Відстоюючи українське православ’я

Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет про необхідність створення Української помісної церкви, місію Московського Патріарха Кіріла в Україні та про святкування Дня хрещення Київської Русі

 

Наприкінці першого тисячоліття від Різдва Христового на святих київських пагорбах сталася подія, що впродовж століть є чи не найважливішою у становленні нашої держави, нашої культури, самого існування українського народу. Тоді князь Володимир Великий прийняв хрещення й проголосив християнство державною релігією Київської Русі. Новий час несе із собою нові виклики. Один із них – створення Української помісної церкви, що стане важливим чинником незалежності України.

Московський гість

У. Т.: Ваша Святосте, візити Московського Патріарха Кіріла до України частішають, до того ж вони скидаються радше на політичні акції, ніж на відвідини пастирем своєї пастви…

– На це треба дивитися з глобального погляду. Всі державні діячі ще Російської імперії, а потім СРСР вважали, що «великая» Росія без України існувати не може. Тому нинішнє російське керівництво намагається повернути нашу країну, зробити її однією зі своїх провінцій. Російська церква, як і раніше, вступила з Російською державою в дуже тісну співпрацю. Московська патріархія уклала угоди з різними міністерствами РФ, і не тільки на загальнодержавному, загальноцерковному рівнях, а й у регіонах. Наскільки я знаю, там частина духовенства та деякі архієреї не задоволені цим зро­щенням церкви з державою, коли церква перетворюється на інструмент держави. Як такий інструмент Російська церква діє і на території України. Московська патріархія зацікавлена в тому, щоб Українська православна церква була складовою частиною Московсь­кого патріархату. Оскільки інтереси Російської держави і Російської церкви збігаються, а умови для цього в Україні зараз сприятливі, Патріарх Кіріл і вирішив скористатися цими обставинами й спробувати позбавити Українську православну церкву самостійності та незалежності в управлінні або суттєво її обмежити. Цю місію почав виконувати ще Патріарх Алєксій наприкінці свого життя, коли дозволив українським архієреям звертатися до нього через голову Митрополита Київського. Коли Патріархом став Кіріл, він поступово почав позбавляти  са­мо­­­­­ст­ійності Українську цер­к­ву, зокрема тим, що включав до числа тимчасових членів Священного Синоду РПЦ українських архієреїв, хоча це суперечить статуту Української православної церкви і тим правам, які вона отримала 1990 року. Тобто це незаконно і неканонічно. З одного боку, вони говорять про канонічність Московського патріархату і неканонічність Київського, але самі порушують церковні канони там, де їм це вигідно. Крім того, починаючи з минулого року поширюються різні чутки. Наприклад, що Патріарх Кіріл хоче мати подвійне громадянство: і українське, і російське, хоча в Україні це заборонено. Для чого йому наше громадянство? Щоб будь-якої пори приїздити до нас як громадянин України й ставити перед владою конкретні запитання як громадянин України, але в інтересах Росії. Інша чутка – начебто Кіріл хоче змінити свій титул Патріарха Московського на титул Патріарха Московського, Київського і всієї Русі. Таким чином, у Митрополита Володимира навіть не буде титулу «Київський». Подейкують, що Патріарх Кіріл хотів би мати резиденцію в Лаврі. Усе це чутки, й поширюють їх для того, щоб вивчити, яка буде реакція. Якщо негативна, тоді скажуть: це чутки, ми нічого офіційно не заявляли, Московська патріархія і сам Патріарх про це нічого не говорили. Але все це можуть зробити – якщо не тепер, то коли виникне потреба обирати нового Предстоятеля УПЦ МП.

У.Т.: І яка реакція на ці чутки?

– Дуже негативна – і віруючих, і духовенства, і навіть влади. Вголос про це говорити в УПЦ МП не можуть. А ми можемо і говоритимемо, бо хочемо захистити Українську церкву та її права.

У.Т.: Яка, на вашу думку, місія Патріарха Кіріла цього разу?

– Нинішній приїзд Патріарха Кіріла (запланований на 20–28 липня. – Ред.) спрямований на те, щоб, з одного боку, обмежувати незалежність і самостійність УПЦ МП, а з іншого – впливати на духовний стан українців, щоб вони більше тягнулися до Москви. Хоча він, звісно, наголошуватиме, що його візит до України чисто пастирський. Проти пастирського візиту ми не протестуємо. Це право кожного Патріарха відвідувати своїх вірних. Але навіть російські політологи минулий візит Кіріла оцінили як політичний і писали, що він насамперед політик і дипломат, а вже потім патріарх. Ми бачимо, що майже всі виступи Патріарха Кіріла про Україну мають політичний характер. Зараз він просуває ідею, що була прийнята на Всесвітньому російському народному соборі, про «русскій мір». На думку Патріарха Кіріла, «русский мір» – це Росія, Україна, Білорусь і Молдова. Щодо перших трьох зрозуміло: сло­в’янські країни. А який стосунок до «русскаго міра» має Молдова? Жодного. Та оскільки в Молдові митрополія розташована в Московському патріархаті, то, звичайно, він включив і їх до «русскаго міра». Тобто це політичний проект, який називають привабливо «русскій мір», а насправді йдеться про відродження Російської імперії. Ось для утвердження цієї ідеї і приїздить Патріарх Кіріл. Слід також зазначити, що в російських ЗМІ, як у світських, так і в церковних, не задоволені тим, що відбувається в УПЦ МП. Тим, що всередині церкви переписка ведеться не російською, а українською мовою, що деякі парафії відправляють богослужіння українською, що деякі священики, архієреї проповідують українською…

