Канадський прем’єр Джастін Трюдо оголосив про свою відставку після майже десяти років перебування на посаді. Рішення було ухвалено на тлі падіння рейтингів Ліберальної партії та внутрішніх політичних суперечок. Минулого місяця у відставку пішла і соратниця Трюдо, віцепрем’єрка і міністерка фінансів Христя Фріланд.
«Проблеми у Ліберальної партії розпочалися раніше. Кожні наступні вибори показували дещо гірший результат, ніж той, коли у 2015-му Трюдо фактично одноосібно вивів партію з кризи, повернув її до влади, яку утримував понад дев’ять років», – каже у розмові з Тижнем політолог Максим Джигун, коментуючи причини відставки канадського прем’єра Джастіна Трюдо.
— Що спровокувало таке рішення Трюдо і про що це свідчить?
– Основною причиною проблем Трюдо та його команди стало неврахування низки факторів того порядку денного, який вони транслювали у Канаді, зокрема, відкритість до міграції.
Трюдо був дуже зациклений на тому, аби збільшувати чисельність населення країни, яке удесятеро менше, ніж, наприклад, у Штатах південніше. Масовий приплив мігрантів за ці десять років призвів до того, що система, яка була збудована для скромної за населенням країни, не справилася з низкою проблем. Від питань ринку нерухомості, коли просто не вистачало житла, до фантастичних цін на оренду чи купівлю, браку робочих місць, особливо високооплачуваних.
Усе через те, що однією з особливостей більш лівого уряду Трюдо стало розростання бюрократичної машини і збільшення державного сектору в країні. Замість того, щоб спонукати бізнес до розвитку, розростався лише державний апарат. Це призвело до того, що станом на 2024 рік держава була найбільшим роботодавцем у країні, даючи робочих місць більше, ніж приватний бізнес.
У Канаді дуже неконкурентний ринок, малому і середньому бізнесу дуже складно досягти фінансового успіху. Адже канадське законодавство дає великі переваги для монополістів. Наприклад, у торгових центрах є обмеження щодо кількості різного типу закладів — перукарень, закладів харчування тощо — і дуже часто їх викуповують великі компанії. Це призвело до того, що темпи зростання економіки дуже повільні та обмежені, рівень життя знизився.
Крім того, не варто забувати, що демократичні процедури не випадково прописані так, що політичний цикл триває по чотири-п’ять років. Трюдо, якщо порахувати всі вибори, на посаді прем’єра уже втретє. Тож у Канаді є виснаження від одного типу лідерства, від одних і тих самих тем. Тому це комплексний результат.
— Все ж: що стало останньою краплею для відставки Трюдо?
— Дійсно, остаточним фактором, який переламав ситуацію, стала риторика Трампа останніх місяців. Він почав загравати з консерваторами та підтримувати їх, наголошувати на тому, що Трюдо — губернатор, а не прем’єр. Ось це все вплинуло на остаточний розкол всередині Ліберальної партії. Відхід Фріланд був пов’язаний з тим, що Трюдо хотів збільшити витрати у той час, коли цього не могла дозволити економіка. Це лише поглибило внутрішньопартійну кризу, тому що я думаю, що Трюдо навряд чи відмовився б від прем’єрства і лідерства партії, тим паче тоді, коли Канада головує у Групі Семи.
Але внутрішній спротив серед однопартійців був доволі серйозним. Як казали мені знайомі канадські депутати, ситуація була такою: третина депутатів-лібералів гостро критикували Трюдо, третина вагалась, а інші були лоялістами. Втім кількість критиків зростала, були випадки, коли до Трюдо підходили люди і казали, що не вірять, що він може привести партію до перемоги на наступних виборах. Тож він, як на мене, ухвалив правильне лідерське рішення, розуміючи, що можна затягнути і поставити партію на межу виживання. Адже зараз вони б набрали у найкращому випадку 60-70 місць, тоді, коли для формування більшості треба 172.
— Після того, як Трюдо оголосив про свою відставку, Трамп вкотре запропонував «об’єднати» Сполучені Штати Америки і Канаду. Чи мають ці заяви новообраного президента вплив на політикум і громадськість Канади?
— Безперечно, так. Ця ідея поляризувала канадське суспільство: частина людей відверто проти цього, бо не розуміє, як таке можна пропонувати незалежній країні. Водночас у частини виборців, яка зневірена політикою ліберального уряду, яка відчуває себе меншим братом чи сестрою США (бо американці намагаються продемонструвати, що у Канаді все слабко: у них немає бізнесу, креативності і взагалі вони дуже інакші від американців, які є титульною нацією Північної Америки), частини тих, які нещодавно приїхали як мігранти і використовують Канаду як перевалочний пункт перед Сполученими Штатами, ця ідея знаходить відображення бажань.
