Російська війна проти України стала справжнім стрес-тестом для відносин Києва і держав-сусідів у регіоні Центральної та Східної Європи: від Балтії до Чорного моря. Саме на сусідні держави впав основний тягар підтримки українських біженців. Саме вони стали голосами на підтримку України на міжнародній арені: у ООН, Європейському Союзі, НАТО та ОБСЄ. Саме від сусідніх держав та від України нині залежить доля регіону Центральної та Східної Європи і те чи стане цей регіон Центральною Європою не лише за географічними ознаками, але й за своєю суттю.
Російська навала також стала стрес-тестом для української «Великої стратегії малих альянсів». Нині дедалі більш зрозумілими стають алгоритми роботи таких альянсів, їх дієвість та їхні перспективи.
Читайте також: Що і як пишуть у Сирії про російсько-українську війну
Поведінка та мотивація кожної з держав світу (і держав регіону зокрема) стане предметом окремого аналізу, який має врахувати інтереси та цінності політичних еліт, електоральні настрої, відданість давнім союзникам і готовність будувати нові союзи. Проте, вже зараз можна загалом окреслити формати поведінки окремих держав та змоделювати як така поведінка позначиться на долі регіональних утворень, до яких вони входять.
Почнемо з тих об’єднань, до яких входить Україна і які донедавна видавались найбільш перспективними з точки зору інтеграційного потенціалу та доданої вартості від участі у них держав-членів. На тлі зусиль України, спрямованих на прискорену європейську інтеграцію першим на думку спадає «Східне партнерство»: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова та Україна та окремий кластер цього утворення – держави «Асоційованого тріо»: Грузія, Молдова та Україна.
«Східне партнерство»: те, що мертве, померти не може
Ще до початку російської навали було зрозуміло, що перспективи «Східного партнерства» доволі хиткі. Сповнене інструментів, фондів та інституційних механізмів, це утворення ще від початку свого існування було доволі крихким – надто різними були інтереси та амбіції держав «Східного партнерства», надто неоднозначними були перспективи «Східного партнерства» для Брюсселю, надто різною була динаміка відносин держав «Східного партнерства» з росією. У ході еволюції «Східного партнерства» стало зрозуміло, що максимум, на який воно може претендувати, це статус рамкового формату, зручного для євробюрократів, але малоефективного для держав-учасниць.
Читайте також: Сиресь Боляєнь: «Розвал Росії неминучий, і процес вже пішов»
У нинішніх умовах, коли територія однієї з держав «Східного партнерства» – Білорусі — використовується для атаки на іншу – Україну, ще дві держави «Східного партнерства» – Грузія та Молдова вагаються – підтримують Україну, але при цьому прагнуть зберегти «конструктивні відносини» з росією, а ще дві – Азербайджан та Вірменія перебувають фактично у стані війни одна з одною, про яке “партнерство” може бути мова? Хіба що про партнерство представників громадянського суспільства усіх цих держав. Проте воно, поза сумнівом, збережеться і без рамкових форматів. Відтак, загалом, можна констатувати, що «Східне партнерство» помирає. Хоча, чи може померти те, що й дотепер було не дуже живим?
Асоційоване тріо – бракує гри в унісон
Здавалося б, на тлі стагнації «Східного партнерства» мали б зростати перспективи «Асоційованого тріо» – об’єднання держав-підписантів Угоди про асоціацію з ЄС: Грузії, Молдови та України. Тим більше, що відразу після подачі Україною заявки на членство у ЄС до такого ж кроку вдалися у Кишиневі та Тбілісі.
Проте і з цим форматом виникають певні складнощі. Попри те, що усі держави прагнуть розвитку відносин з ЄС аж до членства, кожна з них по своєму бачить свій шлях до цієї омріяної мети. Київ виборює її щодня у боях з російськими окупантами, Кишинів наголошує, що виборов право на членство в ЄС ще у 1992 році, а нині, щоб не дратувати росію, може собі дозволити прихильність до України однак зберігає нейтральність у відносинах з Москвою. Ну а у Тбілісі, схоже, взагалі вирішили скористатися гарячою фазою російсько-української війни, щоб здобути собі торгівельні преференції у відносинах з росією. Ще однією суттєвою відмінністю між державами «тріо» стало те, що у ситуації, коли Україна веде боротьбу за кожен метр своєї землі, ані Молдова, ані Грузія виявилися неготовими гучніше говорити про свої окуповані росіянами території: Придністров’я, Абхазію та Південну Осетію.
На такому тлі видається, що перспективи «тріо» лишаються туманними. Занадто мало держави цього утворення грають в унісон. Занадто мало у «тріо» гармонії.
«Люблінський трикутник» – новий старт?
Люблінський трикутник (об’єднання України, Польщі та Литви) порівняно зі «Східним партнерством» є молодим утворенням. На тлі його недавнього формування точилися дискусії і будувалися плани щодо змістовного наповнення цього формату, проте вони подекуди виглядали непевними. Надто невеликим був вплив Вільнюсу у Європейському Союзі, а відносини Варшави з Брюсселем були взагалі на критичній межі.
Проте нині, коли і Литва, і Польща показали себе відчайдушними сміливцями і відданими союзниками України, принциповими опонентами росії та локомотивами Східного флангу НАТО, перспективи цього об’єднання зростають. Вочевидь, що саме безпековий вимір співпраці нині набуває особливої ваги.
Читайте також: Листи на війну. Як вболівають за нас у Німеччині, Лівані та Естонії
Україна довела, що є ефективним співтворцем регіональної безпеки. Польща та Литва демонструють відданість цінностям Північнотлантичного альянсу та безпековим інтересам регіону Центральної Європи і одночасно є найбільш вірогідними потенційними мішенями для росії. Разом голос трьох держав має гучно звучати при формуванні нової безпекової архітектури Європи.
Вочевидь, Вільнюс та Варшава також можуть стати провідниками України у низці інших регіональних утворень «Нордично-Балтійській вісімці», «Бухарестській дев’ятці», «Ініціативі Тримор’я». Усі ці об’єднання нині також перебувають у зоні біфуркації і перед ними відкривається віяло векторів розвитку, а в України з допомогою Польщі та Литви з’являється шанс вплинути на визначення цих векторів та порядок денний розвитку цих об’єднань, який на тлі поточних геополітичних перетворень також має зазнати трансформацій. Проте, це вже тема для окремої публікації.