Національний фонд досліджень (НФД) — грантова установа, мета якої — підтримувати провідні роботи українських науковців. Чимало українських учених пов’язують із НФД розвиток і навіть наявність подальших наукових досліджень у країні. Створення фонду було передбачене законом «Про наукову і науково-технічну діяльність», ухваленим у 2015 року, проте запуск роботи НФД через низку чинників відклали на п’ять років. Це відбулось у складний час — пандемія тільки розпочиналася, влада намагалася передати виділені на діяльність НФД гроші у фонд боротьби з коронавірусною хворобою, а в Міністерстві освіти і науки (МОН) відбулися зміни: колишня очільниця Ганна Новосад, команда якої сприяла запуску установи, залишила свою посаду за власним бажанням через раптову відставку уряду Гончарука, а на її місце було призначено в. о. в особі Сергія Шкарлета. Бюджет НФД на 2020 рік планували в розмірі близько 500 млн грн, та з нього після секвестру в «ковідний» фонд лишилося трохи більше половини. Проте команді фонду вдалося провести два заплановані конкурси.
На конкурс «Наука для безпеки людини і суспільства» торік виділили близько 118 млн. грн, на конкурс «Підтримка досліджень провідних та молодих учених» — майже 137 млн грн. За даними, які оприлюднив голова фонду, академік НАНУ Леонід Яценко на слуханнях комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій від 24 червня, за двома конкурсами 216 проєктів отримали грантову підтримку на приблизно 1,3 млрд. грн строком від двох до трьох років. Для науки в Україні це справді велика сума. Та проведені конкурси виявили чимало проблем, частково зумовлених поспіхом запуску роботи фонду, частково — організацією конкурсів, а почасти — законодавчою базою. Власне, згадані комітетські слухання й було організовано, щоб прояснити позиції зацікавлених сторін й покращити роботу фонду.
«Я вважаю, що конкурси відбулися більш-менш вдало: більшість переможців — це сильні проєкти, які заслужено здобули фінансування, — каже в коментарі Тижню голова Наглядової ради фонду, доктор фізико-математичних наук Олексій Колежук. — Наскільки мені відомо, ці люди вперше легально отримали високі за українськими мірками зарплати за наукову діяльність. Щодо зарплатні в нас було єдине обмеження: вона не може перевищувати 10 мінімальних зарплат, у 2020 році це було близько 50 тис. грн. Та лунало й чимало негативу — публікації в пресі, висловлювання в соцмережах. Здебільшого учасники конкурсів були незадоволені експертизою проєктів. У багатьох випадках це незадоволення було справедливим». За словами Колежука, в Україні загалом низька культура експертизи, що пов’язано з відсутністю відповідних традицій, які давно вже утвердилися в західній науці, і наявністю негласних правил, що призводять до кулуарних домовленостей. «Ми бачили недбалість у написанні експертних висновків. Це тренується — і правилами, і вимогами. Наразі ми зробили редизайн порядку, що визначає процедуру розгляду конкурсних заявок і здійснення експертизи. У новому порядку передбачено низку запобіжників, які мають посилити контроль за якістю експертизи й суттєво ускладнити залаштункові домовленості. А за спроби приховати конфлікти інтересів експертів додаватимемо до чорного списку, уже такий формуємо — для внутрішнього користування. Більшість наших експертів були українськими, ми змогли залучити лише близько 10% іноземців. Здається, що цього замало, проте поляки починали з навіть удвічі меншого відсотка, та згодом довели кількість іноземних експертів на таких конкурсах майже до половини».
