«Держава – це я», –цинічно казав французький король Людовік ХІV. Так міркував і міркує не тільки він. Навіть жахлива доля, що спіткала його наступника Людовіка ХVІ та Марію-Антуанетту, а в наш час подружжя Чаушеску, не зупиняє можновладців у прагненні до авторитаризму, зловживання владою, порушення людських прав, та до корупції. Пропонуємо розповідь про декотрих із них.
Альберто Фухіморі: перуанський Піночет
Політичні опоненти називають його Піночетом. Фухіморі є вихідцем із впливової в Перу японської громади. Еl chino (китаєць) – так кличуть у Латинській Америці переселенців зі Східної Азії, байдуже, звідки саме. На противагу колишньому диктаторові Чилі Піночету, який «вчасно» помер, уникнувши лави підсудних за звинуваченнями у порушенні прав людини, перуанський екс-президент нині відбуває за ґратами 25-річне ув’язнення.
Перебуваючи впродовж 1990-х біля державного керма, він приборкав тероризм, поклавши край свавіллю маоїстської організації Sendero luminoso («Світлий шлях») та марксистсько-ленінського угруповання «Революційний рух імені Тупака Амару». Здійснив масштабні радикальні реформи, встановив економічну стабільність, модернізував Перу, зробивши країну привабливою для закордонних інвесторів. Однак його авторитарних методів правління не сприйняли ліберальні кола тамтешнього суспільства та світової спільноти. Фухіморі діяв за принципом «мета виправдовує засоби». Так, 1992 року він учинив самопереворот, розпустив опозиційний парламент, тимчасово припинив дію конституції і задля розширення особистих повноважень скинув власний уряд. На президентських виборах легітимно перемагав впливових суперників – всесвітньовідомого письменника, майбутнього лауреата Нобелівської премії Маріо Варґаса Льйосу та колишнього генерального секретаря ООН Хав’єра Переса де Куельяра. Щоб утриматися при владі, 2000 року він порушив конституцію, яка обмежувала президентство двома термінами.
Державницьку кар’єру Фухіморі остаточно зіпсував несподіваний скандал. Як на українські мірки, дрібний епізод!.. Телевізійний Canal N показав відео із зображенням очільника Національної розвідувальної служби (НРС) та його довіреної особи Монтесіноса, який передає хабар опозиційному конгресменові за його перехід до правлячої партії «Перу 2000». Водночас розкрилися зв’язки «Владіміро Леніна Монтесіноса», як назвали його батьки-комуністи, з мафією. Скандал набув такого розголосу, що президент утратив підтримку в суспільстві і змушений був погодитися на проведення нових виборів, пообіцявши не брати в них участі.
Фухіморі втік до Японії і спробував добровільно зректися посади. Та перуанський Конгрес не прийняв його відставки й, оголосивши імпічмент, усунув гаранта від влади, позбавивши недоторканності. Зелене світло для кримінального переслідування екс-президента було ввімкнено. На прохання офіційної Ліми Інтерпол видав ордер, щоб заарештувати його за звинуваченнями «в убивствах, викраденнях та злочинах проти людяності». Він перебував у вигнанні, аж доки його арештували в Чилі й видали перуанській владі. 2007-го Фухіморі постав перед Фемідою.
Чотири судові процеси, чотири окремі вердикти, загальний термін тюремного ув’язнення – майже 40 років. Щоправда, згідно з чинним у Перу законодавством, усі вироки мають бути оголошені одночасно і становити максимум чверть століття. До цього терміну його засудили на ключовому процесі, що відбувся у квітні 2009-го, за порушення прав людини – «вбивства і викрадення» ескадронами смерті під час боротьби з лівими партизанами у 90-х. Окремо називали ім’я зниклого опозиційного перуанського журналіста Ґуставо Ґорріті. Колишнього можновладця звинуватили і в тому, що він віддавав накази незаконно «проводити обшуки й конфіскації», у передачі грошей із державних фондів з метою підкупу вже згадуваному шефові НРС, у прослуховуванні телефонних розмов та підкупі журналістів, бізнесменів, опозиційних політиків. Щоб покінчити з терористами, Фухіморі задіяв проти них таємні військові трибунали й утримував їх у концтаборах. Однак чи можна було подолати бойовиків, які півтора десятиліття тримали в постійному страху країну, іншими методами? Тож Фухіморі судили не тільки за злочини, які він скоїв, а й за рішучі дії, завдяки яким Перу повернулося до нормального життя й не перетворилося на другу Колумбію. Суворий урок зі «справи Фухіморі»: навіть на президента, який робив добро для своєї країни, чекає покарання за дії, вчинені з метою узурпації влади. Фухіморі не доводиться сподіватися на поблажливість правосуддя.
Часткове визнання провин не врятувало його, всі його апеляції відкинуто. Подальша доля «колишнього» залежить від того, чи вдасться його доньці Сейко – популярному політикові-конгресменці перемогти на президентських виборах у квітні цього року. Вона вже публічно пообіцяла, що помилує батька.
Чон Ду Хван і Ро Де У: пов’язані одним ланцюгом
Ці два екс-президенти Південної Кореї подружилися, коли навчалися у військовій академії, а згодом отримали найвищі військові звання і спільно коїли злочини. Ро підтримав 1979 року армійський заколот Чона, внаслідок чого той став фактичним правителем країни, проголосив воєнний стан і придушив народне повстання у Кванджу. На знак вдячності той призначив його своїм політичним спадкоємцем. Обидва правили державою аторитарними методами й мали на совісті чимало гріхів. Коли на початку 90-х до влади прийшов президент Кім Йон Сам, котрий оголосив антикорупційну кампанію, його попередники опинилися на лаві підсудних за звинуваченнями у хабарництві.
Для них це був лише сумний початок. Згодом їх судили «за бунтівні дії та зраду» під час державного перевороту і придушення Кванджуського демократичного руху. У період військової диктатури ті драматичні події розцінювали як комуністичне повстання. Часи змінились – і тепер їх вважали спробою встановити демократію. Держава принесла вибачення за те, що потопила в крові народний виступ. Тоді, згідно з офіційними даними, було вбито понад 200 мирних жителів. На думку самих повстанців – 2 тис.
1996-го Кванджуський демократичний рух виголосив головному карателеві Чон Ду Хванові вирок: смерть. Того ж року його й Ро Де У засудили на публічному процесі «за зрадництво, заколот і корупцію». Дії першого були визнані антиконституційними і йому винесли смертний вердикт, замінений згодом на довічне ув’язнення. Другого засудили до 22 з половиною років тюрми – термін скорочений після апеляції до 17-ти. Обох їх помилував глава держави Кім Йон Сам, коли його каденція добігала кінця. У грудні 1997-го екс-президентів звільнили з буцегарні. Сьогодні для Південної Кореї це перегорнута сторінка історії. У світі її знають не як країну постійних військових переворотів, а як державу із сучасною економікою, що успішно розвивається на засадах інноваційних технологій і йде шляхом утвердження демократії.