Відкриття кінобуму

ut.net.ua
25 Квітня 2008, 00:00

 
Колаж: Надя Кельм

Черги в кінотеатри на власні фільми, молоді кінозірки, за якими бігають фанати, білборди 3х9 метрів, що рекламують вітчизняні стрічки… Ні, це не США чи Індія, не Росія чи Китай. Це…
 
Загадка кінофестивалю
 
Колись 2003 року на міжнародному кінофестивалі в німецькому містечку Котбусі, блукаючи фестивальними лабіринтами, випадково зайшов не в ту глядацьку залу. Таке часто трапляється на великих форумах, де 1000 стрічок демонструють одночасно в 50 кінозалах. Ноги автоматично повернулися до виходу та… Зупинило диво: організатори показували фільм із…Середньої Азії! Річ для поважного європейського заходу неймовірна. І це на кінофестивалі, спеціалізацією якого є винятково країни Східної Європи… Картина називалася «Хлопчики в небі», режисер Зульфікар Мусаков – найкраща стрічка узбецького прокату 2003року. Примітно, що того року жоден з українських фільмів не демонструвався у широкому кінопрокаті.
 
На екрані з іронією й гумором розповідалося про пригоди 4-х хлопців, батько одного з яких був славетним режисером у минулому, проте не здатним творити в нові часи. Захоплення сучасністю, реалізм аж до наїву, цікаві рішення – до відвертих ляпів – плели чудернацький східний орнамент. Кіно було. Кіно тримало. Про вихід із зали вже не було й мови. Проте загадка узбецько-європейської кінематографії лишалася загадкою…
 
Особливості місцевого кінопрокату
 
Тільки нещодавно, опинившись в Узбекистані, зрозумів: той випадок був… не випадковим. Динаміка зростання виробництва кінофільмів тут сягає + 70-100% щорічно. І це при відсутності будь-яких пільг в оподаткуванні та обмежень на іноземну кінопродукцію. Таке можливо лише завдяки простим узбекам та DVD. Якщо ця тенденція збережеться, то в недалекому майбутньому O’zbekiston (саме так, латиницею, сьогодні визначають себе узбеки)ми з упевненістю станемо називати «2-м Боллівудом».
 
Фільми тут на 95 % демонструють через відеопроекцію, копією фільму – є DVD. Прокатну плату віддають дистриб’юторові день у день: наприкінці кожного робочого дня кінотеатр перераховує гроші кінопрокатникові. Подібна оперативність – жахливий сон для директорів українських кінотетрів, де зволікання з розрахунками на 14 -30 днів є нормою.
Більшість кінотеатрів – приватні, їх від 122 до 309 (за різними джерелами). Лише 5 кінотеатрів – державні, але всі вони є «центрами-осередками узбецького кінематографа» й демонструють винятково(!) узбецькі фільми. Якщо аншлаги в 7-зальному столичному Палаці кіно ім. А. Навої зрозуміти ще можна, то в підраховані «власноруч» 103 глядачі на сеансі о 13:00(!) узбецького фільму «Шаббона» в кінотеатрі провінційного містечка Навої – повірити важко. Але це правда. За ціни DVD від 5000 сум ($1=1250сум) дешевше подивитися фільм на великому екрані за 400 – 2000 сум.
 
Індіанці… Узбекистану
 
«Кілька років тому я зробив фільм за $1500. Ех… зараз усе дуже подорожчало», – жалівся узбецький актор і режисер Ашир Шокіров. Мова йшла про повнометражну музичну комедію «Гірський наречений». Як можна відзняти повний метр та ще й комедію, із записом музики, танцями, костюмами за $1500 – зрозуміти важко. Проте сьогодні, після «значного подорожчання», середній бюджет «узбецького блокбастера» складає аж… $30 000. В Україні цього забракне навіть на звичайний рекламний ролик.
 
«Красиві» ціни на тлі ландшафтів, де є пустелі (Каракуми) та гори снігу (Західний Тянь-Шань), моря (Айдаркуль, Арал) та стародавня архітектура (Самарканд, Бухара, Маргілан), степові прерії та сучасні хмародряпи Ташкента – й усе в одній країні, призвело до того, що югославські чингачгуки з головним індіанцем СРСР Гойко Мітичем та польський «Фараон» Єжі Кавалєровіча, – творилися саме в Узбекистані. І сьогодні росіяни, європейці та – навіть – японці фільмують саме тут.
 