За словами виконавця одного з конкурсних проєктів, кандидата фізико-математичних наук, співробітника Інституту теоретичної фізики імені М. М. Боголюбова Антона Рудаковського, його оплата праці справді зросла в кілька разів, і її тепер можна порівняти навіть із рівнем заробітної плати вчених на Заході. Науковець вважає, що успішна діяльність фонду може стати фактором повернення науковців, які поїхали працювати за кордон. «Та для цього необхідно прибрати бюрократичні навантаження й додати впевненості, що фонд не прикриють, — каже науковець у коментарі Тижню. — Моє позитивне враження від роботи з фондом таке: нарешті у нас з’явилися конкурси, схожі на конкурси. А негатив — організація досі далека від того, якої хотілося б. Було багато скарг на якість експертних оцінок, проте це все на голову вище за всі конкурси від колишнього Державного фонду фундаментальних досліджень. У середині вересня стали відомі результати, і виявилося, що укладання договорів — доволі непросте завдання. Через безліч неочевидних підводних каменів цей процес розтягнувся на півтора місяця й призвів до того, що пропала частина виділених коштів, бо їх неможливо було витратити вчасно».
Щодо документації, то фонд може впливати лише на папери, необхідні при подачі заявки. Проте етапи укладання договорів і звітності регулюють чинні закони. За словами Олексія Колежука, навіть виплати за виконання проєктів неможливо провести як звичайну зарплату, а доводиться або оформлювати через договори цивільно-правового характеру, або виплачувати як премії. А такі шляхи ведуть до підвищеної бюрократизації та ризиків, що їх буде сприйнято як фінансові порушення з боку органів, які здійснюють контроль. Також важко внести будь-які зміни в технічне завдання, якщо наукова група зрозуміла, скажімо, що запропонований у заявці шлях веде до негативних результатів. «Фонд вимагає дослівно слідувати тексту заявки, — коментує Антон Рудаковський. — А це взагалі нонсенс. Якщо ми плануємо дослідження на кілька років з певними результатами — я навіть не знаю, чи це є наукою, бо в науці багато непередбачуваного». Олексій Колежук пояснює цю проблему правовою невизначеністю такого поняття, як договір про надання грантової підтримки, і каже, що необхідно вносити зміни до відповідної постанови Кабінету Міністрів, які врегулювали б і проблему заробітної плати, і право виконавців коригувати заявки.
Читайте також: Стартапи, народжені пандемією
Окрім бюрократії, що походить із погано прописаних законів, є й невизначеність із фінансуванням. Через пандемію уряд забрав майже половину коштів з бюджету фонду за минулий рік. Цього року кошторису ледь вистачило на необхідні виплати за вже укладеними договорами й на те, щоб анонсувати новий конкурс. «У науковців складається враження, що влада ставиться до фінансування науки як до марної благодійності від держави, — каже Антон Рудаковський. — Держава не купує роботу висококласного спеціаліста, а жертвує гроші якимсь людям на їхнє хобі. Дали вам удвічі менше — радійте й цьому. Звичайно, це створює негативну атмосферу».
Позиція МОН щодо цих проблем, яку озвучив на комітетських слуханнях 24 червня перший заступник міністра Микола Кизим, у тому, що науковці не вміють добре адмініструвати фонд, і цю роботу необхідно доручити професійним управлінцям. 13 травня на сайті МОН було опубліковано порівняльні таблиці щодо пропонованих міністерством змін у принципах формування органів управління НФД. Зараз вони передбачають наявність багаторівневої структури, що забезпечує незалежність фонду. Діяльність його тісно пов’язана з Національною радою з питань науки та технологій. Це дорадчий орган при Кабінеті Міністрів, що складається з Наукового комітету, до якого входять 24 науковці, і з Адміністративного — це комітет із представників міністерства, галузевих академій, університетів, ОДА. Науковий комітет обирає Ідентифікаційний комітет, до якого належать дев’ять українських та іноземних учених. А їх пропонує конкурсна комісія з найвищих за наукометричними показниками українських науковців. Науковий комітет потім відіграє роль Наглядової ради фонду. Тобто фондом керує група з визнаних учених, відібраних за складною системою, на яку важко вплинути адміністративно. Натомість МОН пропонує формувати Наглядову раду наполовину з Адміністративного комітету Нацради, тобто чиновників, щоб контролювати рішення НФД (див. «Під впливом»).
