Принагідно варто звернути увагу на позасудові покарання, про які не чули у цивілізованих державах: побиття у міліції, якого, зокрема, зазнали автори "другої яєчні", і багатомісячне утримання в СІЗО людей, чия провина не була доведена судом.
Крім того, практика українського судочинства свідчить, що людина, яка потрапила у СІЗО, вже не може бути виправдана. Навіть якщо справа "розвалиться" і людина виявиться абсолютно непричетною до інкримінованого їйзлочину – суд все одно знайде "причіпку" і дасть стільки, скільки людина вже відсиділа. Своїх помилок наші міліція і суди ніколи не визнають, і за катування і навіть убивства людей у міліції винних правоохоронців найчастіше не судять зовсім, а якщо й судять, то за "перевищення" і "зловживання", а не за тортури чи вбивство, як судили б за аналогічний злочин будь-кого іншого.
Однак, не на всіх людей, задіяних у політичному процесі, зменшується тиск. "Великих гравців", таких, як Тимошенко і Луценко, відлига поки що не торкнулася. Із судилища над екс-прем’єркою випливають, між іншим, невтішні економічні прогнози. Бо для будь-якої владної команди набагато ефектніше побудувати свою наступну виборчу кампанію на тезі: "Наші попередники не змогли покращити добробут населення, а ми це змогли". Отже, за цієї влади підйому економіки не передбачається, лише падіння, і влада це розуміє.
Також влада розуміє, що погіршення добробуту означає народні виступи і гарантований програш на виборах. Із цим вона бореться властивими їй методами: активних і здатних на рішучий "вуличний" спротив намагається залякати тюрмою, а найсильніших політичних опонентів – зняти з виборів, організувавши їм судимість, яка не дає змоги балотуватися.
Чому когось відпускають, а когось – навпаки, активно судять?
Відпускають – тому, що Путін і Янукович не домовилися з газових питань, і Януковичу терміново треба продемонструвати свою буцімто незалежність від Путіна. Ось сказав Путін 22 червня на засіданні президії уряду: "Будь-які спроби фальсифікувати історію, історію Другої світової війни, Великої Вітчизняної війни, наруга над пам’яттю переможців – все це дуже гостро сприймається у російському суспільстві" – і на найближчому ж суді авторку "Вічної яєчні" Ганну Сінькову звільняють з-під варти.
Отже, тих опонентів, які не становлять політичної небезпеки саме для Януковича (ні Ганна Сінькова, ні Сергій Костаков не можуть перемогти його на найближчих виборах), він відпускає. З рештою продовжує боротись.
Звісно, присутні й особисті, а не лише політичні мотиви. У виборчій боротьбі проти Януковича чи не все було побудовано на тому, що він "зек". Звісно, тепер Віктору Федоровичу дуже хочеться "боротися з опонентами на рівних" – щоб вони теж мали відповідний рядок у біографії.
Багато дискусій точиться навколо того, винна чи не винна Юлія Тимошенко. Звісно ж, що винна. Якщо не в тому, що їй інкримінують, то в чомусь іншому. Доказ єдиний і неспростовний: вона була господарником на високій посаді. З часів Союзу у нас так склалося, що господарник не може працювати без порушень, інакше він позбавлений змоги виконувати свою роботу.
Від часів Сталіна закони і правила складені так, що кожного, хто щось робить, завжди є за що цілком законно посадити. І жоден політик, навіть президент, не спромігся поки що змінити ці реалії. Бо якщо Президент буде кришталево чесним і не братиме, наприклад, грошей в олігархів, обіцяючи їм натомість зелене світло для їхніх оборудок, цей президент (або кандидат у президенти) програє найближчі вибори, бо його опоненту гроші на виборчу кампанію дасть закордон або ті ж олігархи. А де брати йому?
Крім того, будь-який кандидат у президенти не народився вчора – отже, його завжди можна звинуватити у гріхах минулого. А якби він від дня свого народження був безгрішним і законослухняним, ми зараз не знали б про його існування. Бо це означало б, що він у житті не виконав жодного завдання і не вирішив жодної серйозної проблеми. Та й навіщо нам такий?
Написане вище зрозуміло чи не всім нашим співгромадянам, які жили тут за часів СРСР і живуть зараз. Але не західним країнам, з їхніми усталеними протягом століть традиціями демократії. Вони дивляться лише на те, порушував хтось закон чи ні, і якщо порушував – то він винен. І дуже, дуже важко їм пояснити, що в нас порушують усі, і що не має права більший порушник судити меншого.
З народом нашим трохи інша проблема. Влада для нього історично мало не завжди була чужинською і тому називається не «ми», а «вони», «гади такі».. «Був при владі – тепер посидь у тюрмі" – часто розмірковує пересічний українець. Він розуміє, що судді куди грішніші за підсудних, але сподівається на те, що прийдуть наступні і посадять нинішніх. Тобто, сидітимуть усі, хто колись був при владі, і справедливість таким чином переможе.
Зрозуміло, що з цією порочною практикою час кінчати.