Відступ мови царів

У кутку сімферопольської книгарні «Букваторія» можна побачити літературу, яка для Кремля може бути такою ж провокативною, як батальйон солдатів НАТО або підступний олігарх. Ці книжки – класика: Оскар Вайльд, Віктор Гюго, Марк Твен та Шекспір, перекладені спеціально для тинейджерів українською мовою. На тутешніх полицях також живе Гаррі Поттер, який свої закляття промовляє українською.

 

20 років тому на такі книжки тут був мізерний (якщо взагалі хоч якийсь) попит, адже більшість населення Криму становлять етнічні росіяни. Український уряд, однак, посилює вимоги для використання української мови в усіх сферах суспільного життя, особливо в школах, аби гарантувати, що наступне покоління орієнтуватиметься не на Москву, а на Київ. Діти можуть читати в перекладі навіть Пушкіна, найшанованішого російського автора.

 

Політика українізації викликає конфлікти у відносинах між двома державами та загалом є свідченням падіння статусу російської мови на теренах не тільки колишнього Радянського Союзу, а й соцтабору. Кремль намагався зупинити цей процес, засновуючи фундації, які покликані розширювати використання російської мови за кордоном, а також критикуючи сусідів, котрі виштовхують її з громадського життя. В деяких державах наступ на російську викликав зворотню реакцію на захист цієї мови.

 

 

На кону більше ніж просто слова на сторінці. Мова дає владу та вплив, прив’язує колонізованих до колонізаторів та, на краще чи на гірше, змінює той спосіб, у який місцеве населення спілкується зі світом. Минуло чимало часу відтоді, як Велика Британія, Франція та Іспанія залишили свої колонії, але їм вдалося зберегти певну владу над далекими закутками планети завдяки своїм мовам, які вони там посіяли.

 

Царі та радянські лідери поширювали російську на завойованих землях, використовуючи як клей так звану другу рідну мову, що поєднує різні національності між собою та приєднує їх до володарів. Цей спадок відчутний і сьогодні, наприклад, у тісних відносинах між Росією та Німеччиною. Частково вони є наслідком того, що канцлер Ангела Меркель володіє російською. Вона вивчила її, зростаючи у комуністичній Східній Німеччині.

 

Але російська мова відступає, і в майбутньому навряд чи залишиться багато нових Ангел Меркель. Чи може бути для Кремля гіркіше нагадування про зміну курсу історії, ніж натовпи молодих естонців, грузинів або узбеків (не кажучи вже про чехів чи угорців), які записуються на курси англійської, а не російської?

 

«Звуження сфери використання російської у світі є значним ударом по Москві в економічній та соціальній сферах, а також на багатьох інших рівнях, – каже завідувач кафедри соціології Російського державного педагогічного університету імені Герцена в Санкт-Петербурзі Алєксєй Воронцов. – Це зруйнувало зв’язки та зробило Росію більш ізольованою». Російська почувається значно гірше, ніж інші колоніальні мови, адже країни, які повинні були її абсорбувати, мають сильне відчуття національної ідентичності та підтримують тепер свої власні мови, щоб утвердити свій суверенітет.

 

Російська – це одна з небагатьох основних мов світу, яка втрачає мовців. За приблизними підрахунками, їх число до  2025 року зменшиться до 150 млн. У 1990 році, за рік до розпаду СРСР, їх було 300 млн. Імовірно, російська залишиться однією з 10 найпопулярніших мов світу, але не більше того. Мандаринська китайська, англійська, іспанська, арабська та гінді очолюють список. Ситуацію погіршує демографічна ситуація в самій Росії, населення якої, як очікують, зменшиться на 20% до 2050 року.

 

Падіння кількості російськомовних у колишніх радянських республіках не було однаковим, і російські урядовці хвалять такі колишні республіки, як Киргизстан, де російська мова залишалася на почесному місці. Але країни, що відчували себе поневоленими радянським урядом, наприклад, Балтійські, помстилися, зробивши знання національної мови обов’язковим для здобуття громадянства або якихось інших привілеїв. (У деяких країнах колишнього Радянського Союзу російською зі мною розмовляють люди, яким за 40, англійською – ті, хто молодший).

 

 

Гостра мовна дискусія точиться і в Україні, особливо в Криму, колишній російській території, де близько 60% із двомільйонного населення є етнічними росіянами, а для решти російська є першою мовою. Багато хто тут не проти, аби Росія повернула собі Крим.

 

Прозахідний президент Укра­їни Віктор Ющенко зазначив цього місяця, що глибше розуміння української мови є одним зі способів тримати Москву на безпечній відстані. «З нашою рідною мовою ми збережемо нашу культуру, – сказав Ющенко німецькому журналу Spiegel. – Це сприяє збереженню нашої незалежності. Якщо нація втрачає свою мову, вона втрачає свою пам’ять, свою історію та ідентичність».

 

Така політика в Україні, країнах Балтії тощо часто викликає гнів не лише Кремля, але й місцевих російськомовних. Менеджер сімферопольської книгарні «Букваторія» Ірина Германенко каже, що місцеві жителі засмучені «українізацією» – законами, які змушують застосовувати українську в державному управлінні, на телебаченні та в інших сферах. Багато шкіл у Криму використовують російську як основну мову, але в деяких викладають лише українською такі предмети, як географія та математика.

 

Більша частина асортименту «Букваторії» – це книжки російською, але Германенко каже, що продажі українськомовних книжок для тинейджерів демонструють наслідки політики українізації. «Це сумний процес, але він триває, – каже вона. – Люди повинні мати свободу вибору своєї мови».

 

Обурення може виникнути в неочікуваних місцях. Коли Таджикистан, колишня радянська республіка в Центральній Азії, цього літа заявив, що понизить статус російської, перевівши всю урядову документацію на таджицьку мову, свій протест висловили ті, хто вбачав у російській мові місток до Росії та зовнішнього світу. А в колишніх радянських сателітах у Європі, де російська практично зникла після падіння комуністичних режимів, відчутне її невелике, але помітне відродження.

© 2009 New York Times News Service