Напередодні Всесвітнього дня продовольства, читаючи останні новини з гарячих точок світу, які стають дедалі тривожнішими не лише через активні бойові дії, а й через загострення ситуації з доступом до продовольства для мешканців у тих регіонах, де вирують озброєні конфлікти чи довгий час безпекова ситуація є нестабільною та до яких тепер, на жаль, належить і Україна, я часто згадую слова одного зі своїх професорів в Університеті Гумбольдта в Берліні. Якось на початку семестру він сказав нам, студентам курсу «Міжнародна аграрна торгівля»: «Ви зробили правильний вибір з навчанням на аграрному факультеті. Чому? Дуже просто: людина завжди хотіла й хотітиме їсти, нічого нового тут поки що наука не придумала, а отже, питання продовольства ще довго буде надзвичайно актуальним у всіх вимірах».
І от через понад двадцять років своєї діяльності у сфері АПК як на міжнародному, так і на національному рівні я розумію, що він мав рацію. Ми щодня переконуємося, що продовольство й доступ до нього були та є важливою темою для кожної держави й кожного суспільства незалежно від його устрою. Мати достатню кількість їжі, щоб забезпечувати базові потреби всіх членів суспільства, не допускати дестабілізації соціальної ситуації, ба більше, конфліктів, спровокованих нестачею чи відсутністю їжі, заробляти на торгівлі різними видами продовольчих товарів — це лише частина питань, які стосуються теми продовольчої безпеки.
З прадавніх часів питання організації сільськогосподарського виробництва й аграрної торгівлі відігравало важливу роль як на національному рівні, так і у відносинах між країнами: перші згадки про торгівлю аграрними продуктами на кшталт вина чи вовни можна знайти в літературних джерелах періоду початку сучасної цивілізації. Довгий шлях еволюції та прогресу в усіх сферах і галузях забезпечив перехід від простого поняття «сільське господарство» до «агропродовольчої системи», яка охоплює весь шлях продукту від лану до столу з усіма етапами цього ланцюга від безпосередньо вирощування чи виробництва через оброблення, перероблення, пакування, транспортування та дистрибуцію, продаж, споживання й кінцеву утилізацію. Окрім того, за класичним визначенням від Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН, агропродовольча система містить у собі процеси й інструменти, які дають нам змогу виробити продовольство, а також людей, які залучені до цих процесів.
Отже, агропродовольча система в її сучасному розумінні є досить широким і комплексним економічним поняттям та відіграє значну роль як на національному рівні, так і з погляду глобальної економіки. Це важливо усвідомлювати, адже від того, як стабільно й ефективно працює агропродовольча система глобально чи в окремій країні, залежить стан продовольчої безпеки.
І тут маємо усвідомлювати, що десятки мільйонів тонн зерна, зібраних агровиробниками, не дорівнюють автоматично високому рівню продовольчої безпеки населення країни. Звичайно, здатність вирощувати великі обсяги зерна, олійних чи бобових або виробляти інші види продовольства (як і вигідно продавати їх на зовнішніх ринках) — важливий складник економіки й загального суспільного добробуту, але це лише один з факторів, які впливають на те, чи задовільна ситуація з продовольчою безпекою в країні або ж в окремому регіоні.
Я, можливо, здивую декого з наших читачів, але в більшості країн світу до 95 % харчових продуктів, які населення споживає, виробляють усередині країни, отже, на імпорт припадає не більше як 5 % продовольства (звичайно, є винятки, як-от острівні маленькі країни, зокрема Японія, які через об’єктивні природні умови не в змозі повноцінно забезпечувати себе продовольством). А втім, міжнародна аграрна торгівля постійно й досить стабільно розвивалася та зростала в обсязі й вартості: наприклад, з 2005 по 2021 рік вартість глобального аграрного експорту зросла у 2,7 раза й становила $1,8 трильйона. Водночас варто звернути увагу на те, що більшу частину цієї динаміки зростання забезпечили продукти перероблення, а не суто сировинні види товарів, як-от зерно чи олія, хоча саме зерно й сою досі продають на світових ринках найбільше. Зрозуміло, що велику роль у цьому зростанні вартості аграрної торгівлі відігравали періоди значного зростання цін на харчові продукти (продовольча інфляція), які спостерігали, наприклад, під час світової фінансової кризи 2008 року.
Повертаючись до як ніколи актуальної теми продовольчої безпеки, треба розуміти, що вона складається не лише із суто фізичної наявності базових видів продовольства (наприклад, борошна чи круп) на ринку завдяки виробництву чи імпорту. Продовольча безпека також передбачає економічну доступність основних харчових продуктів або, інакше кажучи, наявність як у населення (споживачів) фінансових ресурсів для придбання безпечних та поживних продуктів, так і коштів у держави для централізованого імпорту чи формування продовольчих резервів на випадок кризових ситуацій, як-от війна чи екстремальні кліматичні явища. Тобто продовольча безпека — це і про наші з вами доходи, і про соціальну політику на рівні держави, і про інфраструктуру й належне функціонування ринків.
