Відьми й прогрес

Вагони, що зупинилися на станції, миттю обступають торгівці м’якими іграшками. Міжнародні потяги чекають тут на прикордонний контроль, тож гендлярам не бракує часу, щоб схилити пасажирів до ситуативної покупки і втюхати якогось чебурашку.

 

«Наш Конотоп – Санкт-Петербург усієї Сумщини!» – піднесено каже продавець пухнастого слона. Справді, це найбільше й найважливіше в області місто після адміністративного центру – Сум.

Конотоп – слава гетьмана Івана Виговського й хрестоматійні герої Квітки-Основ’яненка. Звідси недалеко до станції Крути, якихось 27 км до Батурина – покажчики напрямку до гетьманської столиці густо розвішані тут повсюди. Крути, Батурин, Конотоп – у цих прикордонних містах точилися запеклі битви. Близько й до «зоряного містечка» Коропа, батьківщини винахідника реактивного двигуна Миколи Кибальчича, – лише 70 км. А до Новгорода-Сіверського, де діяли герої хрестоматійного «Слова про Ігорів похід», – 125 км. До багатьох туристично цікавих місць Сумщини й Чернігівщини кілька разів на день вирушають рейсові автобуси з конотопського автовокзалу, який стоїть неподалік залізничного, на перехресті шляхів.

 

Рейково-електрична гордість

 

У наших містах і містечках переважають пам’ятники танкам, бете­ерам, вантажівкам, літакам, кораблям… У Конотопі ж на постаменті височіє трамвай. Так само, як і в Чернівцях, але у «столиці Буковини» цього транспорту давно вже немає, а в Конотопі є. Нескладно на пальцях перелічити українські міста, що не є обласними центрами, але можуть похвалитися трамвайними маршрутами: Євпаторія, Маріуполь… Іще? Тож для райцентру з населенням менш як 100 тис. рейкова колія й відповідний рухомий склад – неабияке досягнення.

 

Загальна довжина цих колій у Конотопі – 28 км, причому більша частина мережі, як і в Євпаторії, одноколійна. Маршрутів лише три. Частина вулиць, якими прокладено рейки, без твердого покриття. Дивно спостерігати, як на багатьох ділянках трамвай суне поміж сільською забудовою, де не побачиш навіть асфальту чи бруківки, та ще й розполохує курей і гусаків. Такий транспорт – це шляхетно, екологічно, по-євро­пейськи. І місцеві жителі фактом його наявності в них неабияк утішені. Трамваї тут не «з голочки», та все ж рухомий склад видається не таким старим і занедбаним, як у Києві.

 

Директор конотопського трам­­вайного управління Юрій Риболов каже Тижню: «Щодня на лінію виходять 10 машин, а взагалі їх у нас 16. Останню придбали 2007 року – це К-1, новий трамвай вітчизняного виробництва».

 

Виробляють його на дніпропетровському заводі «Південмаш». Жителі столиці можуть позаздрити: в Києві розжитися такими ще не спромоглися.

 

Вчать гвинтокрили літати

 

Є крім трамвая ще один типовий і звичний для Конотопа, хоча рідкісний для інших міст транспортний засіб – гелікоптер.

 

Одне з провідних тутешніх підприємств – завод «АВІАКОН», який ремонтує вертольоти марки «Мі» всіх типів та модифікацій і входить до державного концерну «Авіавоєнремонт». Серед тих, хто користується послугами «АВІАКОНу», –  не лише вітчизняні замовники: пожежники, транспортники, українська армія. Є чимало й зарубіжних: з Азербайджану, Польщі, Індії, Єгипту, Алжиру, Лівії, Мексики, Уганди, Шрі-Ланки. 

 

Віднедавна «авіаконівці» навчилися поліпшувати льотні характеристики гелікоптерів, ставлячи на них вітчизняні двигуни розробки ВАТ «Мотор Січ». Що при цьому змінюється? Гвинтокрил стає придатним до використання в горах і пустелі. «Під час випробувальних польотів Мі-24 П досяг висоти практичної стелі 6600 м, а Мі-8 МТВ злетів на 8100 м, що значно розширює діапазон експлуатаційних параметрів, особливо у високогірних умовах та за високих температур довкілля», – каже спеціаліст з маркетингу «АВІАКОНу» Тетяна Васильченко.

 

Кінь без вершника, Тарас із книгою

 

А в іншому Конотоп – типове українське місто. Триповерхові хрущовки в центрі сусідують із п’ятиповерховими. Турфірми, яких на око чимало, кличуть до Туреччини, ОАЕ, Таїланду. сусідньої Росії у пропозиціях немає. Навколо старого базару вишикувалися крамниці з назвами, які нагадують не вельми давнє минуле («Кооператор» тощо). Навпро­­ти магазину «Центральний» розкинувся парк з оригінальним монументом: Тарас Шевченко сидить, причому не просто так, а гортаючи книгу. Навколо Кобзаря росте не калина, як зазвичай, а чомусь ялини й берези. Мабуть, спрацьовує близькість кордону. Ще один оригінальний конотопський пам’ятник – Коневі. Просто собі стоїть гривастий без вершника як уособлення кінської сили, початку прогресу людства. І заодно нагадування про козацьку минувшину.

 

Може, варто було б згадати, що Конотоп – іще й форпост «прогресивного соціалізму» колись несамовитих вітренківців, яких, щоправда, вже майже й не чути навіть тут. Їх загнала кудись під плінтус Партія регіонів, щоб не плуталися під ногами. Хіба що, не прибраний із підніжжя, бовваніє посеред Конотопа головний їхній відьмак – Лєнін.

 

А на околицях місто переходить у приватний сектор, на перший погляд, велике незаасфальтоване село. Бруковані, де-не-де освітлені хіба що самотнім ліхтарем вулиці. Крамниці, під якими дудлять пиво. «Зупиніть, тільки не в калюжі», – просить водія маршрутки вусатий нащадок сотника Забрьохи, героя «Конотопської відьми». І лише деренчання далекого трамвая нагадує, що прогрес десь неподалік.