Українська відновлювана енергетика почала активно формуватися в 2009-му, з появою профільного законодавства і введенням «зелених» тарифів. Враховуючи, що за створенням галузі з нуля стояли українські чиновники найбільшого на той час калібру, ринковими умовами цей етап розвитку можна назвати з великою натяжкою. Власне, якщо називати речі своїми іменами, то найбільші ФПГ зробили новий бізнес під себе. Одні зайнялися сонячною енергетикою, інші — вітряною, треті — біомасою.
У той час у галузі сформувалася модель, аналогічна іншим галузям економіки: є ключові персонажі, що контролюють ситуацію, і набір дрібних гравців, яким діставалися недоїдки з царського столу.
Сьогодні в Україні ситуація в більшості галузей не набагато краща. Водночас відновлювана енергетика набрала цілком ринкових контурів. Понад те, учасниками ринку сьогодні можуть стати не тільки компанії, а й звичайні фізособи, які облаштували в себе вдома сонячну електростанцію і продають електроенергію в мережу за «зеленим» тарифом.
Як підсумок — цього року встановлені потужності відновлюваних джерел енергії в Україні перевищили 1 ГВт і український ринок renewable energy перебуває в центрі уваги ключових світових гравців. А в українських чиновників є можливість похвалитися хоч якимись досягненнями, пов’язаними із сучасними технологіями, і запрошувати зарубіжних партнерів у нові інвестиційні проекти.
Читайте також: Бастіон енергонезалежності
Проекти відновлюваної енергетики справді можна назвати драйверами розвитку української економіки. Ще не глобальними, але помітними. Такі проекти, як правило, реалізуються десь у глибинці, де немає ні постійної роботи, ні перспектив розвитку. Їх реалізація дає змогу завантажити і місцевих будівельників, і постачальників різних матеріалів, і технічний персонал. Плюс місцеві ради отримують регулярно істотну надбавку до бюджету у вигляді орендних платежів за землю, на якій нічого, крім бур’янів, до цього не росло й Hilton навряд чи буде побудований.
За підсумками першої половини 2016 року в Україні було зведено 14 нових об’єктів відновлюваної енергетики загальною потужністю майже 39 МВт. 12 проектів потужністю 37 МВт — це об’єкти сонячної енергетики, 2 потужністю 2 МВт — сегмент біомаси. У вітроенергетиці та малій гідроенергетиці нові об’єкти 2016-го поки що не будувалися. Інвестиції в зазначені проекти становили понад €42 млн.
Прикметно, що торік за аналогічний період у сегменті сонячної енергетики не було зведено жодного нового об’єкта, що було пов’язано не так зі збільшеними через воєнний конфлікт ризиками, як із дією правила місцевої складової, що дозволяло девелоперам купувати тільки українські модулі. Черги з охочих масово скуповувати вітчизняну продукцію не спостерігалося. Причина — вищі ціни, ніж на китайську продукцію. Влітку минулого року вимогу скасували, що фактично стало початком нового етапу розвитку галузі.
Таким чином, на 1 липня 2016-го загальна потужність всіх українських об’єктів «зеленої» генерації, що включає об’єкти сонячної та вітряної енергетики, малі ГЕС та електростанції на біомасі (біогазові станції), перевищила 1028 МВт. Якщо говорити про питому частку відновлюваної енергетики в загальному енергобалансі країни, то цей показник становив трохи більше ніж 2%.
Дуже часто в статистичних даних про відновлювані джерела енергії в Україні те саме Міністерство енергетики та вугільної промисловості або Міністерство економіки любить приписувати біля загальної цифри потужностей відновлюваних джерел уточнення «з урахуванням потужностей гідроелектростанцій» або «без урахування гідроелектростанцій». Коректно було б узагалі не приписувати до «зеленої» енергетики потужності великих ГЕС, адже під час їх будівництва були залиті водою сотні гектарів суші, не призначених для цього, і порушена екосистема цілих регіонів.
На сьогодні потужності сонячних електростанцій в Україні становлять 453 МВт. Найбільші гравці в цьому сегменті — компанії CNBM (найбільший китайський виробник будівельних матеріалів, володіє активами, раніше належали компанії Клюєвих Active Solar), «Рендж Девелопмент», «Еко Оптіма», «Парадигма Інвест Груп», «Енерго-Інвест», «Теплодар ПВ», «Українські системи Солар».
До кінця 2016-го в Україні буде реалізовано 34 нові інвестиційні проекти в галузі сонячної енергетики загальною потужністю 120 МВт. Їхніми інвесторами є як українські, так і закордонні компанії. Зокрема, сьогодні компанія «Подільський енергоконсалтинг» взялася реалізувати у Вінницькій області п’ять проектів загальною потужністю 38 МВт.
Згадана вище «Парадигма» планує завершити до кінця цього року в Івано-Франківській області спорудження нової станції потужністю 18,3 МВт. У цьому самому регіоні «Солар Стальконструкція» завершує будівництво об’єкта потужністю 4,1 МВт. «Українські системи Солар» планують звести нові об’єкти потужністю 30 МВт, переважно на Дніпропетровщині. Компанія Helios Strategia, ще один великий гравець, планує звести цього року п’ять сонячних електростанцій загальною потужністю 20 МВт. Треба зазначити, що ця компанія найближчим часом має намір запустити три станції загальною потужністю 17 МВт у Центральній Європі. Понад 25 МВт збирається інсталювати в Україні ще один великий гравець — компанія «Рентехно».
