Бірючий. Йозеф Бойс. Вони. Уже п’ять років цей ряд залишається незмінним для учасників міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва «Бірючий». Вони – це герої, адже тільки справжні звитяжці здатні сьогодні створювати сучасне мистецтво, переконаний куратор «Бірюка» Володимир Гулич. Концепцією заходу стали слова Бойса: «Людина має знову спуститися до тварин, рослин, природи і піднятися до янголів і духів, аби вступити із ними в контакт». Місцем контакту обрали цю заповідну і донедавна мало відому частину Азовського узбережжя. Саме тут п’ять років тому було знайдено «Ландшафт для героїв». Згодом художники доводили, що «Хіпі є», замислювалися над тим, «Хто ти є?», і «Як варіант», вирішили знайти (чи створити?) «Нову людину».
Нова людина
«У нас взагалі була дискусія з приводу назви, – зауважив комісар симпозіуму Геннадій Козуб. – Ми навіть були готові змінити назву на «Будь людиною». Тобто будь добрішим, перш за все. Сьогоднішня виставка, здається мені, такою і є».
Традиційне місце виставки – напівзруйнована споруда посеред бази відпочинку – цього року виглядало особливо актуально. Цікавий як досвід інсталяції для митців, цей об’єкт й направду дозволяє створити особливий художньо-смисловий простір. Окремі стіни зберігають надписи і малюнки, які художники осмислюють спочатку. І позаяк народження нового не можливе без основи, з таких нашарувань і виникає нове, але водночас доволі знайоме життя.
Прагнення відтворити найприємніші миттєвості та оточити себе прекрасним втілилося для Ірини Антонюк у серію робіт «Love Forever». Її людина – світла і щаслива. «Нам здається, що нова людина має бути якоюсь іншою. Я певна, що вона має залишатися дитиною і сприймати усе найкраще», – каже мисткиня, для якої участь у симпозіумі стала своєрідним продовженням родинної справи і спомином про чоловіка, художника Василя Антонюка.
«Нова людина – це та, що відкрита світові. Ця людина не схильна до агресії. Таких можна сьогодні побачити серед молоді. І в цьому надія на майбутнє», – каже колишній харків’янин Сергій Братков, що вже давно мешкає у Москві. Незмінний учасників усіх симпозіумів, на Бірюк-2010 він прибув лише за кілька днів до закриття з Уральської індустріальної бієнале. Реквізит для арт-об’єкту він у буквальному сенсі збирав дорогою. Так з’явилася миша, що допоки має можливість висловити свій протест на адресу слона. Питання, чи буде вона почутою, лишається відкритим – сам художник із сумом спостерігає за суспільними змінами в Україні. «Звісно, ми будемо сподіватися, що нове суспільство не буде жити за законами джунглів, хоча саме у такій системі зростають найбільш красиві та стійкі до життя види».
Львів’янину Віктору Лавному тема симпозіуму видалася не дуже легкою і не дуже веселою. «Якщо подивитися новини, ми йдемо до суспільства тотального контролю. Йдеться не лише про Україну, але про світ в цілому. Нова людина у сенсі філософів-класиків – та, яка не забуває про свої мрії, прагне змінити світ на краще». Цього року художник переосмислив порушену раніше тему чекання. Героїня з його полотна чекає на свого принца, сидячі в анфіладі кінозалів.
На вимогу часу
«Час змінюється, тож подібні до Запоріжжя індустріальні центри будуть шукати нові способи та можливості привабити до себе відвідувачів. І центри сучасного мистецтва цілком можуть стати такими принадами,» – переконаний Сергій Братков.
У тому, що подібні до «Бірюка» проекти спрямовані у майбутнє, переконаний і Геннадій Козуб: «До того ж, мені дуже хочеться зробити щось корисне і добре для рідного краю. Я переконаний, що наш симпозіум є саме такою доброю справою для всієї області».
Людей, які пробивають асфальт аби довести, що запорізький край може пишатися не лише промисловими гігантами, але й почасти унікальними культурними подіями, вистачає. Утім такі ініціативи зазвичай лишаються приватною справою самих організаторів.
Шукати державної підтримки засновників «Бірюка» змушують доволі амбітні плани. Зібрані за 5 років роботи є унікальним зрізом сучасного українського мистецтва, що потребує ґрунтовного дослідження і належного представлення. Організатори планують видати ґрунтовний каталог кращих робіт із коментарями мистецтвознавців. Представити його збираються як в Україні, так і за кордоном – якщо дозволять фінанси, каже Геннадій: «На відміну від класичного, до мистецтва сучасного ставляться із пересторогою. І це добре, що в місті відкриваються галереї, де навчають живопису і знайомлять із сучасним мистецтвом. Не можна постійно ремонтувати старі будівлі. Треба зводити нові».