Згадаймо історію кінематографа: бум італійського неореалізму (1940-1950-ті роки) й французької «нової хвилі» (1950–1960-ті), становлення Голлівуду (1910-1920-ті) й вічний стан Боллівуду – все відбувалося завдяки низькій собівартості виробництва фільмів з одного боку, та розмаїття натури – з іншого.
 
Східні зірки
 
Обкладинки журналів випромінюють посмішки молодих узбецьких акторів та акторок. «Зірки» мандрують кінотеатрами, презентують свої фільми, беруть участь в акціях, конкурсах. Фанати в Інтернеті створюють їм сторінки, що, до речі, непогано відвідуються. Мурат Раджабов, Саіда Раметова, Лола Ілтаєва, Фаррух Соіпов та інші молоді таланти – заманили глядача в кінотеатри, здається, вже остаточно. «На них ідуть», – кажуть узбецькі кінопідприємці.
 
Є вже й свої модні режисери, на яких теж «ідуть»: Бахром Йокубов («Фатима&Зухра», «Сарвіноз», «Мільйон для щастя», «Ромео&Джульєтта») та Рустам Саідієв («Наречений прибулець», «Прибула наречена», «Тілоохоронець»). Режисер Йокубов, який за 3 роки видав 5 місцевих хітів, не відчуває жодних протиріч між комерційним та «справжнім» кінематографом: «На фільм, у средньому, потрібно півроку. Один місяць – на сценарій, три-чотири – зйомки, дозйомки, монтаж, і на шостий місяць – фільм уже в кінотеатрах… Ця дивна загальна думка, мовляв, комерційне кіно – сяке-таке… Насправді комерційне кіно не робить режисера тупішим – навпаки: проявляється правильна форма подачі». Наведені факти переконливо свідчать: в Узбекистані існує сучасна масова візуальна національна культура.
 
Доступність кінокласики
 
Основи законодавства про культуру будь-якої цивілізованої країни завжди вказують: «держава гарантує доступ до надбань вітчизняної і світової культури для кожного громадянина…» Хоча, приміром, США лише нещодавно розпочали створювати власний Музей кіно. Російський Музей кіно, колись потужний, наразі перенесли на околиці Москви – тепер акції там відбуваються нечасто. В Україні Музею кіно як системи показів надбань кінокультури не було ніколи. Натомість у Ташкенті Музей кіно працює стабільно й ґрунтовно. «Музей кіно засновано 2004 року. Жодної державної підтримки немає, навіть, навпаки – регулярно здійснюються спроби закрити нас чи якось завадити нашій роботі», – говорить курівник і співзасновник Музею Олег Карпов. Проте некомерційні покази проходять щоденно(!) – 1-3 сеанси. Різноманітні ретроспективи, Фестиваль європейського кіно, Дні турецького кіно – здається, всі вагомі кінокультурні події відбуваються тут. Іноді демонструють і українські стрічки: Параджанова, Муратової, Шапіро. За словами Карпова, «музейники» самі знаходять наші стрічки – найменшої підтримки від українського посольства немає.
 
Можна довго шукати передумови узбецького феномену у рисах національного характеру та у слоганах-установках, що майорять по країні: «Узбекистан – держава з великим майбутнім!». Можна також чекати законів і пільг для української національної кінематографії. А можна просто знімати… Голлівуд теж починався як втеча від жорстких законів, коли робити своє кіно ставало не вигідно…

[511]

 
КІНОЕКСПАНСІЯ

Узбеки формують російську маскультуру 

Джанік Файзієв – продюсер та режисер ТВ-проектів: «Намедні. Наша Ера», «Старі пісні про головне-2», «Зупинка на вимогу»; режисував фільм «Турецький гамбіт».
 
 
 
  
 
 
Тімур Бекмабетов – режисер і співавтор сценарію блокбастерів «Нічна варта» та «Денна варта», «Іронія долі. Продовження».
 
 
 
 
 
 
  
 
Одельша Агішев – сценарист славетних «Закоханих» з Вертинським і Нахапетовим у головних ролях. Агішев вже більше 20-ти років викладає у ВДІКу.