Тепер уже немає, очевидно, сумнівів, що день голосування 28 жовтня 2012 року має стати днем повного й остаточного торжества демократії. Бо так задумано «керівною і спрямовуючою силою сучасності», себто Партією регіонів. Не буде ані «каруселей», ані вкидання пачок з «правильними» бюлетенями, ані нальотів голомозих парубків на виборчі дільниці. Жодних фальсифікацій! Чи майже жодних, тільки трішечки. Все, як у порядній європейській країні. Бо ж пацани пообіцяли – пацани зробили, Донбас порожняк не жене!
І справді: навіщо чинити брутальні речі у день виборів, якщо все потрібне зроблене перед тим і мусить належним чином спрацювати?
Укомплектовані надійним людом виборчі комісії всіх рівнів; їхні члени від так званих «технічних» партій зроблять те, що потрібно вельмишановному замовнику і працедавцю за допомогою цілком демократичних процедур, тобто переважною більшістю голосів, а то й одноголосно.
Виставлені псевдонезалежні кандидати у майже всіх мажоритарних округах, одні з яких просто «розтягуватимуть» голоси опозиційно налаштованого електорату, інші – після проходження до Верховної Ради чи то увійдуть до фракції Партії регіонів, чи то утворять щось на кшталт нового варіанту об’єднання «Реформ заради майбутнього».
Повною мірою використаний адміністративний ресурс: від ненадання приміщень для виступу опозиційних кандидатів до побудови дитячих майданчиків «правильними» висуванцями, нерідко за рахунок бюджету, від такого-сякого підвищення пенсій до «благодійних» концертів у провінції.
Ініційований роздрай в опозиційному таборі, коли ледь не в кожному окрузі кандидат від УДАРу поборює кандидата від «Батьківщини» чи «Свободи», а в результаті найбільші шанси виграти вибори одержує кандидат Партії регіонів чи «незалежний» біло-синього розливу.
Повністю підкорена й мобілізована судова система, яка ближче до дня голосування скасовуватиме реєстрацію «неправильних» кандидатів, чітко та вірно реагуватиме на скарги незадоволених претендентів на депутатство та виборців і не дасть дозволи на мітинги протесту, якщо раптом активність громадян у тому чи іншому регіоні раптом різко зросте.
І, нарешті, ЗМІ. Тут також усе в порядку. Якщо у 2004 році опозицію прямо чи опосередковано (попри шалений тиск з боку влади) підтримувало не так мало періодичних видань, всеукраїнських та місцевих (плюс 5-й телеканал й FM-радіостанція «НАРТ), якщо тоді практично весь Інтернет був «простором свободи», то тепер ситуація зовсім інша; гроші витрачені недаремно – стільки словесного лайна та відвертої дезінформації, скільки сьогодні заповнило засоби масової комунікації, було хіба що в сталінські часи…
Але це далеко не все з того, що Партія регіонів підготувала до виборів, щоби їхній результат був визначений задовго до дня голосування.
Не знаю, хто це придумав, але постріл виявився надзвичайно вдалим: були підстрелені одночасно навіть не два, а декілька зайців. Утім, надам слово полковнику запасу нардепу Анатолію Гриценку. На своєму блозі він пише:
«Львівська область. Сколевський район. Село Орявчик.
Фрагмент розмови з селянином середнього віку, який вздовж дороги випасає коня.
– За кого голосуватимете, уже визначилися?
– За Партію Регіонів!
– Досить несподівано чути таке на Галичині. Влада Януковича Вас влаштовує?
– Та де там влаштовує… Бандити вони!
-???
– Я пообіцяв уже, тому й голосуватиму за них.
– Кому Ви пообіцяли?
– Та, приїхали якісь люди, сказали: по сто гривень дадуть, якщо ми віддамо голоси за регіоналів. Кажуть, їм план у районі довели – щоб з нашого села 70-80 чоловік проголосували за Партію Регіонів, от вони й просять…
– Гроші дали?
– Дали. 100 гривень. І в сусідньому селі вони людям по 100 гривень давали. Паспортні дані наші записали. Кажуть, відеокамера усе перевірить…
– І що, Ви дійсно тепер віддасте свій голос за ПР?
– Віддам, а як же – я ж пообіцяв!
– Як думаєте, звідки в них такі великі гроші, щоб отак роздавати по селам сотням-тисячам людей?
– Звідки? У нас же і вкрали, або недоплатили з бюджету.
– Якщо ці гроші не їхні, а Ваші, то, може, проголосуєте таки чесно, як Вам серце підказує?
– Ні, я ж не можу обманювати – це буде непорядно!»
