Для України Німеччина є найважливішою країною ЄС, оскільки саме вона визначає параметри східної політики Союзу. 30 серпня 2010-го Віктор Янукович здійснив свій перший офіційний візит до Берліна. Його програма включала зустрічі з канцлером Ангелою Меркель та президентом Крістіаном Вульфом, а також виступ у славнозвісному готелі «Адлон» перед представниками німецьких бізнес-кіл.
Які результати цієї подорожі? Які теми було опрацьовано, які рішення прийнято? Все дуже просто: результати співмірні тій увазі, яку німецькі медіа приділили цьому візиту. Ані зустріч із пані Меркель, ані виступ у готелі «Адлон» не були згадані в жодному випуску новин основних національних каналів. Жодного слова. Лише в друкованих ЗМІ ця подія була висвітлена коротко наступного дня. Німецькі медіа були явно розлючені проблемами зі свободою слова в Україні й покарали її владу свідомим і всеохопним ігноруванням. Крім того, нічого цікавого від цього візиту ніхто й не очікував.
Його порядок денний був цілком передбачуваний: на зустрічі з німецьким канцлером обговорювалося, як Німеччина могла б пришвидшити підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС, угоди про зону вільної торгівлі як її складової, а також посприяти встановленню для громадян України безвізового режиму з ЄС. Громадяни Євросоюзу, як відомо, вже давно подорожують до України без віз. Далі не могло ніяк обійтися без зустрічі з німецькими бізнес-колами, оскільки Німеччина після Росії – найбільший торговельний партнер України, де працюють понад 1300 німецьких компаній. Саме Німеччина є її найбільшим прямим інвестором.
Політика й економіка
Віктор Янукович наголошував, що Україна прагне укладення угоди про асоціацію, в якій була би закріплена перспектива членства в ЄС у найближчому майбутньому. Він також був цілком свідомий того, що для цього «потрібно дуже багато ще чого зробити». Абсолютно правильно. Інші пріоритетні цілі: розширення двосторонньої торгівлі та скасування візового режиму з ЄС для громадян України. Звісно, надія помирає останньою. Сподівання Києва на підтримку Німеччини в питанні зближення з ЄС є передчасними. Занадто багато завдань ще не виконано.
Оскільки нинішній український уряд після приходу до влади почав змінювати законодавство на свою користь, це призвело до того, що правове поле України вкотре не сприймається як надійне. Судова система – основа основ – має бути незалежною. Але про це сьогодні в Україні не йдеться.
Загальний обсяг інвестицій німецької економіки в українську за всі роки незалежності сягнув трохи більше ніж $6 млрд, що зовсім небагато для такої країни, як Україна. Водночас у Росію німці інвестували вдесятеро більше, як зазначив сам президент Янукович. 2009-го Німеччина здійснила в українську економіку лише €9 млн прямих інвестицій. Цього самого року в Росію було спрямовано €883 млн. Але в загальному обсязі німецьких прямих інвестицій за кордоном кризового 2009 року – €47,6 млрд – обидві суми є мізерними. Причини цього загальновідомі.
Жоден новий інвестиційний проект не був оголошений на берлінській зустрічі з українським президентом. І це попри те, що інвестиційний інтерес до країни підвищився після того, як МВФ надав їй черговий кредит. На участь у зустрічі було подано понад 600 заявок від підприємців і бізнес-асоціацій, але представники останніх радше цікавилися можливістю отримання контактів на перспективу й фуршетом, аніж інвестиційними пропозиціями. Реальну роботу з налагодження співпраці й далі виконуватимуть самі підприємці.
Економіка та свобода слова
Залучення іноземних інвесторів залишається для України вкрай складним завданням незалежно від того, підтримуватиме її Німеччина чи ні. І в зв’язку з цим унаочнився один український анахронізм: справді демократичним країнам із вільними ринками не потрібно гарячково шукати політичної підтримки там, де йдеться про іноземні інвестиції в їхню економіку. Уряд такої країни не витрачатиме час на організацію бізнес-візиту до Франції чи Нідерландів. Приміром, німецькому уряду може знадобитися політична підтримка інвестицій його бізнесменів лише тоді, коли йдеться про співпрацю з авторитарними країнами, як-от Росія чи Китай. Якщо Україна прагне наслідувати західноєвропейську модель розвитку, їй не потрібно шукати політичної підтримки, щоб залучати іноземні інвестиції. Якщо ж вона вирішує наслідувати російську модель, то Німеччина та інші європейські гравці просто втратять до неї інтерес. І це станеться автоматично.
Дуже важливо також усвідомлювати, що ринкова економіка та фундаментальні свободи, включно зі свободою думки й слова, тісно між собою пов’язані. Ринкова економіка спирається на свободу укладення договорів між індивідами. Якщо цієї свободи немає або ж вона обмежена, то немає й ринкової економіки. Як наслідок – інвестиції не надходять або ж їх обмаль.
Ще одна з базових свобод – свобода слова. Без свободи немає безпеки. А без останньої немає інвестицій і кредитів. Сьогодні свободи, що їх вибороли під час Помаранчевої революції, особливо свобода слова, у реальній небезпеці. Українські спецслужби стежать за журналістами, проводять із ними профілактичні бесіди та «делікатно» залякують. Німецькі фонди, що працюють в Україні, отримали нові інструкції від тамтешньої влади, як вони «мають право поводитися, а як ні». Те, що Ніко Ланге, керівника українського офісу Фонду імені Конрада Аденауера, у червні цього року спробували не впустити в Україну, визнано тепер лише «непорозумінням». Насправді ж це важливий індикатор реального стану справ у країні. Громадська організація «Репортери без кордонів» у переддень візиту Віктора Януковича до Німеччини написала лист канцлерові Ангелі Меркель, у якому перераховані ті випадки наступу на свободу слова й переслідування журналістів в Україні, які набули розголосу, і констатувала, що «відтоді, як до влади прийшла команда Віктора Януковича, становище журналістів та медіа в Україні суттєво погіршилося».
