Пандемії чуми, холери, віспи та сухот змінювали хід глобальних процесів, демографію й політичну мапу світу впродовж тисячоліть, а в культурній пам’яті чомусь затрималися хіба що «Декамерон» (нагадаю, збірка байок, які впродовж десяти діб локдауну травить товариство молодих флорентійців), Марґарита Ґотьє з «Дами з камеліями», вона ж Віолетта з «Травіати», та Патрісія Хольман з «Трьох товаришів». Навіть епідемія «іспанки», яка в 1918—1920 роках забрала від 17 до 100 мільйонів (!!!) людських життів, не залишила по собі адекватної пам’яті: «щось таке було» сто років тому, якийсь грип… не більше.
На цьому тлі нинішня епідемія з її наразі трьома мільйонами жертв у масштабі планети, скажімо відверто, не варта внесення в аннали. Безумовно, за століття ціна одного окремого людського життя в суспільному сприйнятті зросла, принаймні в розвинених країнах. Гадаю, не варто мірятися анамнезами, але від абсолютних чисел нікуди не втечеш, навіть рахуючи додаткові травми українців за той самий столітній період від репресій, голодоморів і воєн, які мали результатом зсув цінностей у бік виживання й безпеки коштом розвитку та самореалізації (кому цікаво детальніше, раджу загуглити черговий звіт World Values Survey). Проте в Україні жодної особливої паніки, порівняно із сусідами за континентом, не спостерігається, хіба що окремі епізодичні Нові Санжари. Загалом наші люди не дуже поспішають одягати маски й на восьмому році війни повторюють фігню з російських сайтів про вакцину, яка впроваджує в мозок чіп стеження, чув на власні вуха в електричці Київ-Козятин.
Читайте також: Між нами, дорослими
Що з нами буде після того, як вуханьський вірус трохи вгамується, за умови, що він вгамується, цікавить не лише мене. Звісно, якісь висновки буде зроблено, ми ж бо не золоті рибки, але наскільки раціональними будуть ці висновки? Адже навіть якщо не брати до уваги власне захворювань або їх очікування, весь спосіб життя зазнав разючих змін. Спершу це викликало різкий спад економічної активності й, відповідно, доходів майже кожного працевлаштованого, проте в окремих країнах навдивовижу швидко життя налагоджується. Серйозні фінансові інституції прогнозують у поточному році темпи зростання ВВП для економік не лише «першого світу», які перекриють спад 2020-го. Цікаво, що серед чемпіонів з розвитку опинилися африканські країни на кшталт Ефіопії, Уганди, Кот-д’Івуар поряд з уже звичними Китаєм і В’єтнамом. Прогрес пояснюють збільшенням частки IT-галузей коштом сировинних та енергетичних. У Європі та США до того ж суттєве збільшення доходів компаній очікують завдяки розвитку онлайн-сервісів та економії на трансакційних видатках: інтернет-торгівля та кур’єрська доставка буяють, а відрядження й бюрократичні алгоритми узгодження скорочуються. Нас, напевно, це теж стосується, якщо суворий J. P. Morgan пророкує українській економіці плюс 5,6% до кінця року.
Хто міг подумати ще десять років тому, що робота на відстані торкнеться не якихось прихіпованих програмістів (слова такого вже немає), а величезної кількості «простих» людей, для яких донедавна смартфон був вершиною технічного прогресу, — і це неабияке досягнення, без жартів! Ви як хочете, але «держава в смартфоні» й решта онлайн-звичок серйозно полегшує повсякденне життя. Я вже забув, коли фізично, ногами ходив у банк або руками брав довідку. Те саме з роботою: зум-конференції дають змогу не смикатися й не ганяти містом із висолопленим язиком, а домовлятися з усіма потрібними партнерами не відходячи від дивану, а скан-копії в дев’яти випадках із десяти заміняють фізичний документ із підписом.
Читайте також: Візьми слухавку!
Проте новітні практики дистанційної комунікації, такі ніби спокусливі, серйозно сприяють, на мій смак, дегуманізації якщо не всього суспільства, то як мінімум окремих спільнот. Ті самі наради на відстані забирають більше часу й сил, бо замість звичайного обміну поглядами й кивка головою треба довго ротом формулювати кожен пункт згоди. Тим паче процедури мозкового штурму, які для когось є екзотикою, проте наявні виробничі процеси, й не обов’язково у творчій сфері, які вимагають безпосереднього контакту, лікоть до ліктя. Не йдеться лише про радість людського спілкування, хоча якщо робота для тебе не панщина й не тягар, а життєва необхідність і джерело кайфу, то це необхідна частина складних взаємодій, коли ти за умовами завдання маєш отримати креативний результат — байдуже, чи це нова енергетична установка, архітектурний проєкт чи просто меню для корпоративної вечірки. Локдаун легалізував, з дозволу сказати, «секс по телефону» в багатьох видах людської діяльності, й це сумний виклик для цивілізації.