І хоча наразі відповідь Ісламабаду ще не дійшла до оголошення про припинення участі в очолюваній США війні в Афганістані, однак це колосальна невдача для американської дипломатії на політичному, військовому і розвідувальному рівнях.
Усе це відбувається на тлі того, що Америка дислокує понад 100 тис. своїх військових в Афганістані та прилеглих до нього регіонах. Ситуація, що склалася, є просто шокуючою для США. Цей інцидент цілком може стати основним поворотним моментом у відносинах між Пакистаном і Америкою, які і без того погіршувалися останнім часом. Найгірше те, що незалежно від того, які міркування з цього приводу висувають американські представники, в Пакистані бачать цю ситуацію в украй негативному світлі.
Водночас Пакистан був останнім часом дуже «своєрідним» союзником для Сполучених Штатів. Дехто із західних аналітиків каже, що для країна є «гаванню для терористів». Однак, хоч би як невтішно складалися відносини в американсько-пакистанського альянсу, він і надалі залишається для обох цих держав радше вигідним, аніж ні. Тому будь-які непродумані кроки, котрі б могли призвести до посилення конфронтації, видаються не лише провокативними, а й згубними.
Адже попри те, що нинішня ситуація між Пакистаном і США однозначно є складнішою, аніж коли-небудь, і що це бомбардування є фатальною помилкою НАТО і США, однозначно зрозуміло, що із цієї патової ситуації необхідно шукати вихід.
Важко заперечити той факт, що Пакистан має право гніватися на Сполучені Штати, однак, у свою чергу, в американців є всі підстави і право зберігати свої підозри щодо Пакистану. Адже що можна подумати про країну, котра тривалий час приховувала терориста такого рівня, як Усама бін Ладен?
Із посиленням опозиції в пакистанському суспільстві до альянсу зі Сполученими Штатами і за браку довіри між американським і пакистанським народами, нині дуже важко прогнозувати як довго ще може протривати цей союз. А зважаючи нате, що Пакистан і надалі може отримувати користь від американської допомоги, не виключено, що в Америці розглядатимуть питання – чи потрібен їм і надалі союзник, якого не лише не можна назвати надійним, а на якого дуже важко взагалі покластися.
Цей союз взагалі був більше ситуативним. Тому те, що відносини між цими двома народами почали наближатися до негативної позначки, не може виглядати зовсім дивно. Особливо беручи до уваги відмінності у сприйнятті міжнародної обстановки й інтересів цих, так званих, союзників.
Цей альянс завжди більше скидався на співпрацю, спричинену геополітичними обставинами, аніж такою, що в основу якої покладені політичні переконання чи постійні спільні стратегічні інтереси. Не кажучи вже про наявну кричущу асиметрію у баченні світового порядку і постійне лукавство, котре приховувалось за дружнім потисканням рук і доброзичливими усмішками.
Можливо, питання американсько-пакистанської співпраці варто розглядати у стратегічному плані? Оскільки Пакистан чітко продемонстрував свою подвійну гру у взаєминах зі Сполученими Штатами. Хоча цю стратегію жителі територій, котрі нині називаються Пакистаном, застосовували протягом більшої частини останніх трьох століть. І Америка нарешті починає прокидатися, розуміючи, що все це тепер не в її інтересах.
Якщо Америка справді розірве союзницькі відносини з Пакистаном, то це в основному позначиться на територіях Пакистану й Афганістану.Причому Індія відіграватиме і надалі певну роль у стримуванні цих своїх нестабільних, більш слабких і відсталих сусідів, але це, найімовірніше, не виходитиме за межі, за якими б Пакистан міг становити для індійців реальну загрозу. У цьому разі навіть ядерне стримування буде радше маневром для відволікання, котрий дещо пом’якшує протистояння цих ядерних держав.
