Я проводжу свій час дуже легко, але не
знаю, як би вам пояснити, що я роблю…
Я дихаю.
Марсель Дюшан
У харківському видавництві ist publishing вийшла книжка філософа, письменника, теоретика культури, публічного інтелектуала Петера Слотердайка «Терор з повітря» (переклад з німецької «Luftbeben: An den Wurzeln des Terrors», 2001 рік). Це вже друга книжка Слотердайка українською мовою і друга книжка видавництва ist publishing у серії «warning books» після «Повітряної війни і літератури» В. Ґ. Зебальда. Нагадаю, що «Критика цинічного розуму» Слотердайка в перекладі мого викладача філософської герменевтики Андрія Богачова побачила світ ще 2002 року у видавництві «Тандем».
Книжка «Терор з повітря» починається передмовою редактора Бориса Філоненка, який вказує на основну ідею книжки Слотердайка: донести думку, що «модерна війна ведеться не між комбатантами, а заради знищення життєвого світу сторони супротивника». Він пише: Слотердайк переосмислює культуру через кліматичні студії (кліматологію) і розвиває теорію, що «саме модерна війна має принципом вихід до життєвого середовища супротивника». Під час новітньої війни відбувається бомбардування не тільки військових об’єктів, а й ментальної інфраструктури країни. Слотердайк, на відміну від Зебальда, який пише про нічні нальоти авіації в Другій світовій війні, іде далі й зосереджується на використанні хімічної зброї в Першій світовій війні. Текст Слотердайка, пише Філоненко, є «важливим прикладом критики культури та однією з оригінальних теорій тероризму, а заразом і розвідкою про історію зброї та екологічної свідомості». Як на мене, «Терор з повітря» гарно доповнює «Повітряну війну» й продовжує актуальну дискусію в межах, назву це так, «феноменології війни».
Свою книжку, таку собі розмову у філософських термінах про розвиток сучасних військово-повітряних сил і не тільки, Петер Слотердайк починає з твердження: щоб побачити основні риси XX століття й зрозуміти оригінальність цієї епохи, треба звернутися до трьох критеріїв: 1) практики тероризму, 2) концепту промислового дизайну, 3) турботи про довкілля. «Завдяки першому інтеракції між ворогами перейшли на постмілітарну основу; завдяки другому функціоналізму знову вдалося під’єднатися до світу нашого сприйняття; завдяки третьому поєднання життєвих і пізнавальних феноменів сягнуло досі нечуваних глибин». XX століття, за визначенням Слотердайка, почалося «із сенсаційного одкровення, коли 22 квітня 1915 року спеціально створений “газовий полк” німецьких військ здійснив вперше масоване використання хлорного газу як зброї проти франко-канадської піхоти на півночі Іпрського виступу». Це цікаве спостереження, бо, як далі пише автор, «про XX століття згадуватимуть як про епоху, головною ідеєю якої стало цілити не в тіло ворога, а в його довкілля». Суть тут така: узяти життя, забравши всі екологічні засоби, якими до цього жила людина.
Читайте також: Гармати і музи. Як війна змінює літературні жанри?
Терор у такому разі направлений не тільки проти людини, а й проти довкілля. У цьому знаходимо модерне знання не тільки про довкілля, а й про методи його знищення, «згідно з якими терорист розуміє власних жертв краще, ніж вони самі себе розуміють». Сучасна війна вже не ведеться лише проти тіла ворога через прямі влучання — нападник намагається унеможливити фізичне існування: створює для супротивника непридатне для існування середовище. Відбувається напад на основні життєві функції, які залежать від довкілля: на дихання, центральну нервову систему й сприятливі для життя температурний і радіаційний режими. Схожі прояви насилля над ворогом зустрічалися і в античні часи: приклади отруєння питної води, зараження чумою захищених фортець, спалення та викурювання міст і прихистків у печерах тощо.
Газова війна — це війна всередині війни, пише Слотердайк. Але тут нема чим гордитися з погляду воєнного мистецтва, ба більше, це принизливе для всіх учасників виродження цього самого воєнного мистецтва. Але, як зазначає автор, це невідворотний процес у розвитку воєнних дій, який почався з відкриттям так званого довкілля, що відбулося в окопах Першої світової війни. Атмосферна війна («газова війна») є певним технічним досягненням модерної епохи, «яка цілила вже не стільки в солдатів та в їхні позиції, скільки в повітряне середовище тіла ворога». Воєнна кліматологія, у межах якої розвивалося вчення про отруєні хмари, «була першою наукою, що видала XX століттю атестат зрілості». Якими будуть науки, що постануть з досвіду російсько-української війни, можна тільки здогадуватися. Ця війна ще триває, і досвід застосування нових видів озброєння не припиняється. Війна — час, коли відбувається отримання технічних експлікацій, які надалі, наче так і треба, знаходять своє «мирне застосування». Гази, які розпилюють для знищення молі, комах і дератизації та обробки приміщень у повоєнний час, під час війни застосовують у межах газової війни й практикують у газових кімнатах під час так званої гуманної страти свого ворога. Випробувані на полі бою випаровування (наприклад, синильної кислоти) застосовували (мова не лише про нацистську практику знищення євреїв) в американських газових камерах, де засуджені помирали (від внутрішньої задухи) від парів синильної кислоти. Автор пише: «Правосуддя Невади увійшло в історію експлікації людської залежності від атмосфери завдяки своїй водночас прозірливій і холоднокровній чутливості до модерних рис газової смерті. Модерним у цій сфері можна вважати те, що обіцяє поєднати високу ефективність із гуманністю — у цьому випадку також потенційне скорочення страждань засуджених з огляду на швидку дію отрути».