У спільному інтерв’ю радіостанції «Німецька хвиля», газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung та громадській телекомпанії ARD за кілька днів до візиту Янукович заявив, що для нього справа Ланге закрита. Він вичитав голову СБУ Валерія Хорошковського, а в інших випадках посилається на суд: «Будь ласка, розкажіть мені про специфічні випадки обмеження свободи слова». Чіткий поклик, який має взяти близько до серця кожен журналіст в Україні. Коли журналіст Frankfurter Allgemeine Zeitung згадав, що шеф СБУ є водночас і власником мас-медіа, Янукович вказав про приклад інших країн. Звісно, в Італії можна бути медіа-магнатом і водночас прем’єр-міністром. «У нас багато урядовців, які були або є багатими», – додав він. Це також є правдою, але основна проблема – джерело цього багатства.
До того ж міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов кілька днів тому заявив у Харкові, що є достатньо підстав вважати, що зниклий у цьому місті журналіст Василь Климентьєв мертвий. Він також додав, що в цьому можуть бути замішані спецслужби, але не конкретизував які. Своє занепокоєння цією справою вже висловили Міжнародний інститут преси у Відні та ОБСЄ.
Через тиск на медіа Ангела Меркель була змушена звернутися до теми свободи висловлювання. Результати цього були досить стриманими, але це вже несуттєво. Важливо, що про цю тему взагалі згадали. Не має значення, до окремих справ (Ланге, Климентьєв) причетна українська влада чи агенти-провокатори, підіслані Кремлем, щоб дискредитувати Україну як ненадійного партнера (на відміну від Росії, звісно).
Після зустрічі з Януковичем Меркель наголосила, що німецький уряд має питання щодо «демократичних процесів, особливо свободи преси та свободи висловлювання» в Україні. І про це вона говорила з Януковичем «дуже відкрито». Було також погоджено обговорювати цю тему «відкрито та чесно» і в майбутньому.
Янукович згадував про свободу слова як про «дуже чутливу» тему. Український президент відкинув звинувачення в авторитарних тенденціях у його країні: «Я людина, яка найбільше зацікавлена у тому, щоб процес демократизації не зупинявся, а розвивався». На інші запитання він відповіді уникав.
Енергетична безпека
Газотранспортна система (ГТС) України завдовжки 37 600 км є другою найбільшою в Європі та однією з найбільших у світі. Її транзитні можливості становлять 288 млрд м3 на кордоні з Росією та 142,5 млрд м3 на кордоні з ЄС. 23 березня 2009 року Україна та ЄС підписали декларацію про модернізацію газотранспортної системи. Результатом червневої зустрічі голови українського уряду Миколи Азарова та віце-президента Єврокомісії Кетрін Ештон стала угода, що визначила спільний план модернізації ГТС до осені 2010 року.
Будучи прем’єр-міністром, Янукович уже двічі відвідував Німеччину – в 2003-му й 2007-му. Під час останньої зустрічі енергетична безпека Європи та співпраця в царині відновлюваної енергетики були основними темами обговорення. Цього разу після зустрічі з Ангелою Меркель президент заявив: «Німеччину… ми бачимо як партнера в майбутній реконструкції української ГТС. І таку пропозицію я сьогодні вніс». Але відкритим залишається питання, як ця пропозиція реалізовуватиметься на практиці. Коректніше було б назвати це не «пропозицією», а «вимогою» чи «гострою потребою». Потребою в інвестиціях і сучасних технологіях.
Своєю чергою, канцлер наголосила, що Україні й далі належатиме ключова роль у справі постачання російського газу Європі. Про те, на якому напрямку – європейському чи російському – Україні варто зосередити більше своїх зусиль, зовсім не йшлося. «Німецька економіка готова інвестувати в українську газову інфраструктуру», – зауважила пані Меркель. Щоправда, вона не уточнила, яким чином і коли. Йшлося також і про тіснішу економічну співпрацю. Однак невідомо, яких форм вона набиратиме.
Ангела Меркель дуже добре розуміє, що Німеччина сама по собі в Україну, якою вона є нині, не інвестуватиме. Її країна також, до речі, має проблеми з інвестиціями у розвиток власної інфраструктури. І що реально німецькі інвестори, зацікавлені в участі в модернізації української ГТС, можуть від цього отримати? Згідно з чинним законодавством України ГТС має залишатися у власності держави. Навіть якщо нові зміни до газового законодавства дадуть змогу розвивати приватно-публічне партнерство в цій галузі, будь-який інвестор зважить на той факт, що жодних прибутків на внутрішньому газовому ринку України донедавна просто так отримати було неможливо. Тож яке майбутнє у цього всього? Представники енергетичного сектору України ввійшли до уряду зовсім не для того, щоб дозволити іншим заробляти у їхній вотчині гроші. Таким чином, приватні іноземні інвестиції в українську ГТС малоймовірні, хіба що німецькі платники податків погодяться взяти на себе відповідні ризики.
Україна має використати свої можливості на ринку відновлюваної енергії та звільнитися від залежності від Росії. Як незалежний постачальник енергії вона значно покращить свою позицію і зможе зробити себе цікавішим кандидатом на членство в ЄС. Але про це зараз не йдеться.
ПРОТЕСТ. Януковича у столиці Німеччини чекав пікет, організований письменниками Саргієм Жаданом та Іреною Карпою спільно з українськими організаціями Берліна