Після захоплення Криму Росією стратеги й коментатори Заходу стверджували, що він мало чим може зарадити. Про військове втручання не могло бути й мови, політичні протести малоефективні, до того ж провідні європейські країни не бажали запроваджувати санкції, що зашкодили б їхнім економікам. Здавалося, агресивний Владімір Путін вийде сухим із води.
Тепер ситуація бачиться цілком інакшою. Реакція Заходу виявилася куди гострішою, ніж очікували в Москві чи Києві. НАТО скликало екстрене засідання, на якому було продемонстровано незвичні рішучість і солідарність. Сполучені Штати вдалися до низки каральних заходів і пригрозили серйознішими санкціями в майбутньому. РФ опинилася в політичній ізоляції: в ООН, Великій вісімці та питаннях співпраці між Заходом і Сходом. А саме лиш попередження про доволі обмежені фінансові санкції справило руйнівний вплив на російську економіку, викликавши дев’ятивідсоткове падіння індексу на Московській міжбанковій валютній біржі, знецінення рубля на 10% і різке тимчасове зупинення майже всіх планів щодо іноземних інвестицій у Росію.
Понад те, дії Путіна в Криму мають два наслідки, що завдали серйозного особистого удару по престижу й політичній філософії президента Росії. По-перше, активізувалося НАТО, по-друге, Росія опинилась у політичній та економічній ізоляції. За радянських часів усе це було б не так важливо: Радянський Союз не мав особливої прив’язки до світової економіки. Однак від часів його розпаду минула чверть століття – і нині економіка Росії істотно залежить від експорту енергоресурсів та зв’язків із рештою світу. Тож покарання Кремля Заходом може мати серйозні наслідки. До того ж це величезна загроза для політичної позиції Путіна в його державі.
Без порожніх обіцянок
Розрахунок росіян на те, що безпосередня військова конфронтація із Заходом через Крим малоймовірна, справдився. Але європейські й американські політики вже навчені досвідом колишніх конфліктів із Москвою. На відміну від гнівної реакції на радянську інтервенцію в Польщі, Угорщині та Чехословаччині, цього разу західні лідери погрожують лише тим, що можуть зробити реально. Не було жодних натяків на військову мобілізацію чи просування армійців НАТО на схід. Натомість Альянс здійснив кілька добре зважених кроків, які розлютили Москву і становлять довгостроковий виклик для її безпекових інтересів.
Читайте також: Європарламентарі про ситуацію на сході України: навіть якщо хочемо миру, треба готуватися до війни
Перший – це переривання всіх військових зв’язків та інституційного співробітництва. Його Росія поквапилася назвати несуттєвим. А насправді він порушив стратегічні плани Кремля. Москва досі вважає НАТО серйозною військовою загрозою, і вся пострадянська політика зосереджувалася на запобіганні його експансії на схід. Коли Альянс відчинив двері для Польщі та інших колишніх країн Організації Варшавського договору (ОВД), то запропонував Росії розпочати інституційну співпрацю через її представництво у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі. Таким чином Кремль міг дізнаватися про плани Альянсу (хоча, звісно, й не впливати на них) й пересвідчуватися, що вони ніяк не зашкодять російським інтересам. Ця взаємодія між НАТО й РФ не надто розвинулася, здебільшого через незмінну ворожість росіян до Альянсу. Утім, посол Росії в НАТО доповідав Москві про військові наміри Заходу і сприяв пристосуванню збройних сил своєї країни до будь-яких змін у тамтешній політиці.
Без такої співпраці російські високопосадовці нічого не знатимуть про західну стратегію, навіть якщо завдяки пресі та прозорості в країнах Заходу плани НАТО будуть досить добре відомі громадськості. Відтак військові РФ повинні будуть розробляти плани на випадок численних форс-мажорних обставин і в будь-якому випадку враховувати можливість найгіршого сценарію.
Другим кроком, на який погодилися всі 28 членів НАТО, було рішення розташувати більше військових загонів та реактивних винищувачів у країнах Балтії. Отож-бо ці країни з численними російськими меншинами й тривогами з приводу анексії Криму мають почуватися безпечніше. Досі Альянс дотримувався домовленості з Росією і не нарощував військової присутності в колишніх країнах ОВД. Окрім того, він запропонував позаблоковій Україні допомогу в проведенні оборонних реформ, мілітарну підтримку та активізацію навчань. Виходить, що дії Путіна спровокували те, з чим він так довго намагався боротися: зміцнення позицій НАТО у Східній Європі.