На думку Олексія Колежука, МОН дратує незалежність фонду. «НФД за законом має бути головним розпорядником коштів, незалежним від МОН. Насправді цю вимогу закону не виконано і гроші проходять через котел міністерства. Тобто вони не мають адміністративних важелів на фонд, проте видають йому кошти. На цей рік це понад 700 млн грн, і в МОН неодноразово висловлювали думку, що знайшли б цим грошам інше застосування. Я вважаю, що завдання уряду й Верховної Ради — якраз зберегти структуру незалежною. Бо якщо одне відомство встановить над фондом контроль — відомо, що буде».
Схожа історія за каденції Зеленського повторювалася вже кілька разів — з НБУ й держкомпаніями на кшталт Нафтогазу. Коли люди президента або добивалися зменшення впливу наглядових рад, у яких перебували непідконтрольні їм іноземці, або змінювали структуру управління на керованішу. Імовірно, такий самий трюк намагатимуться провернути і з НФД.
Комітетським слуханням передували два листи Ради молодих вчених (РМВ) НАНУ на імена міністра Шкарлета та голови профільного комітету ВР Сергія Бабака. У цих листах висловлено думку нібито від усієї активної наукової молоді НАНУ, що проєкт змін до закону від МОН буде на краще фонду, ба навіть більше — Науковий комітет Нацради слід формувати за квотним принципом. Листи збурили широку дискусію всередині наукової спільноти, адже, як виявилося, проєкти листів широко не обговорювали, а деякі члени РМВ, які за них голосували, навіть не встигли ознайомитися з текстом.
«Складається враження, що є певна група, можливо, й не пов’язаних між собою осіб, яким хотілося б змінити правила функціонування великого фонду, — каже Антон Рудаковський. — Бо їм здається, що за чинними правилами вони недостатньо представлені, можливо, недоотримують фінансування тощо. Тому вони намагаються протягнути ті принципи, при яких, як їм здається, вони будуть захищеними. У деякий момент у стороннього спостерігача навіть могло виникнути враження масової підтримки таких змін, за якими діятимуть «домовленості» — кому скільки грошей роздати. Однак минув лише тиждень і, враження розвіялося». У відповідь РМВ Відділення фізики і астрономії НАНУ та Інституту зоології імені І. І. Шмальгаузена написали спільного листа на підтримку незалежності фонду та незгоду із запропонованими в попередніх листах квотними принципами. За ним з’явилися листи від РМВ кількох відділень НАНУ й науково-дослідних інститутів. У листі, який підписали понад 70 науковців, зокрема багато академіків і членів-кореспондентів, пропозиції квот названо «спробою реваншу, що нівелює ті прогресивні реформи наукової сфери, які було реалізовано за останні сім років».
На слуханнях член Комітету ВР з питань освіти, науки та інновацій Роман Грищук вказав на важливість незалежності фонду й закликав не «ремонтувати мікроскоп молотком», натякаючи на необхідність обережності щодо внесення правок до законів. Позиція Бабака та Грищука дає нагоду сподіватися, що принаймні профільний комітет Ради розуміє проблеми, які постали перед фондом. Та за словами Олексія Колежука, поки що немає враження, що зазіхання МОН на фонд вдалося відбити. «По-перше, ще немає остаточних рекомендацій комітетських слухань. По-друге, вже були випадки, коли уряд де-факто ігнорував рекомендації комітетів ВР. Я не впевнений, чи МОН в особах панів Кизима й Шкарлета залишить спроби контролювати фонд. Побачимо, яку позицію вони просуватимуть у проєкті змін до закону, бо наразі це урядовий законопроєкт, який у їхніх руках, — за потреби, будемо працювати над альтернативами».
На думку Рудаковського, великі проблеми в функціонуванні наукової сфери викликає презумпція недовіри, наявна в суспільстві. «Є недовіра до вчених з боку влади, що призводить до бюрократизації. Бо треба вигадати формальні методи контролю за їхньою діяльністю. А також недовіра вчених до чиновників, що виявляється в налагодженні такої складної схеми формування органів управління фондом, яку неможливо корупційно зламати. У такій атмосфері недовіри всі й працюють. Бо в нас нічого не важить поняття доброчесності. Це фундаментальні проблеми роботи».