Віґдіс Фіннбоґадоуттір ніколи не була членом жодної політичної партії і не вважає себе політиком. До того, як увійти в історію як перша демократично обрана жінка-президент, вона вже була відома як енергійна режисерка театру, телеведуча, що навчала своїх ісландських глядачів французької, і перша одиначка, котрій дозволили вдочерити сироту. Перемігши з незначним відривом як кандидат від Жіночої асоціації у 1980-му, коли ісландське суспільство лише підтюпцем йшло назустріч утвердженню ґендерної рівності, вона здобула неабияку популярність і за відсутності рівносильних конкурентів залишалася на посаді президента чотири терміни поспіль.
Минуло 20 років з тих пір, як Віґдіс Фіннбоґадоуттір вийшла на пенсію, але її рідко застанеш вдома. Вона дуже соціально активна. Ісландці шанують її, але без пафосу — наче інакше й бути не могло, не в останню чергу з огляду на той факт, що більшість з них голосували за неї.
Її золотий аргумент
— Чимало кому з-за кордону Ісландія видається раєм для феміністок…
— Це моя провина [усміхається]. Коли мене запитувала в інших країнах: “Ви та леді, що була першою жінкою, яку обрали президентом?”, що відповісти в такій ситуації? “Я?” [вдає здивування] Ні, моя відповідь така: “Я неймовірно пишаюся, що моїм співвітчизникам стало сміливості та відваги це зробити, бути першими, хто зважився.” Вони пробили скляну стелю. І це стало новиною для всього світу.
Я багато подорожувала. Мене куди тільки не запрошували. А питали завжди одне: “Як це так, що в Ісландії жінку пустили в президенти?” І я думаю, що наш Вихідний показав народу Ісландії, що суспільство тримається на жінках тою ж мірою, що й на чоловіках. Ця стара традиція з давніх-давен, коли суспільство розглядає жінку як піддану чоловікові не співзвучна з реальністю. Тому що всі батьки та всі брати знають, що їхні доньки та сестри настільки ж розумні, як і їхні брати та сини. То чому ж сповідувати ці традиції з Біблії чи Корану, де йдеться про місце для жінки чи про місця, де їй не слід з’являтися.
— Яка принципова різниця між жінкою та чоловіком, наділеними владою?
— Мозок той самий. І ми неодноразово в цьому переконувалися. Є жінки у світі, які поводяться, як чоловіки. І є жінки, які вважають, що повинні поводитися, як чоловіки.
— Що саме Ви маєте на увазі?
— Бути жорсткішими. Жінки виношують дітей, вони дбають про дітей і їм не байдуже людське життя. Тому жіночий погляд — це широта і чутливість. У чоловіків немає цього близького контакту з людським життям. Жінки в світі, як та золота копальня. Уявіть, що у вас посеред майдану золота копальня. Чи не здається вам, що ті, хто б проходив повз неї, захотіли б мати свою частку? Захотіли б. Чому тоді більша частина світу не визнає інтелектуального потенціалу жіноцтва? Я закликаю жінок усього світу, всюди, в кожній країні зрозуміти інтелектуальну міць, яку вони матимуть зі здобуттям освіти. В цілому жінки мають той самий інтелектуальний потенціал, що я і Ви. Але чимало з них безграмотні. Грамотність розкріпачує. Але у світі більше грамотних консервативних чоловіків. Вони бояться змін. Вони знають про інтелект, яким наділені жінки, і вони цього інтелекту бояться. Або ж навіть не бояться, а соромляться.
Читайте також: Не шукайте жінку
Співпраця між жінкою та чоловіком, коли це дійсно креативний процес, не пов’язана з любов’ю чи сексом — вона пов’язана з вищим. Я знаю це. Мені чотири рази по двадцять. Моя співпраця з чоловіками в минулому була більш ніж вдячною справою. Й узагалі, коли вже про те, хто підштовхнув мене до участі у виборах, хто мене підтримав, то це були не меншою мірою чоловіки. Тому що тоді серед жінок мого віку було заведено казати: “Я ж лише жінка. Чому я повинна цим перейматися?”
Я співпрацювала з чоловіками, коли була у театрі. Ми трималися разом, як дах [зводить разом вказівні пальці]. Кожен виконував свою роль. Ми думали в унісон. Ми спиралися одне на одного. Я вважаю, що співпраця чоловіків та жінок буде таким от захисним дахом для суспільства.
