Відключення терміналів Starlink, які використовувалися російськими військовими на лінії фронту, стало подією, що виходить далеко за межі технічного рішення про доступ до супутникового інтернету. За повідомленнями українських посадовців та міжнародних медіа, було впроваджено механізм так званого «білого списку» верифікованих терміналів. Це означає, що працюють лише пристрої, які пройшли перевірку і підтверджені як санкціоновані користувачі. Процес перевірки пристроїв триває, а доступ до мережі мають лише ті, що внесені до відповідного списку. За словами українських посадовців, впровадження «білого списку» дозволило заблокувати доступ російських користувачів до сервісу без шкоди для підтверджених українських терміналів.
Рішення стало маркером нової фази технологічної війни. Йдеться не просто про блокування окремих пристроїв, а про зміну балансу в системі управління, розвідки і застосування дронів на полі бою. Щоб зрозуміти масштаб наслідків, потрібно усвідомити роль Starlink у сучасній війні. Супутниковий інтернет став одним із ключових елементів бойової інфраструктури. Він забезпечує стабільний зв’язок у районах, де наземні мережі зруйновані або перебувають під постійним вогнем. Українська армія активно використовує Starlink для координації підрозділів, управління дронами, передачі розвідданих та підтримки логістики.
Щоб зрозуміти масштаб наслідків, необхідно повернутися у 2022 рік. Після початку повномасштабного вторгнення Україна отримала тисячі терміналів Starlink, частину з них передала компанія SpaceX, значну кількість закупили волонтери або самі військові. На їхній основі ЗСУ вибудували розгалужену систему зв’язку та управління. Вона включала обмін інформацією між підрозділами, координацію дій, логістику, передачу розвідданих. Починаючи з 2023 року ця інфраструктура стала базою для управління морськими і повітряними дронами дальньої дії.
Читайте також: Облік замість довіри: що не так з ідеєю реєстрації дронів
При цьому система мала географічні обмеження. На території Російської Федерації зв’язок або не працював, або працював нестабільно, оскільки SpaceX формально не веде бізнес із Росією. Проте на українській території, включно з тимчасово окупованими регіонами, супутниковий інтернет став ключовим елементом військової архітектури.
Цей позитивний досвід не лишився не помічений росіянами, які не мали такого гарного зв’язку на той момент. І вони активно включились у нову гонку озброєнь. Факт використання Starlink російською стороною раніше вже з’являвся в публічному просторі. Журналістські розслідування, а також повідомлення з російських провоєнних телеграм-каналів свідчили про наявність терміналів у підрозділів, які діють на передовій, починаючи з 2023 року. За оцінками журналістів Reuters, у подальшому російські сили застосовували тисячі терміналів для тактичного зв’язку на рівні рот і батальйонів.
Поставки здійснювалися через треті країни, зокрема з регіонів Перської затоки та Центральної Азії. Формально Міністерство оборони РФ ніколи не визнавало використання цієї технології. Але завдяки мережам «волонтерів» дедалі більше підрозділів на фронті отримували власні приймачі супутникового інтернету.
Саме в цей момент відбувся перелом у російській тактиці. Starlink став основою нової моделі координації малих штурмових груп. Головним практичним застосуванням стала трансляція відео з дронів у режимі реального часу з передової до командних пунктів у глибокому тилу. Передача часто здійснювалася через Discord, який формально був заблокований у Росії, але через супутниковий канал блокування не діяло.
Командири бригад і дивізій отримували картинку з безпілотників у реальному часі. Вони могли коригувати дії штурмових груп по рації або навіть через чат, якщо у підрозділів також були термінали. Фактично управління нагадувало механіку комп’ютерної гри. Маленькі групи просочувалися між позиціями, а командування бачило поле бою зверху і оперативно реагувало на зміну обстановки.
Ця модель дозволила Росії частково компенсувати структурні обмеження своєї армії. Особливо це стало важливим на тлі провалу спроб завоювати повне панування в повітрі у 2022 році. Російські повітряно-космічні сили не змогли знищити українську систему ППО. Після значних втрат авіація була змушена обмежити польоти у глибокий тил України. Лише наприкінці 2023 року з’явилися масові удари плануючими бомбами з наведенням по ГЛОНАСС, які запускалися з безпечної дистанції.
Проте проблема залишалася. Російська армія не мала ефективного інструменту для полювання на мобільні цілі у зоні 20–80 кілометрів від фронту. Саме там концентрувалися резерви, ППО, артилерія, логістика. Авіація не могла діяти вільно. Дорогі ракети використовувати для кожної рухомої цілі було нераціонально.
Восени 2025 року Міноборони РФ через центр безпілотних систем «Рубікон» створило систему, яка мала частково замінити авіацію. Дешеві дрони літакового типу «Молния-2» масово дообладнувалися антенами Starlink, додатковими двигунами та акумуляторами. Частину ударних дронів «Герань» також оснастили супутниковим зв’язком. Це дозволило використовувати їх для ударів по транспортній інфраструктурі, локомотивах, автотрасах, військових об’єктах у ближньому тилу. З’явилися спроби ударів по літаках на аеродромах, а також застосування у зв’язці з комплексами «Іскандер» для ураження ППО та систем HIMARS. Фактично Starlink став нервовою системою цієї нової дронової стратегії. Без стабільного каналу передачі даних ефективність таких ударів різко знижувалася.