УПЦ КП не виступатиме проти приїзду в Україну Патріарха Кіріла, але ми покажемо, якою є наша церква. 28 липня, в День хрещення Київської Русі, о 12-й годині проведемо хресний хід від Володимирського собору до пам’ятника Святому Володимиру. Думаю, ми зберемо від тисячі до півтори тисячі священиків з усієї України, від 10 до 20 тис. віруючих. Запрошуємо всіх прихильників УПЦ КП взяти в ньому участь. Бо від позиції кожного віруючого залежить, чи буде Українська церква незалежною.

Експансія «русскаго міра»

У. Т.: Ваша Святосте, як ви ставитеся до того, що президент Росії видав указ, відповідно до якого День хрещення Київської Русі буде державним святом Росії, причому слово «Київська» десь загубилося?

– Росія привласнює собі і нашу історію, і нашу культуру. Наприклад, там вважають, що Софіївський собор належить Російській церкві, що Київ – це «южная столица русского православия», як Петербург – «северная». Тому не випадково хрещення Київської Русі вони вважають належним до Російської церкви, бо, як там кажуть, відбулося воно на теренах російських земель. Тобто вкотре перекручують історію на свою користь.

У. Т.: Ви сказали, що Московська патріархія укладає угоди з різними міністерствами Росії, але відомо і про спільні проекти УПЦ МП та різних міністерств України. Прокоментуйте, будь ласка.

– Мені відомо, що УПЦ МП уже уклала угоди про освітні програми і з Міністерством оборони України, і з Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту. По суті, йдеться про впровадження проросійського тлумачення історії України, про повернення радянської історіографії. УПЦ МП в особі деяких архієреїв працює на Росію так активно, що за це Москва нагороджує їх своїми державними відзнаками. Наприклад, Державний орден Росії отримав архієпископ Львівський Августін.

У. Т.: Концепція «русскаго міра», яку пропагує Патріарх Кіріл і яка дедалі більше стає державною політикою Росії, у Франції вилилася в те, що РПЦ МП відбирає російські православні храми, приміром, у Медоні, Ніцці…  Чи знаєте ви інші приклади?

– Звісно, прикладів багато. Ця експансія триває в Німеччині, Великій Британії. Крім того, Російська церква взяла курс на створення своїх храмів по всьому світу. А для Росії таким чином готується потужне лобі її інтересів. Це величезні гроші, але їх гарантують російські поклади нафти й газу. Будують церкви при посольствах, привід  – щоб задовольняти потреби вірян-дипломатів та інших співробітників, громадян Росії. Московська церква взяла курс на створення єпархій та екзархатів і в США, і в Латинській Америці, Європі, Африці, Австралії, Китаї. Японії. Це робиться для того, щоб стати всесвітньою церквою й посісти перше місце у світовому право­слав’ї, посунувши Константинопольського Патріарха. Тому й точиться така жорстока боротьба за Україну. Бо якщо наша церква буде визнана автокефальною, то Російська вже не буде найбільшою. За кількістю парафій на сьогодні українське православ'я більше за російське. Якщо в Росії 12 тис. парафій, то в Україні – 15 тис. Якщо в Росії менше ніж 100 архієреїв, то в Україні – понад 100. У Росії 67 єпархій, в Україні – 85. Тобто статистика не на користь Росії, тому вони ніколи не погодяться на нашу автокефалію. А ось такий приклад: за даними МВС, на Пасху в Україні до церков прийшли 11 млн вірян за 47-мільйоного населення, а в Росії при 142 млн до храмів прийшли 8 млн вірян. Тобто в Україні Пасху святкувало майже 25% населення, а в Росії – 5%. Ось тому незалежність Української церкви і стоїть на перешкоді Російській бути головною у світовому православ’ї.
 
Про Українську помісну церкву

У. Т.: 9 вересня минулого року Священний Синод УПЦ МП прийняв рішення започаткувати діалог з УПЦ КП та відновити його з Українською автокефальною православною церквою щодо відтворення єдності українського православ’я. Зі свого боку, ви, Ваша Святосте, не раз говорили, що процес зближення всіх Українських православних церков триває і його вже неможливо зупинити. Що тепер?

