В останні два роки російські й західні медіа у висвітленні подій на Близькому Сході вдавалися до узагальнень, лякаючи «невідворотною ісламізацією» та «арабською зимою». Найчастіше з позиції старшого брата, який критикує меншого за брак прагматичності. От тільки романтизоване поняття «Арабська весна» ніколи не мало вжитку безпосередньо в регіоні. Уперше його використав американський журнал Foreign Policy. Тоді як самі єгиптяни, тунісці, єменці наголошували, що системні зміни потребують часу, що ісламісти опинилися біля керма, бо були єдиною організованою опозицією. Тож про посилення релігійного фанатизму не йдеться.
Коли єгипетські військові, яким симпатизувало населення, усунули від влади першого демократично обраного президента Могаммеда Мурсі, а ще через місяць під час придушення виступів на підтримку ув’язненого лідера «Братів-мусульман» загинуло близько тисячі людей, світ заплутався. Привчені спрощувати («демократія проти диктатури», «ісламісти проти лібералів», «мусульмани проти християн») світові медіа заговорити про «армію проти лідера, якого обрав народ».
Зрозуміти, що коїться в Єгипті не так і складно, варто лишень замість примітивізування й узагальнення співвіднести політичні процеси з подібними у власній країні. Особливо такій, де реальність теж не чорно-біла.
Українців обурює, коли закордонна преса, як західна, так і російська, пише про розкол країни на біло-блакитними і помаранчевих, Схід та Захд, про “непримиренне протистояння прихильників Європи чи Росії”. Водночас ми з легкістю вживаємо слово “розкол”, коли йдеться про ісламістів та лібералів у Єгипті. З легкістю говоримо про “сепаратизм” в інших, дивуючись безпідставності розмов про “відділення Криму”. Ми пояснюємо, що мовне питання – не проблема номер один, а карта, яку розігрують політики. Тому мали б зрозуміти, що для в арабському світі найкращим способом відволітки увагу виборця від проблем економічних є релігія. Українців ображає, якщо іноземні медіа обили висновки про расизм усього населення на основі відеокадрів про крайньо-правих футбольних фанатів. Тоді само ісламісти у Єгипті не представляють усе населення. Українці, які не голосували за чинного президента переконують, що перемога на виборах не означає підтримки більшості. Тоді як у випадку Єгипту “Братство” підтримало 1/8 населення країни. Ми дуже не хочемо, щоб Захід ставив хрест на демократії по-українськи, адже не все українське суспільство прагне “сильної руки”, в нас існує таки є яке-не-яке, але громадське суспільство, незалежні медіа, освічена молодь. Та думка, що активна молодь, невелика кількість незалежних медіа, і хай і відносний розви громадського суспільства, – так само дає право говорити про потенційний розвиток демократії на Близькому Сході, – викликає заперечення.
Зняти чорно-білі окуляри
Каїр. Центральні дороги заблоковано бойовою технікою. Перша ночі. Уже давно почалася комендантська година, і містом заборонено пересуватися. За 50 м від Міністерства внутрішніх справ підлітки грають у футбол. В імпровізованій вуличній кав’ярні неподалік від вбраних у цивільне поліцейських сидять ті, хто називає себе революціонерами: правозахисники, адвокати, громадські діячі, небайдужі до політики митці. Деінде їх найменували б «громадянським суспільством». Розповідають, що саме на цьому місці (вулиці Могаммеда Магмуда) в сутичках із поліцією та «Братами-мусульманами» за останні два роки загинуло чи не найбільше активістів.
Читайте також: Розколоті надвоє. Очевидець про події у Єгипті
Протести в Єгипті не варто романтизувати. І військові, й ісламісти, й бандити в цивільному застосовували проти демонстрантів силу, катували затриманих. Виходячи на вулицю, єгиптяни знають, що ризикують. У перших лавах – ті, хто готовий захищати людей від поліції або ж її бездіяльності. Рівень самоорганізації мітингувальників доволі високий. Торік у листопаді «Брати-мусульмани» вдалися до насильства проти демонстрантів, які не бажали нової Конституції, що наділила додатковими повноваженнями президента Мурсі. Відтоді мешканці центральної частини столиці вирішили не допускати ісламістів на площу Тахрір, що стала символом революції.