США нині мають фактично невеликий вибір – спробувати домовитися та відновити принаймні б формальні союзницькі відносини з Пакистаном чи поставити запитання руба і спробувати розрубати гордіїв вузол співпраці із пакистанцями, пам’ятаючи про всі можливі наслідки, які випливатимуть із цього рішення.
Деякі пакистанські експерти нині дуже критично ставляться до закидів з американського боку. Так, на їхню думку, коли американці говорять, що Пакистан є центром корупції, то вони також повинні мати на увазі, що США і їхні союзники весь час потурали цій корупції у формі підтримки всіх корумпованих урядів, останнім із яких став уряд пакистанського президента Асіфа Алі Зардарі. Але ця підтримка не врятувала Пакистан від інфляції, тероризму і безробіття.
На думку цих експертів, Пакистан був потрібен Сполученим Штатам, щоб здобути перемогу над СРСР. Коли ж СРСР впав економічно після тривалої війни в Афганістані, то пакистанські інтереси були просто зняті з порядку денного.
Нині важко точно вирахувати, хто ж з обох багаторічних цих партнерів отримав більшу користь від співпраці, однак той факт, що Пакистан став таким, яким він є сьогодні, тобто доволі потужною регіональною державою, багато у чому залежав і залежить саме від цієї допомоги американців.
Натомість американські аналітики стверджують, що віроломство пакистанських союзників було зрозумілим ще від самого початку бойових дій у Афганістані. І якби на це була звернена увага, то, можливо, що війну в Афганістані вже було закінчено кілька років тому.
Зараз, коли ще немає повної і точної інформації щодо цього трагічного для обох сторін бомбардування військовими НАТО пакистанського блокпоста, є кілька пояснень виникнення цього інциденту. Ймовірно, що це була прикра технічна помилка у відстеженні координат тренувального табору «Талібану», або ж у запалі війська НАТО випадково обстріляли цей пакистанський військовий пост.
Якщо ж справді розбіжності між США і Пакистаном зайшли так далеко, що переграти нічого вже не вдасться за жодних обставин, це змусить пакистанське керівництво зробити свій остаточний вибір: які цінності воно хоче підтримувати та на які держави хоче орієнтуватися? Так чи інакше, у довготерміновій перспективі погіршення пакистансько-американських відносин може завдати більше втрат самому Пакистану. Очевидно, що він спроможний буде більше переорієнтуватися на Китай, проте це матиме і певні негативні наслідки. Китайці готові співпрацювати з Пакистаном лише як із меншим партнером і не обов’язково підтримуватимуть Ісламабад у можливих військових діях проти Індії.
У разі стратегічного зближення Пакистану з Китаєм Сполучені Штати і НАТО, можливо, забажають зміцнити і поглибити свої відносини з Індією. Але не в інтересах самого Китаю побачити найближчим часом формування міцного союзу між Америкою й Індією. При цьому Китай також може побачити, що такі азіатські союзники США, як Австралія і Нова Зеландія, вирішать поділитися цінними даними своїх військових розвідок і технологіями з Індією.
Прораховуючи варіанти, як вийти із кризової ситуації, котра склалася нині, пакистанським політикам, котрі беруть участь в ухваленні безпосередніх рішень, слід брати до уваги і значно ширші наслідки.
Для Сполучених Штатів поточна істерика з боку Пакистану є неабиякою незручністю, але не катастрофою. Адже Америка дуже легко могла б надати довгий список віроломних дій Пакистану, які загрожують її коротко- і довготерміновій безпеці. А на відміну від цього, хоча й Індія і не мала зі США таких теплих постійних відносин, як Пакистан, але індійське керівництво ніколи не зробило чогось такого, що б загрожувало американській безпеці, або її стратегічним інтересам в Азії.
Зрозуміло, що глибока тріщина в американсько-пакистанських відносинах утворилася не цими днями, а тоді, коли на території Пакистану американські спецпризначенці ліквідували терориста номер один Усаму бін Ладена.