– Справді, УПЦ МП прийняла рішення про початок підготовки до діалогу між нашими церквами. Відбулася зустріч робочих груп, а наступна у зв’язку з приїздом Патріарха Кіріла трохи відсунулася. УПЦ МП зацікавлена в діалозі, тому що частина їхніх архієреїв виступає за єдність і самостійність Української церкви. А це дуже не подобається Москві. Ми ж готуємося до цього діалогу з однією метою: створити в Україні єдину Помісну православну церкву. Інак­ше нам немає жодного сенсу вести цей діалог. Москва має зовсім іншу мету: знову навернути нас до Московського патріархату. Та, думаю, цього ніколи не буде, бо ми маємо незалежну державу. І український народ, і держава зацікавлені, щоб була незалежна церква. Думаю, й нинішня українська влада зацікавлена бути керівниками незалежної України, хоча її і тягнуть до Москви. Сама ідея незалежності церкви і держави в Україні жива, дієва. Сподіваюся, що жодні супротивні сили не в змозі це подолати…

Зараз беремо курс на зміцнення і розширення Київського патріархату, тому що це вірний шлях: спочатку вирости, розширитися, зміцніти, а потім уже з позицій сильної церкви вести діалог. Уже зараз УПЦ КП є третьою православною церквою у світі після Російської та Румунської. Шість автокефальних грецьких церков відвідують 12 млн вірян. А одна УПЦ КП – 14 млн, УПЦ МП – 9 млн. Наша церква велика. І навіть можновладців дивує, яким чином в Україні повстала така велика церква. Адже ніхто не сприяв її розвитку. Зростання УПЦ КП ми приписуємо Богові. якщо йому угодно, щоб Українська церква стала автокефальною, то він і сприятиме цьому. Ми бачимо в цьому Боже сприяння, Боже благословення.

У. Т.: Яке співвідношення на сьогодні між УПЦ МП та УПЦ КП не тільки за кількістю єпархій, а й за впливом на громадське життя в Україні?

– Якщо говорити про статистику, то УПЦ КП має 30 єпархій в усіх областях України, 41 архієрея, три вищих навчальних заклади, три середніх, понад 50 чоловічих і жіночих монастирів, 4,5 тис. парафій, понад 3 тис. духовенства та 14 млн вірян. УПЦ МП має 9 млн вірян, але вдвічі більше парафій і монастирів. Якщо говорити про вплив, то УПЦ КП підтримують українська інтелігенція і громадські організації. А УПЦ МП – певні політичні партії та українські бізнесмени. Тому УПЦ МП фінансово багатша, а УПЦ КП – бідніша. Та оскільки діє ідея, ми сильніші. У нас велика єдність, тим часом в УПЦ МП відбувається розбрат, бо одна частина їхнього духовенства за автокефалію, інша – за при­єд­нання до Москви.

У. Т.: А яку церкву обирає українська молодь?

– Нещодавно було проведено опитування студентів в Одесі. Як вони ставляться до віри в Бога, чи вірять у рай, пекло, вічне життя і, зокрема, до якого патріархату хто належить. Так ось, до Київського належать 33,7%, а до Московського – 31,5%. Це не Київ і не Львів, а російськомовна Одеса. І якщо молодь підтримує УПЦ КП, то майбутнє за нами.

У. Т.: Ваша Святосте, російські ЗМІ сповістили, що під час нещодавнього візиту до Росії Вселенський Патріарх Варфоломій закликав «розкольників» з України покаятися і повернутися «на корабель спасіння». Вони це тлумачили як повернення до МП. Як ви це прокоментуєте?

– В офіційних промовах Патріарха Варфоломія про Українську церкву немає жодної згадки. Російське телебачення показало змонтоване інтерв’ю, але і в ньому не сказано про повернення до Московського патріархату, а лише до канонічної церкви. Хто конкретно і куди має повертатися, не сказано, все дуже дипломатично й узагальнено. Коли Патріарх Варфоломій 2008 року був у Києві, він говорив про анексію Київської митрополії Петром – українцям це було приємно чути. У Росії Патріарх Варфоломій виголошував приємні речі для росіян. У гостях прийнято говорити приємні для господарів речі…

У. Т.: Наскільки реальним є скликання Всеправославного собору і чи зможе він вирішити «українське питання»?

