На Саміті G20 у Римі, який відбувся 30-31 жовтня 2021 його лідери підтвердили свою прихильність до ключової мети Паризької угоди — обмежити глобальне потепління на 1,5 °С вище доіндустріального рівня, при цьому не досягнувши домовленості за нульовими викидами. Заявлена готовність до відмови від фінансування вугільних електростанцій вже до кінця 2021 року супроводжувалася визнанням невиконання раніше взятих зобов'язань із мобілізації $100 млрд для країн, що розвиваються, на витрати по адаптації до зміни клімату. Безумовно, прогрес у реалізації задекларованого не обійдеться без реформування міжнародної податкової системи та запровадження до 2023 року нових правил гри, що потребуватимуть запровадження глобального мінімального корпоративного податку у розмірі 15%. Під прицілом опинилися цифрові інтернет-гіганти Amazon, Alphabet (Google), Meta (раніше Facebook) і Apple, які звинувачуються у використанні регуляторної конкуренції за принципом «перегони по низхідній»: розташовуючись у країнах з низькими податками та фактично «оптимізуючи» оподаткування, вони свідомо обмежували свій внесок у вирішення кліматичної проблеми.
Раніше в угодах, що зачіпають кліматичну проблематику, 2050 був визначений як рік «складання іспиту з реалізації глобального екологічного проєкту». А ось у комюніке, підготовленому за результатами Саміту в Римі, така дата жорстко не фіксувалася, її було описано формулюванням «до середини століття або близько того», що викликало особливу критику та невдоволення з боку експертів.
Читайте також: Гіркі ліки. Як мають трансформуватися вугільні регіони України
Незважаючи на те, що G20 активно закликали відповідні робочі групи в рамках ОЕСР до швидкої розробки єдиних правил та багатосторонніх інструментів кліматичного регулювання для того, щоб ті набули чинності на глобальному рівні у 2023 році, вони одночасно виключали квапливе скасування національних заходів із стимулювання процесу постпандемічного відновлення національних економік. Серед іншого, лідери G20 визнали використання механізмів ціноутворення як можливий інструмент протидії викидам вуглецю. Все б нічого, якби тижнем тому у американському виданні The Foreign Affairs не вийшла стаття, яка закликає до формування «Нової планетарної політики» та до перегляду міжнародного порядку як такого, бо у тому вигляді, в якому він існує зараз, питання клімату, на думку її авторів, є приреченим на довічне вирішення. А отже, Саміти на кшталт того, що пройшов у Римі, і чергова Конференція сторін ООН зі зміни клімату (COP26), яка триватиме в Глазго з 31 по 12 листопада 2021 року, не здатні запропонувати комплексний підхід до вирішення екологічних проблем та згенерувати дієві заходи щодо протидії новим викликам та ліквідації накопичених загроз.
Передумовами формування «Нової планетарної політики» стали визнання «надзвичайної екологічної ситуації» як загрози для біорізноманіття та загалом для нашого виживання (адже звідси й проблема відсутності продовольчої безпеки, надійного водопостачання та розповсюдження нових небезпечних вірусів), а також безапеляційне звинувачення багатосторонньої системи прийняття рішень у нездатності згенерувати дієвий план з декарбонізації і навіть контролювати взяті країнами на себе зобов'язання.
Існуючий розрив між міжнародною системою, поділеною на 195 незалежних країн, кожна з яких діє відповідно до своїх власних імператив, та глобальної катастрофи, яку не можна призупинити поодинці, має бути подолано. Запит на новий світогляд передбачає зміну парадигми у зовнішній політиці та міжнародних відносинах США, а екологічний реалізм, що пропонує «нову етику екологічного менеджменту», має вивести співпрацю з питань спільних для всіх екологічних загроз на перший план. Ключовим національним інтересом має стати виживання біосфери, що спричинить ревізію розуміння обов'язків суверенних держав, доповнюючи їх відповідальністю за захист спільного в масштабах планети надбання. При цьому технологічні інновації та ринкові стимули не здатні звільнити нас від ресурсних обмежень. Оскільки екологічна криза змінила саму природу загроз, національним урядам доведеться переглянути та зміцнити інституційні та правові основи міжнародного співробітництва в галузі навколишнього середовища. Ну, а Сполучені Штати повинні очолити цю атаку, бо «будь-які зусилля зазнають невдачі, якщо Вашингтон не опиниться в авангарді» руху у бік глобальної солідарності та колективних дій. Тим більше, що президент Джозеф Байден у перші дні після своєї інавгурації оголосив зміну клімату головною загрозою для Сполучених Штатів, а Евріл Гейнс, директорка національної розвідки США, підтвердила, що зміна клімату «має бути в центрі національної безпеки та зовнішньої політики».
Читайте також: Від виживання до розвитку. Ситуація в українській промисловості
Основна проблема, на думку авторів статті, полягає в тому, що більшість країн продовжують розглядати екологічні проблеми як пріоритети зовнішньої політики «другого рівня», фокусуючись насамперед на питаннях геополітичної конкуренції, контролю над озброєнням та міжнародної торгівлі, що породжує масу неузгоджених національних обіцянок, що виходять із короткострокових внутрішньополітичних та економічних міркувань. Як результат, те, що вважається на сьогоднішній день глобальним екологічним керівництвом, є клаптевою ковдрою із слабких галузевих угод, контрольованих недостатньо впливовими органами, які не можуть забезпечити дотримання взятих на себе країнами зобов'язань, та ігнорують фундаментальне право людини на чисте та здорове довкілля.