Україна та SpaceX довгий час не вживали радикальних заходів проти несанкціонованого використання російськими військовими. Причина була прагматичною. У розпорядженні підрозділів ЗСУ перебувала значно більша кількість «неофіційних» терміналів, ніж у РФ. Масове відключення без розмежування могло завдати шкоди українській системі управління. Більшість терміналів надходили не через Міноборони, а через волонтерські канали або купувалися самими військовими. Запровадження жорсткого контролю вимагало створення механізму реєстрації, який не паралізував би роботу фронту.
Ситуація змінилася після масштабного застосування дронів зі супутниковим зв’язком по українській логістиці та ППО. Тоді новий міністр оборони України Михайло Федоров звернувся до Ілона Маска з проханням заблокувати на території України всі термінали, не пов’язані безпосередньо з Міноборони.
Як ми вже писали вище було впроваджено систему «білого списку». Усі термінали на території України повинні пройти реєстрацію через спеціальну електронну платформу. Зареєстровані пристрої отримують доступ. Незареєстровані автоматично відключаються. Крім того, було введено обмеження швидкості переміщення. Якщо термінал рухається зі швидкістю понад 90 кілометрів на годину протягом двох хвилин, він переходить у режим перезавантаження. Це ускладнює використання на мобільних платформах.
Реалізація не обійшлася без труднощів. Частина військових побоювалася, що реєстрація може призвести до вилучення обладнання. Виникали проблеми з повторним підключенням навіть зареєстрованих терміналів. Проте система поступово запрацювала.
Для російської сторони наслідки виявилися серйознішими. І хоча офіційно російська влада не визнавала залежність від цієї технології, проте після масових відключень у лютому 2026 року інформаційне поле РФ наповнилося скаргами на проблеми зі зв’язком, перебої в координації та труднощі з використанням безпілотників.
Блокування вдарило не лише по дронах, але й по системі управління штурмовими підрозділами, що одразу позначилось на полі бою. Але найгірші наслідки це іміджеві втрати. Російські провоєнні блогери публічно визнавали, що залежність від західної технології стала слабким місцем. У російському інформаційному просторі почали звучати заклики до прискорення розвитку власних супутникових програм. Проте створення повноцінної альтернативи глобальній мережі, яка має тисячі супутників на орбіті, потребує значних ресурсів і часу.
Альтернативні рішення існують, але поступаються за зручністю і швидкістю розгортання. До появи Starlink російські штаби використовували цивільні оптоволоконні мережі на окупованих територіях, прокладали кабелі, створювали мережі ретрансляторів. Використовувалися дрони-ретранслятори для збільшення дальності зв’язку.
Також росіяни розглядають варіант розгортання мережі LTE станцій коло лінії фронту, які б працювали в діапазоні 900 і 450 мГц. Але всі ці системи потребують більше ресурсів і є вразливими до перехоплення.
Щодо супутникових альтернатив, то глобальних рішень з низькою затримкою сигналу у світі небагато. Російський проєкт «Рассвет» перебуває на початковій стадії. Попри заяви про запуск у 2027 році, супутники для угруповання ще не розгорнуті. Китайський проєкт «Тысяча парусов» також стикається із затримками. Пуски супутників переривалися, глобальне покриття до 2027 року залишається під питанням. Навіть у разі успіху створення повноцінної альтернативи потребує років.
Читайте також: Радіоефір як арена нової війни в Україні
Таким чином, короткострокової заміни Starlink для російської армії не існує. Можливі лише часткові рішення, що поступаються за ефективністю. Тож зв’язок у росіян нині на фронті базується на оптиці та «радіомостах.» А отже ми отримали таку необхідну технгологічну перевагу, яку мали крайній раз у далекому 2022 році.
У стратегічному вимірі ця історія демонструє нову реальність. Війна дедалі більше перетворюється на боротьбу за контроль над цифровою інфраструктурою. Супутниковий інтернет стає таким же критичним ресурсом, як артилерія чи авіація. Подальший розвиток ситуації залежатиме від здатності сторін адаптуватися. Якщо Росія знайде ефективну заміну, ефект блокування зменшиться. Якщо ж альтернативи залишаться менш продуктивними, Україна зможе зберегти технологічну перевагу в управлінні та координації.
Тож ми бачимо черговий приклад як у сучасній війні межа між цивільною технологією та військовим інструментом практично зникає. Але це не означає, що одна сторона втратила зв’язок повністю, а інша отримала абсолютну перевагу. Це означає, що контроль над цифровими каналами стає полем стратегічної боротьби. І хто контролює доступ до мережі, той отримує перевагу не лише в інформаційному просторі, а й на полі бою.