– Наприкінці минулого року в Шамбезі, у Швейцарії, зібралися представники всіх офіційних православних церков світу. На цій зустрічі московська і константинопольська сторони домовилися, що автокефальна церква утворюється зі згоди «матері-церкви» Константинопольським Патріархом. Це означає, що Українська автокефальна церква може бути визнана тільки зі згоди і Московського Патріарха, і Константинопольського. Історично Московська церква є дочкою Київської, а Київська – Константинопольсь­кої. І коли так домовлялися, то не уточнили, кого ж вважати матір’ю Київської церкви. Ось такий казус. Константинополь офіційно заявляє, що Київська митрополія була приєднана до Московського патріархату неканонічно, не за приписами канону. Це написано в Томосі Польської церкви, і це саме написав Константинопольський Патріарх Дімітрій Московському Патріарху 1990 року. Там зазначено, що Константинопольська цер­ква визнає Московську в межах 1589 року, тобто без України. Це де-юре, а де-факто Константинопольська церква визнає Українську церкву складовою Московського патріархату…

У. Т.: Для чого закладається ця невизначеність?

– Бо це означає, що Українська і взагалі будь-яка церква, що хоче стати автокефальною, ніколи не зможе цього зробити за узгодженою процедурою. Такий стан речей вигідний і Москві, і Константинополю. Москві вигідно, тому що вона не відпустить Українську церкву, а Константинополю – бо він не відпустить Американську, яка теж хоче отримати автокефалію. Бо якщо Американська церква відокремиться від Константинопольської, тоді Константинопольська взагалі втратить майже весь вплив, буде просто однією з найстаріших, за якою авторитет отців церкви. Далі. За домовленістю Томос про автокефальну церкву надає не глава «матері-церкви», а Вселенський Патріарх. Тобто якщо йдеться про Українську церкву, то Томос має надати не Москва, а Вселенський Патріарх. Це влаштовує Константинопольського Патріарха. Тому що його пріоритет стає вищим за авторитет Московського Патріарха. До того ж він може надати Томос, тільки якщо всі церкви погодяться, якщо буде однодумність. Таким чином, якщо узагальнити всі ці домовленості, то вони означають одне: як не допустити утворення автокефалій. Проти цього виступає наша церква, бо ми ніколи не відмовимося від своєї незалежності. Думаю, такий стан речей не влаштовує і Македонську церкву, і Чорногорську, і Американську… Тому Всеправославний собор, який уже понад 30 років намагаються скликати, може розколоти все православ’я.

Згадуючи Святого Володимира

У. Т.: Як ставиться нова українська влада до УПЦ КП?

– Офіційно президент Янукович заявив, що ставитиметься однаково до всіх конфесій, бо всі вони рівні. Проте реально на місцях є сприяння МП, а нас утискають. Не можу сказати, що сильно, але… Наприклад, у Переяславі-Хмельницькому був уже підготовлений документ про право звершувати богослужіння у Вознесенському соборі, де зараз знаходиться діорама Великої вітчизняної війни, але його скасували. Водночас Московському патріархату цього року передали у Переяславі-Хмель­ницькому Ми­хай­лівський монастир, в якому був музей. Ось така реальна нерівність. Або випадок із вулицею Мазепи. Московський патріархат виступив за її перейменування. Патріотичні сили були проти. Але влада прислухалася до московського побажання.

БІОГРАФІЧНА НОТА

Патріарх Філарет

Предстоятель Української православної церкви Київського патріархату (Михайло Антонович Денисенко)

1929 р. народився в селі Благодатне Донецької області.

1946–1952 рр. – навчання в Одеській духовній семінарії та Московській духовній академії.

1950 р. – пострижений у ченці з ім’ям Філарет.

1950–1966 рр. – шлях від ієродиякона до єпископа.

Викладав у Московській духовній семінарії, був ректором Київської духовної семінарії, керуючим справами Українського екзархату, настоятелем подвір’я РПЦ при Олександрійському патріархаті (Єгипет), управляючим Ризькою єпархією, єпископом Віденським і Австрійським, єпископом Дмитровським, вікарієм Московської єпархії та ректором Московської духовної академії
та семінарії.

З 1966 р. – архієпископ Київський і Галицький, Екзарх України та постійний член Священного Синоду.

1968 р. – зведений у сан митрополита.

Травень 1990 р. – місцеблюститель Московського патріаршого престолу.

27 жовтня 1990 р. – Предстоятель Української православної церкви з титулом «Митрополит Київський і всієї України».

У листопаді 1991 р. згідно з рішенням Помісного собору УПЦ звернувся з проханням про дарування повної канонічної незалежності Українській православній церкві.

У 1992 р. був усунутий від керівництва Української православної церкви Московського патріархату і позбавлений в РПЦ усіх ступенів священства. Цих рішень РПЦ не визнав і очолив процес об’єднання Української автокефальної православної церкви з частиною Української православної церкви Московського патріархату в Українську православну церкву Київського патріархату. З 1992 по 1995 рік був заступником її патріархів Мстислава (Скрипника) та Володимира (Романюка).