Помічним антидотом від невпокою може стати читання трактату Сковороди «Книга Асхань». На початку філософ роз’яснює: Асхань — це краса. Проте в акті споглядання прекрасного зовсім недостатньо без угаву ловити витрішки позірної дивовижі. Серце заспокоїться, либонь, тоді, щойно помисли полетять у вічне пристановище. І тут, здавалося б, усе просто. Сконцентруйся на розумному намірі, почни міркувати про щось зугарне — та й по всьому. Проте Сковорода збиткується з усякого раціоналістичного налаштування, байдуже, схоластичного чи наукового ґатунку, та називає його квасним. Адже розум, якому він якнайбільше довіряє, не розрахунковий, а живий, оскільки має підносити до Бога.
Це не процедура, якої досягають раз і назавжди вивіреними формулами, а символічна інтерпретація. На підставі суто раціональної засади жодному припутню ще ніколи не вдавалося пов’язати, скажімо, постать біблійного Мойсея та Христа. Позаяк обоє належать до різних Заповітів, осередків, де спостерігається змішання мов і сюжетів. Одначе символічне опосередкування містить резерви такої спільності. Годі припускати, ніби в Біблії на схожому підґрунті все з усім вдасться поєднати. Навпаки, вона містить істотні пастки. З розумним їй ведеться по-мудрому, а бовдура вона заганяє в глухий кут. Незчувся — й уже заплутався в лабіринті марних блукань, ніби скуштував отрути. Але як установити цей зв’язок?
Читайте також: Ворог несе втрати: які перемоги українського війська на фронті та поразки у окупантів (ОНОВЛЮЄТЬСЯ)
А так само, як об’єднати людину зовнішню з внутрішньою, тобто з істотно преображеною, воскреслою. «Біблія нічого не скаже, щоб не стосувалося Людини». Принагідно Сковорода розповідає притчу про глупака, якому в спадок дісталася стара патериця. Боронячись нею при нагоді від змії, він розбиває її, але всередині виявляє всіяний благоліпним дорогоцінним камінням золотий стрижень. Мораль така: є ситуації, коли завдяки несподіваній винахідливості відкривається істина. А її можна порівняти з найчудовішою подією — народженням у собі Бога, чи то пак внутрішнього джерела. Отже, якщо володіти потаємним знанням про бодай когось одного з усього богоспасенного роду праведників, нехай то буде Адам або Авель, Єремія чи Павло, недовго збагнути, що в кожному з тих блаженних затаїлася краса Істинної Людини, яку відшукаєш і в собі. Щоправда, найчастіше нас полонять зовнішні поваби та перетворюють на ідолопоклонників. Водночас узріти приховану суть невимовного й означає зачаруватися правдивою красою.
Бог охоплює видимі й невидимі складові буття. Пізнати власне єство не означає лише вивчити достеменно свою плоть. Водночас виглядати Бога за горами чи долами, вирушаючи ген-ген до найвіддаленіших зірок, теж не випадає, бо завжди носиш його з собою. Тому краще повернутися додому. У пізнанні необхідно розрізняти зовнішнє та внутрішнє. А для їх поєднання Сковорода невпинно послуговується арсеналом символіки. Приміром, так: продай усе й купи меч Єзекіїля, щоб розтяти надвоє всіляке вавилонське змішування. Точка перетину і є безначальним началом, якому геть нічого не передує (невизначувана безначальність). Залишається дослухатися до себе: перебирати найпотаємніше, зазирати в закапелки, перевертати сіно, виявляти подвійне дно, відкривати завісу, перевіряти схованки, стукати у двері, вимітати підлогу, допитуватися, думати, дізнаватися. Бо там, де тьма, перебуває ще Дещо. Такої науки не навчаються ніде. Її доведеться винайти, зборовши всю свою волячу впертість. Від цього залежатиме здоров’я і просвітництво. Жодні відрухові дії та схематичні помисли не зарадять. Несила вивчати дерево за гіллям, ігноруючи корінь. Або ж висновувати за рукавицею, чим є рука. Клеїти знеболювальний пластир до чобота замість ноги. Чи ремиґати жуйку, не відчуваючи смаку. Не варто лукавити, нібито зразу спізнаєш невидиме, якщо видлубаєш очі чи позбудешся інших органів. Тілесне — немовби контур оприявлення, маска, за яку потрібно зазирнути. І зла в собі не викоріниш, якщо не робитимеш розрізнення гожого від нездалого. А коли зрозумієш, на чому стоїть твоє самовладання, може, тоді й відкриєш у собі Бога, заледве почувши його промовляння.
Читайте також: Путін атакував, в Україні – воєнний стан. Ключові перевірені повідомлення за регіонами на цей момент (періодично ОНОВЛЮЄТЬСЯ)
Та тільки «діло, дія чи слово — все це порожня пустош, якщо не стало подією в самій людині». Бо справжня подія спричиняє сердечні радості й розвіює меланхолію. Але веселість — не хихотіння дурносміха, який тільки й знає, що шкірити зуби. Колись у християнстві запанувала теза Златоуста, ніби Христос не сміявся. Сковорода переконує, що це не так. Сповнене радістю серце є чистою насолодою. Дерево скидає листя, коли відчуває наближення зими, а людське серце стискається в тузі, коли повіває холодна прикрість. Сягаючи невидимого джерела, древо наповнюється соками й тішить пречудовим цвітом. Так і спалах веселощів напоює серце повнотою буття від споглядання Бога.