Читайте також: Путінський полк у ЄС
Криза в Україні виявилася несподіваним стимулом для Альянсу – дещо пригніченого останнім часом. Оскільки операція в Афганістані наближається до незадовільного й «недовершеного» фіналу, чимало західних лідерів замислювалися про мету існування НАТО в майбутньому. Нині така мета з’явилася. Його генеральний секретар Андерс Фоґ Расмуссен назвав російську агресію «найсерйознішою загрозою для європейської безпеки за останні кілька десятків років». За словами генсека, це був тривожний дзвінок, і всі члени Альянсу мають поставитися до спроби змінити кордони держави силовими методами серйозно.
газ і гроші
Стан посиленої готовності НАТО наразі, схоже, ніяк не зашкодить Росії. Тим часом фінансові санкції справлять миттєвий ефект. Прямі обмеження щодо бізнесу, торгівлі та інвестицій позначаться на добробуті й зростанні РФ, особливо в умовах сповільнення її економіки. Але найвідчутнішими будуть фінансові санкції, адже вони позначаться на міжнародній торгівлі та інвестиціях. У зв’язку з активною фінансовою взаємодією інституцій Росіїі з Заходом їй тепер загрожує стрімке падіння, яке можна порівняти з тим, що сталося на світових ринках після краху Lehman Brothers. Як показує досвід Ірану, міжнародна фінансова система надзвичайно чутлива до погроз із боку США банкам, які і далі співпрацюють із країнами, внесеними до американського чорного списку. Тому будь-які санкції Сполучених Штатів проти фінустанов, що співпрацюють із РФ, одразу матимуть масштабний вплив на російську торгівлю.
Російські бізнесмени, що взаємодіють зі США, вже нервуються. Наразі вони стійко тримаються, обмеживши свою діяльність і сподіваючись, що криза минеться. Але це свідчить про те, що погрози Вашингтона стосовно дальших санкцій у випадку вторгнення російських військ на Схід України серйозні й можуть боляче вдарити по цілих секторах економіки Росії.
Та чи не найбільше Путіна стурбує рішення всіх країн Заходу зменшити залежність від імпортного російського газу та нафти й шукати альтернативні джерела енергії. Такі плани не реалізуються за один день. Однак, наприклад, якщо Німеччина перейде на скраплений газ із країн Перської затоки або сланцевий зі США, попит німців на російський різко впаде. Ймовірно, Сполучені Штати стимулюватимуть країни до такого переходу, давши дозвіл на експорт блакитного палива й нафти, адже американці нещодавно відкрили в себе великі запаси сланцевого газу.
Звісно, Росія може знайти ринок збуту для своїх газу й нафти в Китаї та Японії. Однак вона проклала дорогі трубопроводи в Європу, а отже, будь-яке зменшення експорту туди матиме катастрофічні наслідки.
Читайте також: Світ про події в Україні: новий розкол Європи, України чи зрада
Усі ці тривалі загрози економіці РФ уже спричинили неабиякі наслідки в короткостроковій перспективі. Відплив капіталу з Росії лише за І квартал цього року оцінюють у $70 млрд. Тим часом позбавлення членства у Великій вісімці ставить хрест на інтеграції до світової економіки. «Звичайно, виключення Росії є насамперед символічним, але символи мають велике значення, – сказав Майкл МакФол, який донедавна обіймав посаду посла США в Москві. – Росіяни хотіли входити до складу Великої вісімки. Для них це було символом членства у клубі «крутих».
Обурення й захисна реакція Росії у відповідь на санкції Заходу свідчать, що Кремль уже замислюється, чи не зависоку ціну доведеться заплатити за Крим, особливо у довгостроковій перспективі. Таким чином, настрої влади РФ можуть змінитись. У березні міністр закордонних справ Росії Сєрґєй Лавров умовив держсекретаря США Джона Керрі розвернути літак й зупинитися в Парижі для нових переговорів. Президент Путін запевнив канцлера Німеччини Анґелу Меркель, що почав відводити війська від українського кордону.
Однак Захід залишається насторожі. НАТО заявило, що наразі не має доказів будь-якого зменшення військової присутності РФ на кордоні. Про жодні істотні результати переговорів Керрі з Лавровим не йдеться. Поза сумнівом, санкцій буде замало, щоб змусити Росію розпочати переговори про Крим. Однак, можливо, вони переконають Москву, що дальші погрози східним областям України, Придністров’ю чи будь-якому іншому регіону з численними російськими меншинами матимуть катастрофічні наслідки для економіки РФ і завдадуть нищівного удару Путіну. Власне, на це й були спрямовані кроки, до яких уже вдався Захід.