Володимир Василенко правознавець-міжнародник, професор, автор першого проекту Декларації про державний суверенітет

Війна 2014 року: спроба системного аналізу

17 Жовтня 2014, 10:59

Згідно з Конституцією та законами України питання національної безпеки належить до сфери відповідальності насамперед президента, проте вони не були предметом належної уваги жодного з очільників держави. Понад те, кожен із них доклався до нищення української армії. У часи Леоніда Кучми було ліквідовано створену в 1991 році Національну гвардію, яка бачилася багатофункціональним боє­здатним військовим формуванням, укомплектованим патріотично налаштованими і досвідченими офіцерами, що є ядром модерних Збройних сил України. Натомість Кучма віддав перевагу формуванню ЗСУ способом скорочення гігантського уламка радянської армії на території нашої країни. Зменшувалося фінансування ЗС, що унеможливлювало їх оснащення сучасною військовою технікою та озброєнням. За президентства Віктора Ющенка при відкритих виявах ворожнечі з боку РФ недофінансування Збройних сил України стало злочинним. Воно завершилося руйнацією всього сектору національної безпеки за часів Віктора Януковича. Деградація армії і флоту, зовнішньої розвідки та контррозвідки, Служби безпеки, Ради національної безпеки та оборони відбувалася не без участі російських спецслужб та їхніх агентів, інфільтрованих у структури державного управління всіх рівнів.

Найвище політичне і військове керівництво держави роками безвідповідально тішилось ілюзією стратегічного партнерства з Росією, натомість Кремль цілеспрямовано реалізував курс на знищення України. Умовно кажучи, він мав два плани: план «А», який передбачав поступове і мирне знищення нашої держави, і план «Б» – одноразове силове її упокорення. Перший полягав у здійсненні гуманітарної агресії та застосуванні не збройної, а «м’якої» сили з метою руйнації української ідентичності, яка є системоутворюючим чинником національної держави. Усвідомивши нездійсненність імперської мрії про відродження «Единой Великой России», доки існуватиме українська Україна, російський владний політикум вирішив, що засобом створення «України без українців» має стати не війна і (або) геноцидне винищення української нації, а гуманітарна агресія. РФ реалізує її одночасно за кількома напрямками, інспіруючи та підтримуючи ведення інформаційно-пропаган­дистсь­кої, мовно-культурної, історіософської та конфесійної війн. Співучасником гуманітарної агресії проти України став режим Януковича, який під контролем російських спецслужб проводив анти­українську гуманітарну політику. Інакше кажучи, йшлося про масштабну і системну спецоперацію, покликану ліквідувати основоположні й конституційно визначені основи національної державності України та перетворити її на зденаціоналізовану і безправну частину «Русского міра». Гуманітарна агресія могла досягти успіху лише у разі, якби Україна перебувала в силовому полі Росії. Саме тому керівництво Росії домоглося від Януковича визнання статусу України як позаблокової держави та відмови від підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Читайте також: Сербська версія слов’янської дружби

Крах режиму Януковича, рішучість нової української влади відновити курс України на євроінтеграцію, ймовірність її приєднання в майбутньому до ЄС та НАТО спонукали РФ перейти до плану «Б».

Проте Москва, знаючи про незадовільний стан української армії, явно недооцінила потяг українського суспільства до волі, його готовність і спроможність чинити спротив. На жаль, у початковій фазі агресії наше найвище державне політичне і військове керівництво не спромоглося організувати негайну відсіч, що призвело до відторгнення Криму, втрати конт­ролю над деякими ділянками українсько-російського кордону та проникнення в Донецьку й Луганську області російських найманців, диверсійно-розвідуваль­них груп і регулярних військових формувань.

Читайте також: Тоомас Ільвес: Росія буде вже зовсім іншим партнером

Завдяки відданості й героїзму особового складу Збройних сил України, підрозділів сформованої у складі МВС Національної гвардії та добровольчих батальйонів значні території Донеччини та Луганщи­­ни, окуповані агресором, було звільнено. Однак війна затяглась у часі не в останню чергу через небажання президента Петра Порошенка запровадити воєнний стан і мобілізувати для відбиття ворога весь потенціал держави і суспільства.
Сьогодні владна еліта й українське суспільство повинні усвідомити, що Росія веде проти України тотальну війну. Її кінцевою метою є не відторгнення частини території і не позбавлення нашої країни права цивілізаційного вибору, а знищення українства як явища й української державності як такої. Тому неодмінними пунктами порядку денного в гарантуванні національної безпеки України мають стати: 1) відновлення сектору безпеки; 2) розробка і здійснення україноцентричної гуманітарної політики як засобу відсічі гуманітарній агресії Росії; 3)  запровадження програм європейської та євроатлантичної інтеграції з метою набуття Україною повноправного членства в ЄС і НАТО; 4) формування консолідованої офіційної правової позиції щодо протидії збройній агресії РФ та ліквідації її наслідків.

Пропонована надалі стаття є спробою системного аналізу проблем, що постали перед Україною у зв’язку зі збройною агресією РФ.

Читайте також: СПЕЦПРОЕКТ: Війна 2014: правовий аналіз