Я навмисно навів таку довжелезну цитату, бо полковнику Гриценку я вірю. Він може говорити і робити дурниці, як-от у питанні з 12-літньою середньою освітою, але все робить і говорить щиро, без політтехнологічних вихилясів. Власне, про ці речі ведуть мову й інші опозиціонери, але краще не опишеш воістину геніальний передвиборчий крок «керівної та спрямовуючої».
Бо ж навіть у Європі повірили, що влада України витратила мільярд гривень (точніше, 993,6 мільйони одразу і ще скількись Азаров попросив у Ради додатково) на поглиблення демократії; що заради цього ж за помахом руки Чечетова був ухвалений закон № 5175-VI «Про особливості забезпечення відкритості, прозорості та демократичності виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 р.»; що заради тієї ж мети днями Верховна Рада розглядатиме у другому читанні ще один законопроект про вдосконалення системи відео спостереження на виборчих дільницях. Та й в Україні дехто одразу оголосив це перемогою демократії… Ага! Розігналися! «Відеокамера усе перевірить», – осьнавіщо ці закони і ця система спостереження. Щоб у новій Раді додалося кілька десятків депутатських місць і була сформована конституційна більшість партією (можливо, разом із союзниками), яка реально спирається на підтримку щонайбільше третини, якщо не чверті виборців, вони ж українські громадяни…
Власне, з таким застосуванням відеокамер – для психологічного тиску на виборців, мовляв, ми все бачимо! – прийом не новий. Ще у сталінські часи «компетентні органи» пустили поміж людей й активно підтримували чутку, що перед смертю в очах людини закарбовується останнє, що та людина бачила. І що цей відбиток можна сфотографувати за допомогою особливо чутливої техніки. Письменник Лев Разгон, який відбув півтора десятиліття у ҐУЛАҐу, у книзі споганів «Невигадане» описує, як за допомогою нехитрого фотомонтажу слідчому у повоєнний час вдалися змусити зізнатися у вбивстві «стукача» колишнього офіцера-розвідника. «Слідчий мені кидає на стіл знімок його голови – великий такий знімок, з половину цього столу, і кричить мені – дивися йому в очі! Дивлюсь: а там – я… Моє обличчя… Ну, тут уже подітися нікуди, довелося розповісти, за що я його вкоцав…» – розповів Разгону у тюремній камері бравий кубанський козак, який не побоявся вбити прислужника влади, але капітулював перед елементарним блефом з боку слідчого – проте блефом, добре технічно підготовленим і психологічно достовірним для некомпетентної у цьому питанні людини.
Отак і зараз: спершу дають сто гривень (а лідери опозиції ж говорили: беріть, то ваше, але голосуйте серцем!), потім просять надати в обмін на «грошову допомогу» паспортні дані й розписатися, а потім кажуть: «Відеокамера усе перевірить», І навряд чи той галичанин, з яким розмовляв Гриценко, щиро каже про «обіцянку» та «порядність» – ідеться-бо передусім про звичайні українські обережність та страх, закономірно притаманні постгеноцидному і посттоталітарному суспільству. І якщо така ситуація на Галичині, то якою ж вона є на Полтавщині чи на Херсонщині?
Утім, ситуація не безнадійна – бо до виборів ще цілий місяць. Головне – не відмахуватися від політичної небезпеки, викликаної психологічним тиском систем відеоспостереження на провінційний електорат, який здебільшого якщо і не на 100%, то бодай на 50% вірить у те, що «око старшого брата» все бачить і все контролює. Бо ж «керівна і спрямовуюча» так просто мільярд гривень, бодай і бюджетних, на вітер (себто на потреби не надто любої їй реальної демократії) ніколи не викине. Отож слід використати всі наявні інформаційні можливості, щоби переконати мільйони виборців: так само, як око загиблого не фотографує бачене ним в останній момент життя, – так і система відеокамер на виборчих дільницях неспроможна відстежити, за кого голосуватиме той чи інший виборець. А ще варто було би раз і назавжди припинити закликати виборців поводитися аморально – мовляв, беріть у «них» гречку і гроші, обіцяйте проголосувати за владу, а самі голосуйте за нас. Куди більш чесним і вірним – якщо діяти стратегічно, на перспективу, – був би заклик: не беріть у них нічого, голосуйте так, щоби змінити владу, а тоді разом, на законній підставі, заберемо у «них» незаконно нажиті статки.
Сказане – про необхідність діяти та перешкоджати технологіям проведення «чесного» дня голосування на загалом безчесних виборах – стосується й інших заздалегідь захованих у рукави козирів «керівної і спрямовуючої» партії. От тільки чи знайдеться в лавах опозиції достатньо людей, здатних діяти і рішуче, і розумно, й оперативно, й ефективно?