Від моменту перевороту 3 липня так звані революціонери намагаються триматись осторонь протистояння армії та «Братів-мусульман». І пояснюють це таким чином: якщо в перші тижні населення виправдовувало військових, то, оговтавшись від шоку, поставилося до влади критичніше. «Це не наша боротьба. Ми не можемо протистояти двом сильним противникам відразу. «Братів-мусульман» щедро фінансують із-за кордону. Тоді як армія – це не просто люди в погонах, а гігантська структура, яка тримається насамперед на власності: йдеться і про землю, і про підприємства чи, наприклад, мережі крамниць, які зберігають монополію і фіксують ціни на певні види товарів. Військовим вдалося послабити «Братів-мусульман»: верхівка руху – за ґратами, за останні два місяці затримано 2 тис. ісламістів. Надзвичайний стан дає змогу арештовувати без висунення звинувачень. Ми свідомі того, що влада може використати це проти будь-яких політичних опонентів, однак воліємо зачекати з акціями. Коли буде треба, то нагадаємо про себе генералові аль-Сісі, який де-факто керує державою».
«Вони не представляють нашого ісламу»
«Єгипет на порозі громадянської війни», – лякали заголовки світових ЗМІ. Нині зрозуміло, що це перебільшення. У 80-мільйонній республіці налічується 1 млн членів і 3 млн прихильників організації «Брати-мусульмани» (1/8 населення). Це чимало, але про сутички релігійного люду з лібералами чи мусульман із християнами не йдеться. Мова радше про відторгнення політичного ісламу у виконанні «Братства». Про це говорять і політики, й активісти, й не заангажовані в суспільному житті каїрці.
«Брати-мусульмани» хотіли узурпувати владу. Вони діяли у власних інтересах. Змінена Мурсі Конституція не передбачала процедури імпічменту. Ми зібрали 22 млн підписів за відкликання першого обраного президента Єгипту. Нас задовольняють дії військових, які виконали побажання мільйонів єгиптян», – мовби чекаючи на схвалення, каже Карім аль-Сака, один з учасників руху «Тамаруд» (повстання), що підготував підґрунтя для перевороту. На відміну від так званих «активістів із вулиці», мій співрозмовник близький до політичного істеблішменту. Довгий час працював з екс-головою МАГАТЕ Могаммедом аль-Барадеї, який відмовився від посади віце-прем’єра після кривавого розгону протестів.
«Від рук поліції, що була підпорядкована Мурсі, загинуло чимало людей, вона застосовувала тортури, зневажала права християн та жінок», – пояснює правозахисник, юрист Єгипетського центру економічних і соціальних прав Могаммед Фаділь. «Брати-мусульмани» цілий рік займалися лише тим, щоб призначити на всі посади своїх, були корумпованими й некомпетентними. До того ж вони не представляють нашого ісламу», – запевняють чоловіки біля мечеті в консервативному районі Сайєда-Зейнаб.
Відсутність симпатій до «Братства» не означає, ніби єгипетське суспільство стало менш релігійним. Армію підтримали ще консервативніші салафіти. «Брати» розсварилися з імамами найвпливовіших мечетей. Організація зазнавала й гірших репресій, але культивований від 1920-х років образ мучеників суттєво дискредитований.
Родина Магмуда впродовж десятиліть належить до «Братства». Із хлопцем ми мали зустрітися після п’ятничної демонстрації (справді нечисленної) в кав’ярні одного з нічим не особливих районів міста. Обурений тим, що прибічників організації мало не в один день проголосити терористами, юнак мав утікати. Мешканці міського масиву, де «брати» почувалися господарями, допоки були при владі, хотіли передати його поліції. Без жодних підстав.
Комплекс фараона
«Як пояснити, що населення, яке голосувало за «Братів-мусульман» раптом змінило погляди й нині підтримує військових?» – цілими тижнями в Єгипті ставлю те саме запитання кожному. Пояснення переважно одне: впродовж тисячоліть єгиптяни культивували комплекс фараона. Більшість тут традиційно підтримує і шанує владу. Тож зайве дивуватися повідомленням про селянина, який назвав свого віслюка на честь генерала аль-Сісі.
Можна спитати, про яку революцію йдеться, якщо віра в доброго правителя настільки сильна? І на це є відповідь: громадяни вперше побачили, що фараони не вічні й не всесильні. Обидва екс-президенти Мубарак і Мурсі та їхнє оточення постали чи ще постануть перед судом. Відсутність протестів через те, що першого з них перевели під домашній арешт, свідчить не про ностальгію за диктатором, а про недовіру до суду, так пояснює ситуацію Гешам Абдель Алім, відомий адвокат, котрий захищає тих, на кого хочуть почепити злочини екс-президента. «Ніхто не дивувався, що Мубарака випустили, адже суд не брав до уваги доказів. Колишнього лідера, зокрема, звинувачували в тому, що під час демонстрацій поліція застосувала силу проти мирного населення. Усі документи в розпоряджені Міністерства внутрішніх справ, а склад його майже не змінився. Чекати, що МВС свідчитиме проти себе, абсурдно. Саме тому й Мурсі засудять за іншими статтями, а про вбивство політопонентів забудуть».