Читайте також: Ідентичність та «Ідентичність» Мілана Кундери
Але повернімося до Слотердайка й до його дослідження боротьби за респіраторний «потенціал супротивника». Газова війна, як зазначає автор, зачіпає «найглибші біологічні умови існування людини: неодмінна потреба дихати обертається проти тих, хто дихає», що насправді спричиняє відчай у жертви, бо вона стає співучасницею в знищенні власного життя. Далі Слотердайк, спираючись на те, що гуманізм, який послуговувався новочасною технікою, що переймалася фізичною якістю повітря, штучними додатками до атмосфери й іншими кліматичними питаннями простору людини, призвів до того, що тероризм і гуманізм нерозривно поєдналися. Так у концепті газової екзекуції проявляється те, що лише війна розкриває нові речі й дає поштовх до винаходів.
Слотердайк, як представник континентальної філософської парадигми, вказує, що саме прямолінійний гуманізм із середини XIX століття визначає американську спонтанну філософію, а в її академічній версії перетворюється на прагматизм. Цей спосіб мислення поєднує найдієвіше з найменш болючим, не враховував побічного ефекту й зафіксованих протоколами страт, у яких вказувалося на абсолютно жахливі страждання окремих засуджених у газових камерах. Бо саме газова камера (Невади) і була втіленням прагматичного гуманізму, а її поява була продиктована «сентиментальним законом модерну, який передбачає свободу громадського простору від демонстрації особистої жорстокості». Модерні люди, виходячи з «гуманних» мотивів, приховують жорстокі риси особистих учинків. Так сталося, що сьогодні ми живемо в часи, у які легше розв’язати війну, ніж засудити окрему людину до публічного спалення на вогнищі.
Смерть у модерному суспільстві тепер можна мислити як певне виробництво, яке, зрештою, дає мертві тіла. Газова камера є втіленням розсудливості, а на зустріч власній смерті вже не треба мчати — можна просто спокійно сидіти в смертельній повітряній пастці. Газові камери та крематорії Аушвіцу й сталінські табори, у яких відбувалася боротьба зі шкідниками та паразитами нації / режиму, були місцями, де в одній точці зливалися безумство й бюрократична рутина, характерна функціонуванню табору. Найкраще це символізувало транспортування газу «Циклон Б» в табір смерті транспортними засобами Червоного хреста. Така собі «практична дезінфекція». Модерн породив «кондиціювання повітря», атмосферний тероризм. Останній дає поштовх модернізації старих сфер перебування людини з природою (простіше кажучи, «життєсвіту»). Поступово формула «буття-у-світі» перейшла в «буття-у-повітрі» й далі до «буття-у-придатному-для-дихання» середовищі. Дивно, що саме свідомість людей новітніх часів не тільки породила турботу про атмосферу та клімат, а й підштовхнула до атмосферного тероризму. За своєю природою «тероризм стирає розрізнення між насильством проти осіб і насильством проти речей з погляду довкілля: це насильство проти будь-яких “речей” у середовищі, без яких особи більше не можуть бути особами. Це перш за все насильство проти повітря».
У книжці автор наводить приклад бомбардування Дрездена вночі з 13 на 14 лютого 1945 року та Гамбурга 27 липня 1943 року. У цьому він перегукується з матеріалом, який подає В. Ґ. Зебальд у своїй книжці «Повітряна війна і література». Бомбардування, під час яких були скинуті сотні тисяч фугасних, розривних і запалювальних бомб, були націлені на те, щоб створити сумарний ефект: «Завдяки високій щільності бомб створити вогняний вакуум, який спричиняє ураганоподібний рух повітря, так звану вогняну бурю». Жертви в такий спосіб опинялися замкнутими всередині вогняного котла, а сотні підвальних приміщень, де перебували люди, перетворювалися на духовки (з температурою понад 1000 °C), у яких люди спеклися живцем. Така собі масована атака на межові термічні умови життя. Варто згадати Хіросіму й Нагасакі, де загинули понад 100 тис. і 40 тис. людей відповідно (якщо точніше, з наслідками опромінювання до кінця 1945 року в Хіросімі загинула 151 тис., у Нагасакі — 70 тис.). Ядерне бомбардування показало, що «людське існування безперервно занурене в середовище хвиль і випромінювання». Особливість радіоактивної зброї для сприйняття стає невіддільною частиною ефекту зброї.