Читайте також: Довгий шлях до економії
Ситуація в сегменті вітряної енергетики сьогодні менш динамічна, ніж у сонячній. Враховуючи, що багато проектів були пов’язані з Кримом, їхні інвестори поки що поставили їх на паузу. Однак уже найближчим часом у материковій частині України в галузі очікується ренесанс, який має вилитися щонайменше в подвоєння наявних на сьогодні потужностей — 426 МВт. Лідерами у вітроенергетичній промисловості України лишаються «Вінд Пауер» (або DTEK Renewables), «Вітряні парки України» та «Віндкрафт Україна».
Потужності малих гідроелектростанцій становлять на сьогодні 118 МВт. Найбільші гравці в цьому сегменті — компанії «Акванова Гідроресурс», «Новосвіт», «Енергоінвест».
Потужності електростанцій на біомасі — 31 МВт. Найбільшими гравцями біоенергетичного ринку є «Астарта», «Миронівський хлібопродукт», EIG Engineering. Варто зазначити, що виробництво електричної енергії з біомаси — це лише підсегмент галузі, що розвивається в Україні. Теплогенерація на основі біомаси має стати масштабнішим і, як очікується, більш капіталізованим ринковим сегментом. Це теж відновлювана енергетика. До сьогодні більшість проектів заміщення газу біопаливом вважалися ризикованими. Приватні структури, що інвестували свої кошти в будівництво біопаливних котелень, які продають тепло кінцевому споживачеві, найчастіше бюджетним організаціям, стикаються з нерегулярністю оплати послуг Держказначейством.
До того ж у багатьох випадках тариф був далекий від оптимального з погляду інвестиційної привабливості.
Читайте також: Відкладена революція
Докорінно ситуація на ринку біоенергетики може змінитися після набрання чинності законом № 4334 про стимулювання виробництва тепла з альтернативних джерел. 22 вересня Верховна Рада ухвалила цей довгоочікуваний для галузі документ у першому читанні. На думку експертів, видимих причин, які можуть перешкодити перетворенню законопроекту на нормативний акт, немає. Лобістами документа є ціла низка близьких до першої особи промислових груп, що мають свої інтереси в цьому напрямі. Зокрема, «Миронівський хлібопродукт». Справедливо буде додати, що інші, зокрема й дрібні, гравці також відчують ринкові поліпшення. Законопроект передбачає затвердження тарифів на теплову енергію, вироблену з альтернативних джерел, на рівні 90% нинішнього тарифу на тепло з газу для бюджетників і населення.
Також документ регламентує передачу повноважень щодо встановлення тарифів та ліцензування діяльності з виробництва й постачання теплової енергії місцевим органам влади. Радіти цьому чи плакати, покаже перший опалювальний сезон, адже перехід повноважень до місцевої влади істотно підвищує корупційні ризики.
Також поки що незрозумілі перспективи формування ринку біомаси в Україні. Ринку як такого наразі немає. Купувати паливо можна або на аукціонах, або «за пляшку» на місцевому рівні.
Сім років тому український ринок відновлюваної енергетики було створено більшою мірою для конкретних осіб, однак завдяки цьому Україна була втягнута в глобальний тренд структурних енергетичних та економічних перетворень. Це незворотні світові процеси. У більшості розвинених країн частка відновлюваних джерел уже перевищила 20%. А деякі держави, наприклад Швеція, Данія, Коста-Рика, перебувають за крок від 100-відсоткового забезпечення своїх енергетичних потреб за рахунок відновлюваних ресурсів.
Читайте також: Самостійний атом
В Україні з вуст різних «термоядерних» експертів періодично звучать заяви про те, що відновлювана енергетика для нас — це надто дорого. Мовляв, атомна, теплова дешевші. Очевидно, комусь в уряді не дає спокою й доступний електротранспорт для українців. Інакше навіщо скасували пільгове ввезення в Україну електромобілів?
Газова галузь. Тут усе просто: держава торік виділила на субсидії на оплату комунальних послуг 35 млрд грн, які, пройшовши по ланцюжку «споживач — постачальник/посередник — виробник», потрапляли на рахунки газових компаній.
Атомникам потрібно терміново будувати сховище ядерних відходів і зміцнювати укриття над четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС. Скільки це в підсумку забере грошей, не знає ніхто. Це щодо «дешевої» атомної енергетики.
За підсумками минулого року виплати за «зеленим» тарифом становили трохи більше ніж 4 млрд грн, із яких безпосередньо підтримкою галузі можна вважати 3 млрд грн як надбавки до звичайного тарифу. З кожним роком «зелений» тариф зменшується, ціни на традиційну електроенергію зростають. Тому вже найближчим часом Україна має досягти мережевого паритету. А далі відновлювана енергія ставатиме ще дешевшою і доступнішою. І це загальносвітовий тренд.