Американці вважають поведінку пакистанської армії зрадницькою, тому що в перші роки війни з тероризмом, як тільки вдавалося вистежити лідера «Аль-Каїди», його люди відразу ж дізнавалися про це і бін Ладен зникав із місця свого перебування ще до того, як туди діставалися американські спецпризначенці. Та й як узагалі Усама бін Ладен міг так довго переховуватися у місті, де було так багато пакистанських військових?
Якщо Пакистан наважиться й надалі наполягати на виведенні американських військових зі своєї території, то в такому разі він зіткнеться з цілком іншою стратегічною ситуацією. З більшою чи меншою ізоляцією від Заходу, причому значно зросте загроза з боку талібів, що надходить із Афганістану.
Знову ж таки невирішеним залишається питання, як поведеться у цьому випадку Китай. Позаяк якщо він знову проявиться як найбільший зовнішній прихильник Пакистану, через свої протиріччя з Індією, то в жодному разі китайці не можуть бути зацікавленими в тому, щоб Афганістан перейшов до рук талібів. Ефектом цієї вічної війни в Афганістані (яка і надалі завдаватиме неймовірних страждань простим афганцям) стане те, що Пакистан почуватиме себе ще більш ізольовано, а це й зміцнюватиме ісламські сили в Пакистані.
Загалом же, все ніби у відносинах США і Пакистану відбувається за відомим висловом: «Тримайте друзів близько, а ворогів – ще ближче». Схоже, що саме цей принцип американці застосовують і до Пакистану, якого неодноразово звинувачували у переховуванні і допомозі членам терористичних організацій. Проте в пакистанському випадку слід зважати на те, що цей друг-ворог володіє ще й, крім того, ядерною зброєю.
Однак, хоч би як там було, але нинішня ситуація у Пакистані є дуже прикрою. Адже проблеми Пакистану і Афганістану є наслідками військового й ідеологічного протистояння Радянського Союзу і Сполучених Штатів у 1980-х роках. Це протистояння завдало величезних побічних збитків Афганістану і Пакистану, які, на жаль, дають свої негативні рецидиви і досі.
Покоління релігійних фанатиків, котрі були заточені для того, щоб вести джихад проти СРСР, відтак були покинуті на милість мулл для інтерпретації подальшої ненависті. Без сумніву, Пакистан потребує допомоги, але Захід може допомогти, підтримуючи справжні демократичні процеси у цій країні і чесних політиків, котрі прагнутимуть поліпшення економічного становища в країні, що може привести до загального покращення рівня життя її населення.
Найімовірніше, американці розглядатимуть кілька варіантів підходів до надзвичайно складної ситуації, котра склалася з Пакистаном. Якщо не вдасться домовитися з пакистанцями про компенсації, що могли б пом’якшити двосторонні відносини, то тоді, мабуть, Сполучені Штати розглядатимуть можливість мінімізувати залежність від співпраці з Пакистаном у цьому регіоні.
Адже, якщо Америка не може довіряти і використовувати Пакистан так, як це було раніше, і ці дві країни почнуть віддалятися одна від одної, то не виключено, що це здатне перетворити Пакистан із союзника США на його ворога.
Якщо в нинішній переломний момент альянсу між США і Пакистану буде покладено край, то для пакистанців ця втрата небезпечна ще і тим, що може спричинити посилення впливів «Аль-Каїди» на території Пакистану. А також збільшити напруження між Близьким Сходом і Америкою.
Зрештою, можна сказати, що відносини між США і Пакистаном входять у зону політичної турбулентності. Все це дуже схоже на початок кінця союзницьких американсько-пакистанських відносин та може стати тією самою останньою соломинкою, котра ламає спину верблюдові. Й хоча вже було достатньо інцидентів, котрі підштовхували відносини між двома країнами до краю, але ніколи нічого такого не відбувалося. Швидше за все, співпраця США і Пакистану матиме тенденцію до згортання, що в майбутньому може призвести до її поступового завершення.