіркі плоди, передусім саме мирне населення. Лікування Донбасу буде важким, зокрема й у фінансовому плані, довгим і болючим. Якщо, звичайно, Путін не введе «миротворчі» війська «Русского міра». Тоді проблема посилиться на найближчі десятиліття.
Юрій Петрушенко, викладач:
Воювати необхідно, коли мирні шляхи вичерпані. В Україні так і сталося. І це все правильно, якщо розглядати її як територію. Проте якщо сприймати Донбас не як територію, а як людей, то мимоволі постає багато питань: навіщо воювати за тих, хто підтримує ворога. Я вірю в перемогу у війні за територію Луганська і Донецька, проте війна за людей після цього не завершиться.