Як Україна може — і має — будувати відносини з мініатюрним азійським гігантом
Ще кілька років тому активна частина української інформаційної бульбашки захоплено зачитувалася Лі Куан Ю та з вартим заздрості азартом намагалася відшукати в Україні ресурси й передумови для «сінгапурського стрибка». Деякі політики навіть взяли собі на знамена цю стратегію. Проте далі поверхневого зацікавлення успіхами міста-держави справа не пішла. Лише після початку повномасштабного вторгнення й перевідкриття для зовнішньої політики України Глобального Півдня до питання відносин із Сінгапуром повернулися з усім можливим інтересом.
Чим же це місто-держава настільки цікаве Україні? Крім загальносвітової популярності так званої сінгапурської моделі (демократичність якої цілком обґрунтовано ставлять під питання), Сінгапур є одними з економічних воріт Азії — близькість Малаккської протоки дає цій державі змогу утримувати стійкі позиції в рейтингу найбільших трансферних і брокерських точок світу, а контейнерна місткість місцевого порту досі б’є загальносвітові рекорди. Також Сінгапур завдяки виваженій і відкритій міжнародній політиці став найбільшим торговельним хабом світу, маючи договори про зону вільної торгівлі з більш ніж половиною держав світу.
Проте з політичного погляду Сінгапур, попри загалом проукраїнську риторику, все одно не рівняється за показниками підтримки (навіть наративної) з більшістю наших партнерів. У такої позиції є ґрунтовна політична база, але виникає питання: чи варто Україні вкладати політичні й дипломатичні ресурси в спроби її змінити? Чи варто ризикувати валідним економічним партнером заради нестабільного політичного? І взагалі, які є сценарії розвитку відносин Сінгапуру й України? Розберемося в цьому матеріалі.
Політичні позиції: у якому таборі Сінгапур
Періоди великих криз і потрясінь достоту спрощують роботу аналітикам — набагато легше уявляти картину світу в яскраво виражених полярних кольорах, коли зрозуміло, що є абсолютним злом, а що йому протистоїть. Проте в контексті Сінгапуру, як і з багатьма іншими азійськими країнами, ми маємо справу з напівтонами, що, як східне чорнило на тендітному шовку, украй вразливе до грубої роботи й має бути досліджене з максимальною обережністю.
З початку 2014 року Сінгапур виявив стійку позицію стосовно осуду російської агресії проти України. Однак варто зазначити, що позиція Сінгапуру в цьому питанні має дещо комплексний характер. Після окупації Росією Криму й частини Донбасу у 2014 році прем’єр-міністр Лі Сянь Лун висловив засудження «неспровокованого вторгнення в суверенну країну» й закликав до дотримання міжнародного права. Через повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році уряд Сінгапуру 24 лютого рішуче засудив російську агресію, а 28 лютого запровадив санкції.
З 2 по 4 червня 2023 року Сінгапур був господарем одного з ключових оборонних самітів в Азії «Діалог Шанґрі-Ла». Основною метою учасників саміту з України та Європи було забезпечити регіональну підтримку України в умовах російського вторгнення й підкреслити загальну схильність Європи до азійського регіону. Серед відомих учасників були тодішній міністр оборони України Олексій Резніков, міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус, верховний представник ЄС із зовнішньої політики Жозеп Боррель, прем’єр-міністр Естонії Кая Каллас, а також міністри оборони Великої Британії, Нідерландів і Швеції. Онлайн у саміті взяв участь також Президент України Володимир Зеленський.
Володимир Зеленський під час онлайн-участі в Азійському саміті з безпеки «Діалог Шанґрі-Ла» 11 червня 2022 року
Цей захід та обставини в Україні спонукали до активних обговорень політичної орієнтації Сінгапуру. Чому країна, яка славиться умінням балансувати на межі інтересів світових держав, відмовилася від нейтральності та прийняла більш підтримувальну позицію? Деякі аналітики припускають, що Сінгапур ступив на бік України під тиском Заходу або із солідарності із США та ЄС. Однак таке спрощене пояснення не вичерпує всіх аспектів ситуації. Офіційний представник МЗС Сінгапуру Касівісванатан Шанмуґам у березні 2023 року підтвердив позицію країни в засудженні порушень Росією статуту ООН та міжнародного права. Однак він підкреслив, що позиція Сінгапуру полягає не в тому, щоб бути «про- чи анти-Росією або про- чи анти- будь-якої іншої країни». Він стверджував, що війна є результатом лише амбіцій Путіна, і зазначив, що НАТО не розглядає «поглинання» України.