Місцеві журналісти додають, що суд не взяв до уваги також їхні розслідування корупційних оборудок родини Мубарака та переказування коштів на закордонні рахунки.
Не можна узагальнювати й применшувати роль єгипетських медіа. Впродовж останніх місяців із центральних ЗМІ звільнилося чимало людей. За рік правління Могаммед Мурсі настроїв проти себе більшість періодичних видань. І державні, й приватні засоби масової інформації з охотою підтримали нову владу. Вони ігнорували повідомлення, які засуджували генералів за жорстоке вбивство демонстрантів, тоді як прихильників Мурсі називали злочинцями. «Братам-мусульманам» не допомогла відверта підтримка найпопулярнішого арабського телеканалу «Аль-Джазіра». Коли невідповідність картинки видалася очевидною, йому перестали довіряти. Так само, як єгипетські медіа замовчували загибель мирних жителів, арабомовна «Аль-Джазіра» уникала кадрів, які показувати, що серед «братів» є озброєні особи.
«У каїрському морзі залишилося чимало неідентифікованих тіл. На вході до наметового містечка у прихильників «Братів-мусульман», які приїздили з периферії, відбирали документи. Людей не випускали, аби показати масовість протесту. На площі була зброя, а снайпери цілились у мирне населення», – стверджує правозахисник Могаммед Фаділь.
Протистояння затягнеться
За даними єгипетських журналістів, Могаммед Мурсі уклав таємну угоду з ісламістами на Сінайському півострові, де базується півтори тисячі бойовиків. За домовленістю армія мала заплющувати очі на контрабанду зброї, рекрутування джихадистів. Після арешту лідерів «Братства» бойовики на Сінаї почуваються в боргу. Масштабні протести «Братів-мусульман» у єгипетських містах видаються малоймовірними, тоді як протистояння військових та ісламістів перемістилося на півострів і може тривати роками. Це дає армійцям привід продовжувати надзвичайний стан.
Медіа, звичні до оксамитових революцій, розглядають арабські повстання за стандартним принципом: на місці поганого диктатора мала б з’явитися хороша опозиція. Неотримання прем’єрського крісла – автоматичний програш. Особливість єгипетських перетворень у тому, що йшлося не про зміну лихої влади на добрих опозиціонерів. Громадяни розуміють, що думати, ніби військові чи ісламісти відразу поступляться кермом, наївно. Мета – змінити правила гри або принаймні змусити грати за правилами будь-кого, хто очолить країну. Розпачу й зневіри серед «революціонерів» менше, аніж у медіа, що пишуть про «арабську зиму».
Досвід «Братів-мусульман» на чолі держави показав, що гра поза правилами веде до поразки. «Мурсі хотів захиститися від народу армією. Переворот не був би можливий без підтримки населення», – кажуть нині в Єгипті. Лідер «Братів-мусульман», який на президентських перегонах протистояв колишньому військовому, сам призначив міністрів-силовиків, які його заарештували. Перебуваючи на найвищій посаді, він вирішив укласти таємну угоду з ісламістами, дав привід дискредитувати рух. Нещодавно єгипетський суд заборонив «Братів-мусульман»: так уже було до 2011-го, коли вони діяли в підпіллі. Усі фінансові активи та майно мають бути заарештовані, а сама організація розпущена. Здавалося б, таке рішення збурить нову хвилю протестів. У самому Єгипті цього очікували. Хай і обезголовлене, «Братство» таки існуватиме далі на нелегальному становищі.
Наостанок перепитую в місцевих «революціонерів» – адвокатів, правозахисників, молодих політиків, заангажованих митців: «Якщо конфлікт у Єгипті не настільки серйозний, то чому під час протестів гине так багато людей? Чому на каїрських стінах маса зображень мучеників революції?»
Майже без дискусії дістаю відповідь: «Проблема Єгипту не релігія, армія, влада, гроші й навіть не бідність, а брак цінності людського життя, хоч би ким людина була, військовим, ісламістом, активістом. Усвідомити це має не лише влада, а й ми самі».