«Білорусь і Україна бажають отримати економічні блага Євросоюзу без того, щоби поділяти його цінності. Ми маємо дати їм змогу самим визначитись», – берлінська Der Tagesspiegel у статті «ЄС і Україна. Трошки диктатури» і з німецькою прямотою формулює думку, яка після вироку у справі Тимошенко 11 жовтня домінує в деяких кабінетах керівних офісів ЄС і провідних країн Союзу. Україна має сама визначитись, який шлях обирає. Якщо європейський, то це має відбутися через сприйняття і втілення в життя (включно із законодавчими формулюваннями і практикою правозастосування) європейських цінностей: демократії, прав людини, правової держави, в якій закон один для всіх. Від повторення цих слів із високих трибун їх сприйняття притлумлюється. Але річ у тім, що для європейців ці принципи справді важливі. І вони можуть відрізнити, коли їх справді намагаються дотриматись, а коли симулюють. «Ми не наївні», – посол Франції в Україні Жак Фор на публічній лекції у Книгарні «Є» стверджує, що єврочиновники розуміють, з ким мають справу в нашій країні. Однак лише після судового рішення, ухваленого всупереч застереженням європейців, котрі, як їм здавалося, українська влада чула, розвіялися останні сумніви.
Одними з перших кроків, якими відреагував ЄС, стало перенесення зустрічі Януковича з керівництвом Союзу і ухвалення резолюції Європарламенту, якою подальший поступ євроінтеграції України поставлено в пряму залежність від виконання низки вимог. Перш за все «чесного і неупередженого» суду як над опозиціонерами (Тимошенко, Луценком та іншими), так і над діячами нинішнього режиму, яких затримали протягом останнього року. Далі – вимоги щодо принципових реформ, насамперед судово-правової, проведення реальної боротьби з корупцією, а не використання влади з політичною метою. Якщо мовою резолюції, то «зміцнення верховенства права та внутрішні реформи, зокрема, боротьба з корупцією, яка викликає довіру, необхідні не лише для укладення Угоди про асоціацію та поглиблення відносин між ЄС та Україною, а й для зміцнення демократії в Україні, і має важливе значення для укладання та ратифікації угоди (про асоціацію і про вільну торгівлю. – Ред.)». Резолюція закликає керівництво ЄС провести зустріч із Януковичем для «вирішення серйозних проблем, які постали перед українським урядом, та для відновлення конструктивного діалогу, який може привести до парафування Угоди про асоціацію за умови значного прогресу з технічних і важливих політичних перешкод, які все ще мають місце». Зустріч мала би відбутися до саміту Україна – ЄС у грудні цього року.
Однак, схоже, заклики, як кажуть англійці, «потрапили у глухе вухо». МЗС України навіть вважає їх свідченням готовності Європи до подальшого діалогу, а міністр Табачник поспішив «посрамити» європолітиків, витлумачивши резолюцію як «наказ» зустрітися з Януковичем. Ані слова (не кажучи вже про дії) щодо цінностей, про які говорить Європа. Ба більше, у виступах можновладців звучать і предметні ознаки відмови від Європи. Так, віце-прем’єр Сергій Тігіпко наголосив, що підписання Україною угоди про зону вільної торгівлі у рамках СНД значно наблизило нашу країну до вступу до Митного союзу (та й сам документ має певні ознаки, характерні для такої форми інтеграції).
Європа наразі не виробила єдиної позиції щодо того, що робити з Україною та її керманичами. Тривають консультації, згортаються раніше висунуті ініціативи, зокрема, за даними джерел у представництві ЄС, Союз може обмежити допомогу безпосередньо уряду України, зосередившись натомість на предметних питаннях, наприклад, на судовій реформі, і підтримці неурядових організацій.
У кожному разі реакцією бюрократичної машини ЄС на «сигнали» від влади у Києві буде сповільнення руху по всіх напрямах співпраці, очікування і спостерігання. Тож не допустити відчуження України від Європи тепер може лише українське суспільство.
Читайте також: До нових віників: гарним економічним домовленостям СНД може зашкодити політика