Звичайно ж, усе доволі умовно, жодних правил у цій суперечці немає. Іноді ми змагаємося в історіях, іноді у фотографіях. Ніяких переможців зазвичай немає, але є один момент, коли я програю завжди, — це свобода руху тих, хто поїхав звідси. Може, друзі й не мають нічого на увазі, коли надсилають мені фотографії зі своїх подорожей, але саме на ці фотоаргументи мені відповісти нічим: варіанти подорожей з «республіки» доволі сумнівні.
Стосовно можливостей відпустки в «ЛНР» усе приблизно так. У бюджетних установах діють профспілкові організації, які допомагають грошима в скрутних життєвих ситуаціях своїм працівникам, наприклад у разі смерті родичів. Якщо ж ідеться про менш трагічні обставини, перспективи отримати допомогу туманні — хоча б тому, що об’єктивних можливостей «республіканських» профспілок не так багато. Тобто якщо ви хочете скористатися своїм цілком законним правом на відпочинок із якоюсь знижкою, то це буде доволі важко зробити.
Читайте також: Профспілковий відпочинок у "ЛНР"
На території «республіки» залишилося два санаторії: у Ровеньках та Молодогвардійську. Ці санаторії свого часу створювали для оздоровлення шахтарів, тому весь спектр медичних процедур добирали до відповідних професійних захворювань і травм. Коли ж влада «республіки» стала підбивати підсумки того, що є в її господарстві, то виявилося, що ці санаторії можна легко перепрофілювати під будь-які потреби. Неабияка черга охочих відпочити там утворилася досить швидко. Раніше багато хто не вважав перебування в санаторії відпочинком узагалі. Та й проводити відпустку в межах своєї області вважалося прерогативою літніх людей, яким тривалі переїзди були небажані. Але зараз багато хто став у чергу на путівку: інших можливостей відпочити в «республіці» не так багато.
Звичайно ж, вартість санаторних путівок для різних верств населення різна. Відпочити з відшкодуванням можна лише раз на рік. Члени профспілкової організації з «простих» можуть сподіватися на відшкодовування 3000 російських рублів на лікування. Ті, хто обіймає високу посаду, можуть розраховувати на 90-відсоткову знижку на перебування в санаторії. Тобто людина сама вирішує, які процедури вона хоче оплатити, у якому номері їй мешкати, — і від цього залежить кінцева вартість відпочинку, до якої застосовуватиметься знижка. Утім, є інша проблема: охочих відпочити значно більше, ніж можливостей санаторіїв. Кілька моїх друзів стали в чергу на путівки, а декому довелося залучати всі зв’язки, щоб їх отримати.
Читайте також: Мій Крим
Інший (і останній) спосіб відпочити через профспілки — Крим. Але й він з душком: єдиний варіант відпочинку на півострові — на приватній дачі в селищі Лазурному. І я не перебільшую: це справді дача колишнього інженера винного підприємства, який отримав свою ділянку землі в доволі невдалому місці — на горі Кастель. До моря далеченько, дачна ділянка під нахилом 60 градусів. Але той інженер був людиною з технічними здібностями та неабиякою фантазією. Він продав власну квартиру в Алушті, а гроші вклав у зведення будиночків на своїй ділянці. Він використав усі можливості — так на гірському схилі з’явилися триповерхові будиночки, які сьогодні можуть прийняти до 300 відвідувачів. Власник цієї дачі-санаторію тривалий час працював директором піонерського табору, звідки перекочували постіль, посуд, меблі. Вигляд відповідний: старі меблі з інвентарними номерами, матраци з піонерськими гаслами, типовий радянський посуд.
Утім, головний парадокс цього профспілкового відпочинку не в тому, що це, по суті, приватна дача, а радше в тому, що пляжі цього селища мають позначки «Купатися заборонено». Тобто дно не обстежене, рятівників немає, території ніхто не прибирає. І взагалі, щоб дістатися до них, треба пройти або зруйнованими сходами з гори, або підвісним автошляхом зруйнованого санаторію. І водночас щороку профспілка «республіки» офіційно пропонує відпочинок лише в Лазурному, бо власник дачі має якісь свої домовленості з профспілковими лідерами «ЛНР». Єдина перевага цього відпочинку — те, що він найдешевший. Тому для мешканців «ЛНР», яким недоступні інші варіанти, величезний півострів звузився до голчаного вушка оцієї дачі-санаторію.
Читайте також: «Нові можливості»
Членам профспілки компенсують дорогу туди-назад, але за відпочинок люди сплачують самі. Торік це коштувало 1200 рублів на добу за дорослу людину й половину — за дитину до семи років. Враховуючи економічні реалії «ЛНР» — зовсім не дешево. Якщо ви думаєте, що охочих відпочити за такі гроші не було, ви глибоко помиляєтеся. Наприклад, таким варіантом відпочинку радо користуються пенсіонери-вчителі. Підрахуйте самі: середня пенсія в «республіці» становить 5500 рублів (тобто три дні відпочинку в Криму). Навіть з урахуванням українських пенсій пенсіонер збирає гроші на відпочинок рік, тому ці 10 днів дозволити собі може.
Щоправда, перша реакція на місці в більшості схожа на шок: великий нахил території (це ж гора!), безкінечні сходи, необлаштований пляж, найближчі крамниці — лише в Алушті, відсутність телефонного зв’язку. І власник дачі відверто не підтримує бажання викликати швидку на місце. Тобто в екстреному випадку власник може сам доставити в лікарню, але за умов, що хворий не називатиме справжньої адреси, щоб не створювати проблем господарю. Під час сніданку здається, що перебуваєш у притулку для літніх людей: на весь контингент відпочивальників лише кілька молодих осіб, а всі інші — пенсіонери з онуками. А що поробиш — зараз саме вони є найзаможнішим прошарком у «республіці».
Якщо говорити про вузьку верству тих, чиї прізвища згадують у місцевих новинах, вони навряд чи відпочивають у такий спосіб. Для можновладців відкрита Росія з усіма її можливостями. До того ж не лише для проведення відпусток. У Росії дуже часто організовують семінари, зустрічі, конференції, а місця для таких заходів обирають біля моря в доволі живописних пансіонатах. «Збіг? Не думаю».