Ще один складник класичного визначення продовольчої безпеки — утилізація, або споживання харчових продуктів, яке передбачає збалансоване й різноманітне харчування кожного індивідуума для поповнення енергії, надходження важливих поживних речовин та повноцінного функціонування організму: мова і про здорове харчування, і способи приготування їжі та її зберігання. І насамкінець усі три перераховані показники продовольчої безпеки мають бути стабільними, тобто ми з вами впевнені, що зможемо мати доступ до здорового та різноманітного харчування не лише сьогодні чи завтра, а й протягом довгого періоду. Несприятливі погодні умови, політична нестабільність чи погіршення безпекової ситуації через збройні конфлікти може значно погіршувати стан продовольчої безпеки. Але точно так само негативно на ситуацію з продовольством впливають і економічні негаразди — ситуації, які призводять до високих темпів інфляції, високого рівня безробіття, незахищеності соціально слабких верств населення тощо.
В Україні ситуація з продовольчою безпекою, на жаль, не безхмарна. Навіть до початку повномасштабного вторгнення Росії ми мали проблеми з економічною доступністю продовольства, хоча Україна була нетто-експортером агропродовольчої продукції.
Дані Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН та Всесвітньої організації охорони здоров’я також указували на те, що середньостатистичний українець мав проблеми з різноманіттям харчування, занадто мало, відповідно до міжнародних норм, споживаючи риби й морепродуктів, молочної продукції та свіжих овочів і фруктів. Інакше кажучи, українці мають розбалансовану дієту з погляду співвідношення білків (їх у нашому раціоні недостатньо) і жирів та вуглеводів (цих складників забагато).
Основне пояснення такої ситуації — обмежена купівельна спроможність українських споживачів, більшість яких, на жаль, живе в режимі порівняної економії. Ще одним показником, який указує на негаразди з продовольчою безпекою в нашій країні, є частка доходів домогосподарств, яку ми витрачаємо на харчові продукти: до повномасштабного вторгнення вона становила 42 % сукупного доходу домогосподарства, а з початком війни ця цифра сягнула 66 % (для порівняння: витрати на продовольство домогосподарств у країнах ЄС у середньому становлять 12–18 % їхніх доходів).
Отже, зважаючи на перераховані фактори, ми маємо розуміти на рівні як суспільства, так і відповідних органів державної влади, що продовольча безпека не є одновимірною, а підхід до розв’язання викликів, які виникають у цій сфері, також має бути комплексним. З одного боку, треба працювати над розвитком продуктивного середнього й малого фермерства та перероблення, розбудовувати регіональні кластери АПК, підсилюючи локальні агропродовольчі системи, бо початок повномасштабного вторгнення переконливо довів, якими крихкими й вразливими можуть бути наявні ланцюги постачання харчових продуктів (і не тільки). З другого боку, треба зробити кроки для підвищення загального рівня життя громадян України, а це, як ми розуміємо, виходить за межі тільки аграрної політики й передбачає роботу над широким колом питань в економічній політиці, політиці щодо розвитку людського капіталу, податковій та інших сферах.
Водночас я не радила б зневажливо ставитися до таких традиційно сильних секторів АПК, як вирощування й експорт зерна чи олії, з двох причин: по-перше, усе ж таки саме ці сектори й закладають на національному рівні економічну подушку безпеки для нашої країни, без якої нам було б дуже важко проходити всі ті кризові ситуації, які спіткають нас останнім часом. А по-друге, ці сектори завдяки економіці масштабу (і ні, я не є фанатом великих агрохолдингів, але точно так само далека від їхньої демонізації та звинувачення в усіх бідах нашого села) є хорошою базою для розбудови перероблення, розвитку новітніх технологій, тестування інноваційних рішень, які потім можуть масово застосовувати й малі чи середні виробники.
Одночасно ми маємо починаючи з дитячого садочка, школи й сім’ї формувати нову картину АПК у нашому суспільстві, змінювати ставлення в нового покоління українців до фермерства через освіту, просвітництво, інформаційну й іміджеву діяльність.
Хоч як дивно, у багатьох розвинутих країнах світу молоді люди часто починають працювати із сільським господарством не лише на сільських територіях, а й у містах і великих агломераціях, створюючи осередки «урбаністичного сільського господарства».
Також велику увагу приділяють пошуку нових сталих рішень для виробництва харчових продуктів зі зменшенням негативного впливу на навколишнє середовище й із щонайбільшою адаптацією до змін клімату, які відчувають уже, напевно, майже всі. І все це про забезпечення продовольчої безпеки, усе це, щоб вона реально стала невіддільним правом кожної людини у світі, щоб ми могли забути про проблеми недоїдання чи голоду, які є, на мою думку, не менш ганебними для двадцять першого сторіччя, ніж порушення норм міжнародного права й спроб через жахливі війни розв’язувати питання власних територіальних зазіхань.
Усе це для того, щоб фраза моєї бабусі Тетяни Марківни, яка пережила і Голодомор, і Другу світову війну: «Найстрашніше — це голод» — залишилася назавжди в історії.