Але на мій погляд, це якась нереалістична концепція, тому що Канада — федерація, країна, в якій, окрім федерального уряду, є ще уряди провінцій і територій. І для того, щоб таке гіпотетично відбулося, треба щоб усі вони проголосували на законодавчому рівні, що вони не проти. Тобто це радше популістська радикальна риторика, щоб за ширмою гучних заяв робити свої речі, призначати своїх людей на посади, ініціювати законопроєкти тощо у внутрішньоамериканській політиці.
— Про які кандидатури на посаду Трюдо можна говорити? І який сценарій зараз виглядає як найбільш імовірний?
— Як на мене, то є дві основні кандидатури. Перша — міністр закордонних справ Мелані Жолі. Людина, яка давно прагнула політичного лідерства і яка має дуже гарну особисту політичну історію — від того, що у 2013 році вона ледь не виграла вибори мера Монреаля і до кількох посад з 2015 року в уряді. Я вважаю, що вона дуже ефективний міністр, молодий та енергійний політик. Ба більше, те, що вона — жінка, додає ліберальності цим виборам, демострацію, що партія відкрита, не зашорена консервативним баченням життя.
Беззаперечно, друга кандидатура — це Христя Фріланд. Коли вона заявила про відхід від команди Трюдо, то написала про це доволі саркастичну публікацію, заробивши цим собі додаткових політичних балів. Хоча мені здається, що її серйозна близькість із Трюдо, яка спостерігалася протягом усіх років його правління, трохи збиває її як основну кандидатку. Думаю, з електоральної точки зору це був би не дуже добрий крок для партії, тому що вони б не змогли активно набирати електоральні бали.
— Чи можливий якийсь непередбачуваний момент?
— У момент, коли партія перебуває у кризі, можливі зіткнення двох чи трьох основних кандидатів, коли жоден з них не отримує переконливої більшості. Насправді багато політиків усередині Ліберальної партії хотіли би отримати цей шанс проявити себе. Але тут важлива харизма. Якщо після дуже харизматичного Трюдо прийде якийсь технократ, людина, яка не має впізнаваності, це не дозволить їм набирати політичні бали, яких вони так потребують. Тому це має бути хтось із перших осіб партії.
Хоча у консерваторів спрацювала інша історія. У грудні 2022 року вони обрали своїм лідером П’єра Полієва, який був нікому невідомим, дуже скромним політиком, але який дуже швидко трансформувався у медійну машину по знищенню іміджу лібералів, який дуже гостро критикував, захоплював аудиторію своїми різкими заявами. Це призвело до того, що його партія на 25 % обігнала лібералів. Тому я думаю, що для того, щоб боротися з такою різкою консервативною риторикою, потрібен хтось із «важковаговиків».
Щодо несподіванки, то третьою за рейтингами є Нова демократична партія Канади, яку очолює Джагміт Сінгх. Він сказав, що буде голосувати за вотум недовіри до цього уряду, аби відбулися перевибори. Чому? Є смішна причина, яка добре показує пріоритети. Сінгх лише двічі обирався до парламенту і ще не набрав необхідних шести років стажу, щоб отримувати гарантовану пенсію від держави.
Вважаю, що вони таки наважаться на перевибори. Тобто щоб усі голосували не у жовтні, коли ліберали б мали шанси отримати необхідні результати, а тоді, коли можна застати їх у час партійної перебудови і не дати їм можливість розвинутися. Тому очікую, що навесні або влітку цього року у Канаді почнуться перевибори і консерватори з величезною ймовірністю отримають дуже впевнену перемогу з хорошим представництвом в уряді.
— Трюдо відомий як прихильник України, в Канаді є чисельна українська діаспора. Як зміна влади може вплинути на підтримку України? Чи можливий вкрай негативний сценарій?
— Зважаючи на те, що я чув від канадських депутатів, вони дуже прихильні до України. Це історична тема, бо ще до відновлення української незалежності у Канаді було чимало українських мігрантів. Зараз тут, за поверхневими підрахунками, близько 1,4 мільйона українців. Вони живуть розосереджено по всіх провінціях і є впливовою електоральною силою. Крім того, немає сенсу схилятися у критику України. Канада дуже схожа до неї за цінностями, баченням того, як має розвиватися міжнародна політика.
Єдине, що може вплинути, — це, безперечно, тиск Трампа. Я переконаний, що за умови формування консервативного уряду новообраний президент США матиме набагато більший вплив на канадську політику, аніж якби при владі залишився хтось з лібералів. Тому що канадські та американські консерватори все ж таки доволі подібні. П’єр Полієв ніби брав американські методички і протягом останніх місяців просто відтворював те, що говорив Трамп у своїй передвиборчій кампанії.
Тож є загроза того, що якщо при найгіршому сценарії не складуться нормальні відносини між Україною і США, Трамп буде тиснути на Канаду. Усе для того, щоб щонайменше голосу канадців як адвокатів України, якими вони були протягом багатьох років, в інституціях стало менше.