— А чого ще не вдалося досягти в утвердженні ґендерної рівності в Ісландії?
— Однакової зарплатні. Леді отримують трошки менше — на 10%—15%. За великим рахунком, чоловіки і жінки виконують одну і ту ж роботу, але вони [чоловіки] ухитряються дати тому різне найменування. Ось як це робиться. У тих сферах, де працюють неспеціалісти завжди можна сказати, приміром, що цей чоловік ще й зачиняє двері після того, як всі пішли [і тому йому треба платити більше]. Якісь такі дурниці.
Невимушений успіх
— Впродовж багатьох років Ви були зразком для багатьох молодих ісландок та жінок за кордоном…
— [Зітхає] Я тільки-но починаю усвідомлювати це. Бо, знаєте, я ж лише жінка [сміється].
— Але в період пошуку себе, хто для вас був прикладом для наслідування?
— Моя матір була головою Національної асоціації медсестер в Ісландії впродовж багатьох років і якийсь час — головою Північної асоціації медсестер. Вона була сильною та дуже натхненною особистістю, але я далеко не її копія. Благослови її пам’ять. Тому те, що я не маю пасти задніх у школі, було й так зрозуміло. Мій брат загинув, коли йому було 20. Після цього я зрозуміла, що мушу зробити все для своїх батьків. Але це не ключове. Аж ніяк. Це не амбіція. Бо я ніколи не була амбіційною для якихось таких речей. І ми навіть ніколи не обговорювали їх вдома. Школяркою я була сором’язливою, ховалася за дверима. Я була однією з тих, кого обрали. І тут є ще дещо — свідоме виконання роботи, яку треба виконувати добре, щоб це приносило користь.
— Далай-лама XIV в його “18 Правилах життя” радить судити свій власний успіх на основі того, чим довелося пожертвувати, щоб його досягти. Чим є успіх для Вас? І чи є щось, що Ви можете назвати своєю жертвою?
— Немає. Я рада, що я завжди мала можливість бути собою. Але, як і будь-хто інший, я втратила людей, за якими дуже сумую. І… Я розумію людей. Інакше я не була б у театрі. Люди мені не байдужі. Ось чому Ви сидите тут. Я зрозуміла, що Ви хочете поговорити. Один український письменник [який проводить інтерв’ю з ісландцями для своєї книги про Ісландію] хоче поговорити. Чому ви хочете поговорити зі мною? Ви з України, в України труднощі, Ви вчитеся тут. О’кей. Я теж слухаю Вас і ставлю запитання. Отже, це запитання не на часі. Ось Вам інше філософське запитання: чого Ви хочете влади чи впливу? Я у Вас запитую.
— Це залежить від визначень, які Ви даєте цим поняттям. Влада — або вона є, або нема. А вплив — це щось, чого можна прагнути.
— Влада йде до людей згори. Якщо ви обираєте між владою та впливом, ви автоматично тягнетеся до впливу. Влада — це порядок, якому треба підпорядковуватися. Вплив, який надихає людей на щось позитивне, кращий за владу, що тисне на людей і вказує, що робити.
Читайте також: Гетьманова
Людно, як ніколи
— Я знаю, Ви неохоче говорите про політику, але все ж які відчуття у Вас викликає ситуація з біженцями?
— Я вважаю, що кожен має поставити себе на місце людини, яка має досвід біженця. Вони змушені залишити свою країну. Залишити її або померти. Вони в постійній напрузі. Вони намагаються врятувати свої родини. Всі хочуть вижити. І ми хочемо кращого життя, якщо воно погане. Це — по-перше. По-друге, якщо ви вірішуєте залишити територію і стати в такому разі біженцем, ви ризикуєте. Ви можете стати заручником різних ситуацій. Тоді майбутнє перетворюється на страшний сон. І на те, щоб оговтатися, можуть піти роки.
В Північних країнах люди готові прийняти певну кількість біженців. Але є запитання: “Чи достатньо в нас лікарів? Чи достатньо в нас психологів та психіатрів? Чи будуть вони [біженці] щасливі з нами?” У них інша мова, у них зовсім інші звичаї та обряди. Ми пацифісти, які хочуть допомогти, але нам слід бути реалістами. Коли вони в безпеці, ми відповідальні не лише за їхній дах над головою та харчування. Як щодо дому для думок та почуттів? Як щодо їхніх травм? Ось що мене непокоїть. А не те, чи зможемо ми надати матеріальну підтримку.
