Такі самі дискусії з такими самими наслідками (тобто без помітних наслідків) відбувалися після вибухів у Сватовому на Луганщині, в Балаклії на Харківщині, в Калинівці на Вінниччині… Тоді також президент грізно поглядав на своїх керівних висуванців, обіцяв «страти єгипетські», вимагав поліпшити й оптимізувати. Минулося… Ну й що далі? Здається, річ не в окремих випадках, а в чомусь дуже неправильному, помилковому на глобально-стратегічному рівні.
Не можна в умовах війни жити за законами мирного часу, вдаючи, що ніякої війни немає, і поводячись як житель абсолютно спокійної пацифістської країни. Мільйони українців за межами Донбасу тривожної ситуації не відчувають, мовляв, це десь там дуже далеко хтось воює, а нас це не обходить. У цьому сенсі дуже зворушують постійні скарги всіляких проросійських партій і ЗМІ про те, що «народ утомився від війни». Абсолютна більшість народу завдяки короткозорій політиці влади, не має можливості від цього втомитися. Війна має свою логіку, ігнорування якої здебільшого закінчується трагічно. І то жорстока і безжальна логіка. ЇЇ дотримуються за форсмажорних обставин навіть країни, що вважаються еталоном демократії.
Читайте також: Дим над лісом. Як вибухали артилерійські склади на Чернігівщині
Під час Другої світової війни США заслали в табори кілька десятків тисяч своїх громадян японського походження. Їм дали на збори лише 48 годин. Хоча то були цілком лояльні американці, проте Америка під час бойових дій проти неї Японії не могла ризикувати. Як стверджують політичні аналітики, президент Рузвельт так висловився щодо цього: «Я розумію, що це суперечить конституції, але такою є воєнна необхідність». Потім перед цими людьми вибачилися і компенсували їм збитки. Потім… Так поводиться будь-яка держава, що хоче вижити. Можна згадати, як у Першу світову війну в Канаді запроторили в табори українців, які були підданими Австро-Угорської імперії, адже Дунайська монархія воювала проти Великої Британії з усіма її колоніями, протекторатами і домініонами.
Зате Україна може реально претендувати на чемпіонство з лібералізму під час бойових дій. Ніякого глибокого очищення державного апарату від ворожої агентури, корупціонерів і саботажників за чотири роки збройного протистояння не відбувалося. Навіть чимало судів ухвалює шкідливі, ворожі щодо України, яка воює, рішення, відпускаючи на волю сєпарів, засуджуючи патріотів, поновлюючи на посадах осіб, справедливо звільнених за недбальство і т. ін.
Усе це наслідки протиправних дій вищого керівництва зразка 2014 року, коли всупереч вимогам закону не було введено воєнного стану. А отже, і всього того, що є його наслідками: комендантської години, військових патрулів на вулицях і дорогах, військово-польових судів, трибуналів національної безпеки, штрафних батальйонів тощо. Країна, що воює, повинна стати єдиним військовим табором або її не буде зовсім. Необхідна жорстока дисципліна на всіх рівнях із відповідними покараннями. Не можна жити в такій період у постійному самозаспокоєнні та розслабленості. Таке враження, що Україна, принаймні її влада, ще й досі не прокинулася.
Читайте також: Вибухи й безкарність
У Києві немає жодного патріотичного плаката, що нагадував би українцям, що їхня країна воює. Чому влада так прагне заколисувати українців? В Україні панує атмосфера безтурботності, а отже, безвідповідальності, що створює ідеальні умови для роботи російських спецслужб у нашій країні. У нас ніяк не можуть закрити кордон, і тому російські диверсійно-розвідувальні групи (ДРГ) можуть доволі комфортно ходити з Росії до України і повертатися додому. Ну а елементарну пильність місцевого населення давно затаврували «шпигуноманією».
Можливо, що це й погано в мирний час, однак коли війна — шпигуноманія це її потрібний природний продукт. Між іншим, у Другу світову війну німецький абвер мав доволі скромні успіхи на теренах СРСР саме через масову шпигуноманію радянського населення. На великі проблеми наражалася німецька розвідка на Британських островах з їх ефективною системою цивільно-територіальної оборони, коли патріотичні піддані Британської корони не лише повідомляли «куди треба» про всіх підозрілих осіб, а й незрідка самі їх затримували. Чи є щось таке в Україні? Немає. Без морально-психологічної мобілізації українських громадян, силами самих тільки професіоналів цю проблему не розв’язати.
Однак спочатку має нарешті мобілізуватися сама влада, діяльність якої поки що мало кого надихає… Натомість Росія повністю відмобілізована і готова до великої війни, лише вичікуючи слушного моменту. На цьому тлі поведінку українського керівництва навряд чи можна визнати адекватною. Тому, на жаль, ексцес на Чернігівщині не останній. Далі буде?