Потім Шанмуґам пояснив свою позицію: він зазначив, що «Захід не консультувався з Росією з жодного важливого питання» або не «ставився до неї з повагою, яка личить країні такого масштабу»; і стверджував, що США проігнорували питання безпеки Росії, порушивши принцип «жодного дюйма на схід», коли НАТО розширилося в 1999 і 2004 роках, щоб включити країни колишнього СРСР. Шанмуґам, здавалося, співчував російським занепокоєнням щодо безпеки: він екстраполював це на Карибську кризу й пакт між Китаєм і Соломоновими Островами, намагаючись продемонструвати, як США ставитимуться до російських ракет біля своїх порогів. Зрештою, він дійшов висновку, що, навіть коли НАТО розширилося, йому слід було впоратися з проблемами Росії, а не відкидати їх. Він також пояснив, як Росія сприймає усунення Віктора Януковича, як Росія сумнівається в зобов’язаннях України за Мінською угодою, і чи Мінська угода була домовленістю, щоб виграти час для України.
Іншими словами, хоча політика Сінгапуру щодо України видавалася суголосною європейській та американській, риторика відрізнялася. У ній простежувалися спроби «зрозуміти» російські наративи. Іноді навіть виникало враження, що у висловах сінгапурських політиків було чутно якщо не російський, то щонайменше китайський акцент.
Та для тих, хто стежить за зовнішньою політикою Сінгапуру, це навряд чи стало сюрпризом. Країна, яка завжди ґрунтувала свою політику на балансуванні, нині не могла вчинити по-іншому. Відверто взяти російську сторону не дозволяла відданість міжнародному праву й світові, заснованому на правилах. Саме ці два стовпи є основою виживання й процвітання Сінгапуру. У світі, де панує «право сили», а не «сила права», малій державі вижити буде значно складніше. Проте й відверто підтримати Захід означало б розгнівати Росію, роздратувати Пекін та ще й додати розбіжностей у непрості відносини між державами АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії. — Ред.) — блоку регіонально близьких до Сінгапуру держав, що, як і він, намагаються балансувати між «великими гравцями».
Усе це в сукупності могло б відбитися ще й на торгівлі, а в торгівлі Сінгапур намагається здобути максимальні вигоди й теж будує відносини на балансі. На першій позиції серед торговельних партнерів нині перебуває КНР (товарообіг Сінгапуру з материковим Китаєм становить $175 млрд), на другій — Малайзія ($153 млрд). Примітно, що тісні економічні зв’язки з Китаєм не стають на заваді високому рівню товарообігу з Тайванем, який перебуває на четвертій позиції серед економічних партнерів Сінгапуру ($114 млрд).
Економіка як ключ до тіснішої співпраці?
Україна може й має бути присутньою на широкому глобальному ринку. У багатьох аспектах ця амбітна мета вже виконується, і українські товари та послуги — як нішеві, так і масмаркет — знаходять свого покупця в багатьох країнах світу. Тому й не дивно, що для Сінгапуру торгові відносини з Україною є прибутковими й важливими. Тут не варто шукати політичних чи моральних аспектів: взаємна економічна вигода завжди є достатнім обґрунтуванням знайти спільну мову з багатьох питань.
У 2007 році розпочалися переговори між двома країнами щодо укладення Угоди про вільну торгівлю. Щоправда, дотепер доля цієї угоди залишається невідомою, оскільки вона ще не була підписана й серйозно не обговорювалася вже довгий час. Є припущення, що в разі остаточного укладення угоди може виникнути побоювання щодо повного скасування тарифного захисту для всіх товарів, хоча сторони бажали б зберегти його принаймні для деяких товарів. Крім того, українські аналітики вважають, що угода із Сінгапуром може позитивно позначитися на українському експорті, але одночасно скасування мит може призвести до зменшення номінального ВВП.