— Безпрецедентний туристичний бум в Ісландії приносить країні більше користі чи шкоди?
— Що ж, він приносить більше грошей. Але нам потрібно захищати природу. Візьмемо до уваги дрібку моху, який проріс із лави. Ви робите крок — і знищуєте мох. І щоб прорости знову, йому знадобиться 500 років. Були в нас туристи, які поставили намет у Тинґветлірі [місце, де Альтинґ — ісландський парламент — був заснований; одне з найпопулярніших місць у країні]. Був сильний вітер, тому вони обклали мохом дно намету, щоб ізолювати його. Ізолювати, щоб перебути одну ніч. Одна ніч і 500 років! Нам слід дати донести до туристів: ця країна вразлива.
Притулок для мов
— А що Ви на це скажете? Ви стверджуєте, що пацифістка, а Ваше ім’я про інше: давньоскандинавською víg означає “війна”, а dís — “богиня”.
— Це богиня меча. В мене тут є меч. Зараз покажу [дістає меча з-позаду дивану, де я сиджу]. Це традиція. Коли хтось отримує почесне звання в Університеті Тампере у Фінляндії, йому вручають ось такого меча — захищати знання, мудрість та мораль світу.
— Ви маєте переконливий вигляд. Як щодо Інституту іноземних мов [імені Віґдіс Фіннбоґадоуттір], створенням якого Ви наразі опікуєтеся? Яка його мета?
— Ми наразі будуємо приміщення для нього. Що видається мені таким собі дивом, котре постає із землі. Мета цього Інституту іноземних мов в Ісландії… І Ви, мабуть поцікавитеся, чому в Ісландії? Ісландія — це сходинка між Америкою та континентальною Європою і Сходом. І ми все ще розмовляємо найстарішою мовою, яка не змінилася, що саме по собі є викликом. Ісландія також доволі відвідувана. І я впевнена, що в майбутньому той, хто відвідує Ісландію, буде йти в цей інститут, щоб подивитися, що воно таке і чи є його мова там, бо ми збираємо матеріал про всі мови, які тільки є у світі. Наразі їх близько 6800. Це офіційна статистика. Мова є ідентичністю людини. Осмислення мови, осмислення людської думки різними мовами — це дуже важливо для [культурного] взаємообміну і миру, щоб вести переговори і усвідомлювати різницю між країнами, що, власне, і є моїм завданням в ЮНЕСКО.
— Як вберегти мови з найменшою кількістю носіїв?
— Це дуже непросто. Прогноз такий: ми втратимо половину мов до кінця століття. Багато мов наразі під загрозою зникнення. Й іронія полягає в тому, що саме освіта вбиває деякі з них. В частинах світу, де є офіційні мови, приміром у Латинській Америці, діти отримують освіту офіційною мовою, тому вона в пріоритеті і душить “маленькі” мови.
Читайте також :Бути ромкою. Як живуть жінки, котрих практично неможливо соціалізувати
— Які мови, окрім ісландської, Ви вважаєте пріоритетними для вивчення в Ісландії?
— Молоде покоління вважає, що англійська — ключ до світу. Це не так. Я нагадую їм про необхідність вивчення інших мов, тому що англійська не є ключем до минулого.
Студенти в Ісландії вважають, що данська мова безтолкова. Тут дається взнаки цей утилітаризм: “Де я буду нею користуватися?” Це замість того, щоб думати про задоволення від вивчення мови, інтелектуальне наснаження та інтелектуальне натхнення. В Ісландії з навчальних планів ледь не зникла латина, але нам вдалося цьому зарадити — студенти все ще мають змогу вивчати її. В деяких сферах вона потрібна. Мова медицини все ще латина.
Іспанська доволі популярна в Ісландії. Оскільки молодь часто виїжджала з батьками в Іспанію на ужбережжя Середземного моря.
Ми якось були в Америці і я презентувала своє бачення в одному з тамтешніх університетів. А вони кажуть, приміром: “Французьку добре вчити знічев’я.” В США та Великій Британії в старших класах останніми роками обходилися без вивчення французької та німецької. Що вже казати про латину? І от нарешті вони зрозуміли, що дарма, тому що йдеться про знання світу. Дослідникам потрібен доступ до витоків знання. У випадку з філософією ці джерела німецькою та французькою мовами. Тому зараз ці мови знову вводять в шкільну програму.
— Що має спонукати іноземця вивчати ісландську мову?
