Конфлікти на теренах країн СНД завжди перебували в центрі уваги московського дипломатичного корпусу. Але до певного часу найбільшим клопотом відомства на Смоленській площі було заморожування гострої фази, запобігання їй, відхід від кровопролиття. Коли гарячий період минав, на якийсь термін необхідно було зберегти статус-кво.
Москва узяла на себе роль головного миротворця, тим паче що простір Співдружності незалежних держав був оголошений зоною її впливу. Оскільки конфлікт між Вірменією і Азербайджаном украй складний для врегулювання, куди легшим бачилося вирішити проблему Придністров’я. Саме тому й народився так званий план Козака (російський план об'єднання Молдови і Придністров'я 2003року). Тоді в Кишиневі біля керма стояли комуністи на чолі з Владіміром Вороніним, якого вважали проросійським. Москва виявилася жертвою нею ж таки створених міфів про те, що в країнах СНД є політичні лідери, готові безоглядно рухатись у фарватері російської політики як усередині своїх країн, так і зовні. Зіткнення ілюзій та реалій виявилося вельми болісним. Владімір Путін уже приміряв на себе тогу миротворця й готувався до тріумфального візиту в Кишинів, аж тут Молдова від плану Козака відмовилася (як, утім, і Придністров’я). Такого ляпаса він довіку не пробачить Вороніну.
Складнощі виникли не лише на правому, а й на лівому березі Дністра. Кліка президента Ігоря Смирнова, яка править у Тирасполі, категорично не приймає жодного об’єднання з Молдовою і наполягає на повній незалежності за прикладом Південної Осетії та Абхазії. Проте в Москві практично відразу ж після кавказької війни 2008 року відкинули цю ідею.
Росія взагалі сильно втомилася від нинішнього придністровського лідера. По-перше, він став занадто одіозною постаттю, яка дуже заважає діалогові щодо врегулювання в регіоні. По-друге, в Білокам’яній не хочуть прощати розтринькування грошей, які виділяли на допомогу. По-третє, тоді як Молдова справно платить за блакитне паливо, Придністров’я для Газпрому перетворилося на чорну діру. Борг продовжує рости із загрозливою швидкістю. Судячи зі статей у пресі республіки, розкошелюватися там і не збираються. Свою незговірливість Смирнов укотре підтвердив на зустрічі в Москві учасників перемовин у форматі «5+2». Ось чому в російській столиці від певного часу наполегливо шукали йому заміну. І, звісна річ, знайшли. Фаворитом Кремля на майбутніх виборах стане голова Верховної ради ПМР Анатолій Камінський. У грудні в Придністров’ї повинні відбутися президентські вибори, тож нині цим питанням займаються московські політики та інформаційні кілери. А тим часом у Кремлі вирішили взятися за нагірнокарабаський конфлікт.
Наприкінці червня в Казані мала місце тристороння зустріч президентів Азербайджану, Вірменії та Росії – Ільхама Алієва, Сержа Саркісяна і Дмітрія Мєдвєдєва. Хоча вона була вже другою цього року, сторони «констатували прогрес на шляху до обраної мети», але без досягнення домовленостей про засади врегулювання. Тобто рандеву закінчилося нічим.
А на ці переговори Кремль покладав великі надії, їм передувала неабияка інформаційна хвиля. У московській пресі цитовано було неназваних високопоставлених чиновників та дипломатів РФ, які пророкували прорив, підписання дорожньої карти й інші успіхи на шляху конкретного просування до миру. Росія, що взяла на себе функції посередника, начебто все погодила, всіх переконала, тож зоставалися дрібнички: зібратися, поговорити й залишити свій розчерк на папері. Але вкотре домашні розрахунки з цінами на базарі не зійшлися. Саміт у столиці Татарстану закінчився фіаско для російської дипломатії. Тож у Першопрестольній знову взялися за Придністров’я.
