Вони повинні припинити перейматися тим, хто в НАТО, а хто ні, й натомість об’єднати інтелектуальні та матеріальні ресурси на регіональному рівні. Єдина країна, що здатна забезпечити таке об’єднання, – Сполучені Штати, тож вони мають очолити процес: що більше Америка допомагатиме зміцненню європейської безпеки, то меншим ставатиме її тягар основоположного гаранта цієї безпеки.
Після публікації звіту на повен голос заговорили критики. Найпростіше з їхніх звинувачень полягало в тому, що я, роздмухуючи паніку війни, граю на руку військово-промисловому комплексу, а ще роблю з Росії страховисько, щоб залякати виборців і спонукати політиків купувати дорогі озброєння. Насправді ж ревно залякує виборців РФ: зухвалими трюками військової авіації, несподіваними військовими навчаннями, що імітують агресію, швидким переозброєнням, войовничою риторикою і пропагандистською війною.
Якби не такі дії Росії, безпекова парадигма Балтійського регіону залишалася б незмінною від 2006 року. А це означає, що НАТО не планувало б нині посилювати обороноздатність країн Балтії й захищати їх, не розміщувало б у регіоні військові бази та спорядження, не провадило б навчань, у Фінляндії та Швеції на всіх рівнях панували б скептичні настрої щодо Альянсу, збройні сили всіх держав зосереджувалися б на миротворчій діяльності й операціях за межами регіону, а оборонні бюджети формувалися б за залишковим принципом.
Трохи мудрованіший варіант критики полягає у твердженні, нібито Росія аж ніяк не загроза, війна в Україні виснажила її війська, довівши їх до повного краху, а то й далі. Розрекламована новітня зброя, яка начебто забезпечує Кремлю ескалаційну перевагу (тобто першість у нагнітанні агресії та залякуванні НАТО) в регіоні Балтійського моря, або ще не вироблена, або не працює, або наразиться на нищівні контрзаходи західних країн. Утрати, спричинені війною і санкціями, дуже вдарили по російській економіці. Багатим і впливовим людям у РФ Путін уже набрид, його режим насилу тримається на ногах. Росія може розпастися будь-якої миті.
Можливо. Песимісти прогнозували розпад РФ ще з 1990-х років, але помилилися. Росія виграє не тому, що сильна. Росія слабка. Зате має велику силу волі, чого бракує Заходові. Її керівництво готове йти на ризик, миритися з економічними труднощами й нахабно бреше про свої дії і чинить дедалі зухваліше. Тому тепер настав час нещадного реалізму, годі видавати бажане за дійсне. До того ж якщо Путін піде з президентської посади, то його наступник, найімовірніше, виявиться ще гіршим. А розпад Росії означатиме тільки більше (дарма що вже інших) тривог щодо безпеки.
Наступний аргумент критиків, мовляв, звіт неактуальний, бо зміни в Балтійському регіоні та Альянсі вже відбуваються. Наприклад, Швеція та Фінляндія на початку червня брали участь у військових навчаннях НАТО BALTOPS за участю 17 країн (зокрема, з висадкою морського десанту в Швеції). Раніше такі навчання провадили дуже рідко. Тепер часто. Оборонні бюджети починають збільшуватися. Тож маємо радіти цьому прогресові, а не нарікати на те, що його не досить.
Читайте також: Безпековий інфантилізм
На такий закид я відповідаю, що обіцянками не наїсися. Ми виходимо зі стану ганебної неадекватності, що був наслідком самозаспокоєності, боягузтва та ілюзій, які в деяких країнах панували понад два десятиріччя. Покаянні грішники – це добре, але власні зусилля ми повинні оцінювати в порівнянні з масштабом потреб. Згідно з таким критерієм ці зусилля й досі неадекватні, а розрив між безпековою готовністю і загрозою в Балтійському регіоні збільшується, а не зменшується.
І нарешті, критики заявляють, що звіт нереалістичний. У держав ПБП9 надто різна культура безпеки, і спільної в передбачуваному майбутньому вони не сформують. Зокрема, Польща надто велика, надто зарозуміла і (в очах своїх сусідів) надто інша, щоб інтегруватися в будь-яку регіональну структуру. Можливо. Якщо так, ми приречені. Тож варто хоча б спробувати.