— Вивчення ісландської — це ключ до розуму ісландця. Крім того, ісландська культура є фундаментальною.
Культивуючи надію в пустелі
— Які проблеми довкілля в Ісландії Вас непокоять найбільше?
— Нам треба берегти первозданність країни, зупинивши руйнування [ґрунту], через яке її зносить геть. Я ревна поборниця відновлення лісу. Потрібно укріплювати землю і навчати дітей, як самотужки нею користуватися. Коли мені виповнилося 60, був створений фонд, який ми назвали Yrkja, що у перекладі означає “культивувати”. Цей фонд дає гроші на закупівлю дерев для висадження їх на спустошених ділянках землі [близько 25% усієї території країни]. Всі школи Ісландії та молодь можуть претендувати на отримання ґранту. Ідея в тому, що кожен хоче бачити, що особисто він виростив. Мій батько якось сказав мені, що діти повинні знаходиться на свіжому повітрі і мати щось своє, про що вони могли б піклуватися. Я так і робила з дітьми, поки була в президентському офісі.
— Які у Вас очікування щодо Конференції ООН щодо зміни клімату, яка буде в Парижі цього року?
— Мені безперечно страшно. Але, тим не менш, я вважаю, що люди стали трохи мудрішими. Вони усвідомили, що Копенгаген був провальним [угода між країнами не запровадила жодних юридичних зобов’язань щодо скорочення викидів парникових газів]. Їм не вдалося впроратися з цим завданням. Але зараз, думаю, вони дивитимуться на це іншими очима — відкритими. Я дозволяю собі сподіватися, що щось із того та й вийде.
— Що стосується енергетичного потенціалу Ісландії, то що країні варто було б ставити собі за кінцеву мету — власну енергетичну незалежність чи піти навіть далі, розпочавши експорт?
— Ми повинні дбати про те, щоб наше ставлення до країни відповідало інтересам прийдешніх поколінь. Тому треба міркувати так: чи погодилися б прийдешні покоління на застосування будь-чого, що затопить землю задля виробництва енергії? В нас достатньо струму для себе. Чи можемо ми обійтися без продажу нашого струму на міжнародний ринок? Це відкрите питання, етичне питання.
По-ісландському
— Маючи досвід екскурсовода, яке місце в Ісландії Ви б порекомендували відвідати, щоб відчути, що таке бути ісландцем?
— Тинґветлір без сумніву є символом того, що таке бути ісландцем. Але я б ніколи не змогла цього зробити [зупинитися на чомусь одному]. Є місця в Ісландії, які просто неймовірні. Вестфірдір, наприклад. Вистачає й таких місць, де, як дехто з ісландців думає, нічого особливого. Але варто тобі поїхати туди, і усвідомлюєш, що щось там таки є. Є якась магія. Особливо якщо ти ісландець і знаєш історію, знаєш всі ці легенди про велетнів, що мешкають серед скель. У мене часто запитують, чи вірю я в ельфів. Навіть не знаю. Але я б нізащо не забула чи дозволила втратити всі ці розповіді, народжені фантазією людей минулого, що жили у темряві, людей, які записали їх.
— Чим добре жити в Ісландії?
— Це — безпека, буденність. Інтимність, яку відчуваєш, послуговуючись рідною мовою. Це — знати те, що тебе оточує. Це — дружба.
————————————–
Віґдіс Фіннбоґадоуттір народилася у Рейк’явіку у 1930 році. Закінчила Гренобльський Університет, Сорбонну у Парижі та Університет Ісландії, здобувши наукові ступені у сферах літератури та драматургії.
1972—1980 обіймала посаду арт-директора Театральної компанії Рейк’явіка; була членкинею першої експериментальної театральної групи GRIMA та Французького альянсу. З 1978 Голова Дорадчого комітету з питань культури Північної Ради.
В 1980 була обрана Президентом Ісландії і залишалася при цьому рангу до відставки у 1996 (переобрана без конкурентів у 1984 та 1992 та 92% голосів у 1988). Протягом 16 років президентства переймалася передовсім збереженням і розвитком ісландської мови та культури, захистом природи та утвердженням миру й людяності.
Вона є також однією із засновниць та керівниць Ради Жінок-Лідерів Світу, а також послом доброї волі ООН у справах захисту мов та у боротьбі проти расизму і ксенофобії.
У 2001 Університет Ісландії заснував Інститут іноземних мов, який назвали на її честь.