З моменту проголошення незалежності найбільшу частку українського експорту до Сінгапуру становив гарячекатаний сталевий прокат.
Наприклад, 2012 року Україна експортувала до Сінгапуру товарів на суму $237 млн, до того ж прокат становив близько 80 % усієї експортної продукції. Подібна ситуація спостерігалася і 2013 року. Проте 2014-го обсяг експорту гарячого прокату трохи зменшився, досягнувши $177 млн. У 2015-му український експорт значно знизився й становив лише $11,8 млн, а частка чавуну в експорті скоротилася із 70–80 % до 4,62 %. З 2016 по 2020 рік Україна поступово збільшувала експорт чавуну до Сінгапуру, що привело до зростання загального обсягу експорту. Наприклад, 2020 року Україна експортувала товарів на $173 млн.
Проте 2021 року експорт знову трохи скоротився. За даними The Observatory of Economic Complexity, експорт з України до Сінгапуру 2021 року становив $129,9 млн, а основними продуктами були гарячекатаний прокат, м’ясо птиці та олія. Проте за останні 26 років український експорт до Сінгапуру зменшувався (1995 року цей показник становив $136,2 млн).
Президент України Володимир Зеленський під час зустрічі з президентом Республіки Сінгапур Тарманом Шанмуґаратнамом на полях Всесвітнього економічного форуму в Давосі, 16 січня 2024 року
Що далі?
То на що варто розраховувати в наших відносинах? Чи маємо ми намагатися використати близькі економічні зв’язки — можливо, навіть маніпулювати ними, — щоб у політичній площині спробувати створити Сінгапур, який буде більш прихильний до нас і може повноцінно підтримати нашу позицію на всіх можливих міжнародних майданчиках?
Видається, що так, проте навряд чи вийде отримати від Сінгапуру все й одразу.
Країні, де навіть ландшафт та архітектура узгоджені з канонами феншуй, важко відмовитися від балансу, який у Сінгапурі сприймають як гармонію.
Та це не значить, що ситуація безнадійна.
Враховуючи вагу Сінгапуру в регіоні, а також його економічний та інноваційний потенціал, Україні варто поглибити й розширити поточний двосторонній діалог. Беручи до уваги інтереси сінгапурської сторони, її пріоритети в питаннях глобальної та міжнародної безпеки, варто зосередитися на тих напрямах, які потенційно стануть тригерами подальшої глибшої співпраці.
Сінгапур свідомий своєї вразливості щодо глобальних кліматичних змін, тож у контексті безпекових пріоритетів Сінгапуру йому варто пропонувати долучатися до окремих пунктів української Формули миру в частині продовольчої та екологічної безпеки.
В охороні довкілля ця держава володіє ноу-хау у сфері очищення річок, озер і морських вод та менеджменту водних ресурсів, а Україні цей досвід вкрай потрібен на тлі катастрофічних наслідків для природи, які вже спричинила та ще спричинить російська війна проти України.
Враховуючи, що для повоєнного відновлення України, імовірно, доведеться долучати робочу силу з мігрантів, заслуговує на увагу досвід Сінгапуру в частині інтеграції мігрантської спільноти.
Зрештою, обом державам може видатися корисним обмін знаннями й досвідом у частині розбудови національної стійкості (серед іншого, інтерес для Сінгапуру може становити досвід у сфері інформаційної та кібернетичної безпеки, а також у питаннях безпеки портів та їхнього захисту від блокування та атак, зокрема морськими дронами) і проведення відповідних двосторонніх та багатосторонніх форумів. Нині Україна може не лише запозичати досвід у цих питаннях, але й ділитися власними напрацюваннями. Наразі портам Сінгапуру, які зробили з нього міжнародний торговельний хаб, нічого не загрожує. Та в динамічному і сповненому новітніх загроз світі стійкість не буде зайвою.
Матеріал підготовлено в межах проєкту «Нові глобальні партнерства — експертна дипломатія та адвокація» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».