Це означає, що глобальна екологічна криза актуалізує нове державне управління, засноване на припущенні, що всі інші турботи держави — від національної безпеки до економічного зростання — залежать від здорової та стійкої біосфери. І хоча запропонована нова структура глобального управління не відмовляється від основної концепції національних інтересів, вона доповнює її новим розумінням екологічної безпеки та імперативом збереження біорізноманіття.
Озвучене формує запит на ревізію традиційних концепцій суверенітету: країни будуть визнаватись відповідальними за захист Землі, а отже, повинні утримуватись від будь-якої діяльності, яка може докорінно змінити або завдати шкоди екологічним системам. Іншими словами, якщо раніше країни володіли природними ресурсами, то тепер вони будуть визнані їхніми «зберігачами», бо «територіальний суверенітет не повинен сприйматись як порожній чек для розкрадання колективних ресурсів». До речі, адміністрація Байдена вже працює над переговорами про багатомільярдну угоду із Бразилією щодо збереження частини тропічних лісів Амазонки. Отже, новий міжнародний підхід повинен скоротити відстань між «політичним світом», розділеним на незалежні територіальні одиниці (позначені на картах точними лініями, кожна з яких пофарбована окремо від сусідніх) та «світом природи» (зображеним на карті у вигляді багатьох екосистем, що переходять одна в іншу), що символізує правильне уявлення про планету. Бо криза біосфери оголила напругу між інтегрованим світом природи та розділеними державами і потребує їхнього негайного примирення.
У випадку, якщо країни не будуть достатньо активними у вирішенні екологічних викликів, вони можуть втратити право уникнути іноземного втручання в національні справи. При цьому на сьогоднішній день залишається невизначеним поняття «транснаціональних екологічних збитків», а відтак не сформовано й механізмів заохочення та покарання за недотримання зобов'язань держав по незавдаванню шкоди навколишньому середовищу за межами їхньої юрисдикції. У той же час, поняття «глобального надбання» має бути розширене та інтерпретуватися як загальна спадщина людства, що включає всі критично важливі екосистеми та природні цикли. Також потрібно переглянути нинішнє розуміння багатства, включивши до нього вартість світових природних активів і безліч переваг, які вони надають. Звідси і визнання нездатності ВВП, що не враховує природний капітал та екологічні активи, відображати істинний рівень добробуту та перспективи довгострокового розвитку виробничого потенціалу. Зрозуміло, такі ініціативи вже авансом перетасовують колоду країн, змінюючи критерії першості.
Читайте також: Американська модель успіху
Таким чином, країни повинні погодитися відмовитися від усіх дій, які загрожують цілісності біосфери, відкрити себе для зовнішнього контролю, дозволити іншим контролювати та перевіряти стан їхнього дотримання взятих на себе зобов’язань та бути готовими зіткнутися з санкціями та іншими рестрикційними заходами у разі виявлення порушень з їхнього боку. При цьому урядам доведеться: приймати нормативні акти і створювати стимули для підприємств брати на себе екологічні витрати; використовувати галузеві ринкові механізми для заохочення збереження довкілля; вводити податки та збори, щоб гарантувати, що ціни на товари та послуги точно відображають соціальну цінність природних активів, задіяних у їхньому виробництві; інформувати інвесторів про вразливість компаній перед екологічними потрясіннями; провести інвентаризацію своїх активів природного капіталу та прийняти політику та закони для їхнього захисту.
Успіх запропонованої «Нової планетарної політики» не можливий без створення багатосторонніх інститутів та глобального управління, які стимулюють масштабні інвестиції в наземні та морські екосистеми, здатні служити сховищами вуглецю. Але одним із першочергових завдань стане реформування правил глобальної торгівлі, щоб дозволити країнам-прихильницям декарбонізації, оминаючи Світову організацію торгівлі (СОТ), в альтернативний спосіб дискримінувати країни, які наполягають на веденні бізнесу у звичайному режимі. У зв'язку з цим найбільш ефективним рішенням для членів СОТ пропонується ухвалення загальної відмови від кліматичних вимог у формі податків на імпорт та знижок на експорт, що дозволило б країнам ЄС, наприклад, накладати штрафи на вуглецевомісткий імпорт та заохочувати (щоправда, не вказується як саме) торгових партнерів, які використовують більш екологічні методи виробництва. Така домовленість сприятиме формуванню «кліматичних клубів», що складаються з країн, прихильних до скорочення викидів і, таким чином, таких, що мають право на недискримінаційний підхід по відношенню до них.
При цьому Сполучені Штати та інші багаті країни можуть заохочувати екологічно чистий розвиток, виділяючи велику частку двосторонньої та багатосторонньої допомоги на глобальні зусилля щодо збереження біорізноманіття, обумовлюючи свою допомогу стійкою екологічною політикою за прикладом Корпорації «Виклики тисячоліття США», доступ до фінансових ресурсів якої повністю залежить від належного керування.
"У всякої проблеми завжди є рішення – просте, зручне і, звичайно, помилкове", – говорив Генрі Луїс Менкен. Але за першими двома позиціями ми можемо бути спокійними: «просто» і «зручно» вже не вийде. І, сподіватимемося, помилок планетарного масштабу від «Нової планетарної політики» вдасться уникнути.