Читайте також: Між тілом і розумом. Бенджамін Мозер «Зонтаґ. Життя і творчість»
Погода, пише Слотердайк, тепер є бойовою силою, якою можна керувати так, як вам заманеться. Наприклад, недопущення опадів над ворожою територією та створення штучної посухи; перехоплення й перешкоджання та блокування погодних активностей ворога. Іоносферна війна (80–600 км над землею) — війна майбутнього, а може, уже й сучасності. Ідеться вже про домінування не тільки в повітрі, а й у космосі. Також автор згадує програму дослідження полярного сяйва (High-frequency Active Auroral Research Program — HAARP), над якою з 1993 року працюють США. Ідеться про передумови потенційної суперхвильової зброї (навіть енергетичної артилерії, телеенергетичної зброї), про фокусування енергетичного поля над будь-якою точкою земної поверхні, спричиняти землетруси та кліматичні катастрофи. Схожа «зброя» (інфразвукові хвилі) може впливати, зокрема, на людський мозок, що працює в низькочастотному діапазоні. «Квазінейротелепатична зброя може дестабілізувати людські популяції шляхом дистанційних атак на їхні церебральні функції». Моральне питання розробки та явного чи таємного застосування такої зброї — мабуть, одне з головних питань сучасності.
«В модернізаційному наступі потрібно захопити символічні виміри», — далі розвиває свою думку Слотердайк. Модерн долає страх завдяки техніці, яка породжує цей самий страх. На рівні естетичного модерн застосовує насильство не стільки проти осіб та речей, скільки проти нез’ясованих культурних відношень.
«Він організовує хвилю ударів по цілісних концептах на зразок віри, любові порядності й по псевдоевідентних категоріях, як-от форма, зміст, образ, тір і мистецтво. Його modus operendi — це живий експеримент над користувачами цих понять. Агресивний модернізм послідовно розриває зв’язок із благоговінням перед класиками…».
У цьому контексті можна звернутися до постмодерну, бо саме він визначає себе як «антиекспліцитна й антиекстремістська реакція на естетичний і аналітичний тероризм модерну». Немає сумніву, що технологічний шлях і шлях феноменології, які намагаються своїми дескриптивними засобами експлікувати людське перебування в загальних атмосферних умовах, розходяться.
Читайте також: Перевидання української класики. Що нас приваблює більше: зміст чи форма?
Чи можна побороти такий тероризм? Це запитання стало особливо актуальним після атаки на Світовий торговельний центр у Нью-Йорку та Пентагон у Вашингтоні 11 вересня 2001 року. За висловом автора, «тероризм потрібно ідентифікувати як дитя модерну», бо він став самодостатнім явищем саме тоді, коли «принцип нападу на довкілля й імунну систему організму або форму життя був утілений з довершеною технічною експліцитністю».
Уперше це сталося, як було описано, 22 квітня 1915 року, коли хмару хлорного газу з 5700 балонів віднесло легким вітром з німецьких позицій на французькі окопи між Бікшоте й Лангемарком. Увечері цього дня між 18:00 і 19:00 стрілка годинника епохи перескочила з віталістично-пізньоромантичної фази модерну на атмотерористичну діловитість…».
Слотердайк написав свою книжку, а в ній — і деякі прогнози на майбутнє, ще 2001 року. Сьогодні вже 2023 рік. Чи справджується його передбачення, що «прийдешня тотальна війна принципово буде атмотеррористичною й екологічною» і що «атмосфера стала театром бойових дій, а повітря перетворилося на вид зброї й своєрідне поле битви», вирішувати вам. Ще із часів холодної війни, зазначає Слотердайк, «Москву визначали як світову базу тероризму». Сьогодні українці бачать, як росіяни використовують принцип «випаленої землі», зрівнюючи із землею цілі міста на сході нашої країни, мінуючи поля, підриваючи Каховську дамбу та тримаючи в критичному стані захоплену Запорізьку АЕС. Усе це є терористичними злочинами не тільки проти простих людей і людства, а й проти довкілля України та Європи загалом. На розмінування територій підуть десятиліття. Що буде на місці змілілого водосховища — поки що складно спрогнозувати (хоча будьмо чесними, теорія про пустелю та каміння поки що не знаходить свого підтвердження серед науковців), ситуація з АЕС, попри резолюцію МАГАТЕ від 28 вересня 2023 року про виведення всіх несанкціонованих військових та іншого неавторизованого персоналу з території станції, залишається непрогнозованою. Відкритим питанням лишається й наявність атмотерористичного збройного потенціалу, який, можливо, є не тільки в просунутих західних країн, а й у нашого ворога. Усе це кидає серйозні виклики й тим, хто сьогодні займається новітньою атмосферною етикою.