Останнім часом туди аж зачасто їздили одіозні емісари. Зокрема, депутат Державної думи Сєрґєй Марков, телеведучий Міхаіл Лєонтьєв. Вони наполегливо переконували слухачів, що для поліпшення тамтешньої ситуації повинен піти з політичної сцени Ігор Смирнов. На його місце має прийти людина нової формації. Заради цього навіть запропоновано розроблену фахівцями з РФ «Стратегію розвитку Придністров’я до 2025 року», обіцяно всіляку економічну допомогу та преференції. Та насамперед, на думку депутата від партії «Единая Россия» Максіма Міщєнка, який побував нещодавно у Придністров’ї, треба, «щоб до влади прийшла людина, котра буде послідовна щодо курсу «разом із Росією».
Події останнього часу наочно це демонструють. Показове виділення гуманітарної допомоги під гарантії парламенту, щомісячні поїздки спікера до Москви, зустрічні візити депутатів Державної думи й навколовладних політологів до Тирасполя: усе це має створити Камінському образ «кандидата Кремля». Зрозуміло, що він у майбутньому повинен обрати «конструктивнішу позицію» на переговорах із Молдовою.
Про те, що у випадку з Придністров’ям Москва йтиме, змітаючи всі перешкоди, свідчить й інформаційна підготовка зустрічі в Ганновері президента Дмітрія Мєдвєдєва з канцлером Німеччини Анґелою Меркель. Як вважає керівник Центру імені Бертольда Бейца при Німецькій раді зовнішньої політики Алєксандр Рар, Берлін узявся за вирішення придністровського питання. Звичайно, це стане предметом інтенсивних переговорів. «І Мєдвєдєву потрібно буде розповісти їй, що робиться, які є зрушення. Після провалу саміту щодо Карабаху в Казані Мєдвєдєв мав зробити все, щоб урятувати саміт у Ганновері стосовно Придністров’я. Однак газове фіаско, очевидно зупинило і інші ініціативи.
На думку Алєксандра Рара, «той факт, що Смирнов зірвав переговори в Москві й поводиться вельми вередливо, не підігрує російській стороні, дає змогу зробити припущення про прихід нового лідера до Придністров’я. Москві цього і треба: навіть якщо вона виведе свої війська з регіону і цим змінить геополітичну ситуацію, вона захоче щось дістати натомість. Цим «чимось» може виявитися збереження впливу Росії на Молдову, котрій за такої розстановки сил ніяк буде ввійти до НАТО. Вплив на Молдову можна зберегти, віддавши їй Придністров’я. А це реально за нового лідера».
Про те, що підготовка до політичних змін у Придністров’ї почалася, свідчать молодіжні акції «За зміни». Це перший за весь час існування невизнаної республіки публічний протест. Його організувала народно-демократична партія «Прорив», якою керує голова комісії Верховної ради Придністров’я Дмитро Соїн. Акцію розігнала міліція, молодим революціонерам довелося згорнути намети з портретами Че Ґевари й «звільнити площу». За словами Соїна, очолювана ним партія, основу якої становить молодь, виступає за демократизацію придністровського суспільства й має намір підтримувати на майбутніх виборах «єдиного кандидата від реформаторських сил».
Своєю чергою, у проурядовій пресі й на телебаченні в Тирасполі почалася істерична кампанія із приводу «зради та здачі Москвою останнього руського народу на лівому березі Дністра».
Дещо змінилась і позиція України, точніше її бізнесу. Стало відомо, що 30% акцій Молдавського металургійного заводу (розташованого в Придністров’ї), котрий недавно запрацював після майже річного простою, придбав Рінат Ахметов. Як стверджують експерти, угода з продажу акцій буде вигідна групі останнього у випадку, якщо йому вдасться придбати й ту частку акцій підприємства, яка належить російському холдингу «Металлоинвест» Алішера Усманова. З огляду на значення ММЗ для Придністров’я та Молдови вплив українського капіталу на події може виявитися вирішальним. Києву давно пора б зайнятися невизнаною республікою впритул, з урахуванням того, що ця проросійська сепаратистська скабка в нашому боці може інфікувати вкрай небезпечними вірусами сусідів, насамперед Україну.