Від бомб до “Євробачення”

Сербія, особливо після останньої за часом втрати – відокремлення Косова – опинилася в кільці Балканських країн явно прозахідної орієнтації. Офіційно ж Белград не приховує проросійських симпатій, що, до речі, непрямо підтвердили результати «Євробачення-2008». Але насправді серби однаково спокійно – і навіть байдуже – ставляться до інших народів, хай і тричі братніх. Тільки за столом стане зрозуміло, що гостей із України тут люблять.

 

ФОТО: REUTERS

 

 

Якщо не надто перейматися політичними питаннями, братня країна виявиться для українського мандрівника досить цікавою. До того ж, мова споріднена, і фраза «добар дан» не потребує жодного перекладу. Варто, щоправда, пам’ятати – фонетична подібність аж ніяк не тягне за собою лексичну. Нібито одні й ті самі сербські та українські слова можуть мати зовсім інше значення. «Позор» означає «увага», «понос» – «гордість», а «борзо» – «швидко». Війни, які велися на Балканському півострові у минулому десятиріччі, не просто стерли з політичної карти світу країну під назвою Югославія. Сербія – країна, що домінувала в СФРЮ і розташована в самому серці Балкан, – лишилася фактично відрізаною від Середземного моря. Зате, на відміну від своїх геть європеїзованих заробітчанським туризмом сусідів, зберегла унікальну культуру затишних кав’ярень і дрібних крамничок.

 

Різницю між поняттями «гість» і «турист» ми вповні відчули напередодні проведення «Євробачення», коли приїхали до Белграда. Всі місця в белградських готелях і приватні квартири, які здають подобово, були зарезервовані ще в середині квітня. За місяць до початку конкурсу! Белград, як нам пояснили, виявився до фестивалю неготовий – відсутність туристичних потоків та інвестицій аж ніяк не стимулювали розвиток готельного бізнесу. І столиця спрагло кинулася до незвичного туристичного потоку. Нікому вже не було діла, що українці приїхали в Сербію презентувати свої твори в перекладі місцевих студентівкраїністів, а не стежити за телевізійним шоу. Ми запевняли власників готелів – нам не треба вашого «Євробачення», розпрощаємося задовго до початку конкурсу! Однак місць у готелях Белграда «нема й не буде».

 

Що ж, вийшло навіть на краще: мандруючи у пошуках даху над головою, ми змогли побачити ще багато чого, крім сербської столиці. І нас там прийняли як дорогих гостей, а не як туристів.

 

ФОТО: АР

 

 

Кожного, хто приїжджає в Белград від початку нового тисячоліття, приваблюють не старовинна вулиця Скадарська, де в усі часи збиралася місцева богема, не центральна пішохідна вулиця князя Михала й навіть не фортеця Калемегдан – центральне місце прогулянок белградців та гостей столиці. Уже дорогою з аеропорту мимоволі починаєш крутити головою, вишукуючи залишки американських бомбардувань, які сербська столиця пережила 1999 року. Свіжі сліди війни як туристичні принади – сумна прикмета нашого часу.

 

Самі белградці не те щоб змирилися з власним статусом потерпілих – вони просто пережили його. Про це яскраво свідчить хоча б назва кав’ярні «Снайпер», що розташована на першому поверсі однієї з пошкоджених багатоповерхівок у центрі Белграда. Тут ми зустріли пані Олену, колишню львів’янку, яка живе в Сербії вже понад 20 років. Вона розповідає: «Коли налетіла американська авіація, хтось панікував, а хтось спокійно пив каву, споглядаючи, як з неба падають бомби».

 

Шоу-бізнес на руїнах, на щастя, не прижився. Принаймні, в місті немає маршруту для роззяв, яким кортить побачити наслідки втручання США у справи Сербії. Серби ж мстять американцям «нетолерантним» ставленням до долара. Поміняти долари на динари без втрат – та й узагалі здійснити операцію зі штатівською валютою – доволі складно. У місцевій «мєнячніці» можуть не прийняти американські долари. Касир має право вимагати у вас паспорт або інший документ, що засвідчує особу. Користується він цим вибірково. Якщо зелений Франклін не сподобається касирові (надто, на його думку, пожмаканий абощо), він може його не взяти. І ще: в будь- якому разі за обмін американських грошей на сербські стягується відчутна комісія. Тоді як євро приймають без паспорта, без комісії і в будь-якій кількості.

 

ФОТО: REUTERS

 

 

Бути в Белграді й не відвідати Калемегдан – те саме, що не бути в Белграді. Саме тут, у фортеці, влаштували гала-концерт переможці попередніх конкурсів «Євробачення» разом із нашою Лижичко. Не дивно: якщо Белград – серце Балкан, то Калемегдан – серце Белграда, одна з найдавніших фортець Європи.

 

Описувати все, що можна побачити на території старої фортеці, – справа невдячна. І щоб, знову ж таки, відчувати себе не туристами, а лише гостями, варто набратися сил і НЕ КУПУВАТИ нічого в численних торгівців кітчевими сувенірами. Уявіть собі, що ви тут у такому самому статусі, як іноземець на Андріївському – й усе стане зрозуміло. Викладачка Белградського університету, українка Юля, радить: якщо ми все-таки хочемо тут щось купити, краще довіритися їй. Досконало знаючи сербську мову, можна запитати в продавця вартість товару без акценту – й вам продадуть уподобану річ значно дешевше. Хоча, з іншого боку, навряд чи комусь за межами країни потрібна футболка з написом «Косово є Сербія». З оглядового майданчика Калемегдану відкривається панорама Старого града й нової частини міста на іншому боці річки Сави, що перетинає Белград. Береги з’єднує міст, який має свою історію. Не знаю, чи пам’ятає хтось твори сербського письменника Бранко Чопича, перекладені в СРСР українською. Навіть дитячі твори цього автора я перечитував, дивуючись кількості ракії, яку випивають ліричні герої. Тепер приходить розуміння: скажи, про що ти пишеш… Ракія зіграла в житті письменника фатальну роль. Під час чергової творчої кризи й депресії Бранко Чопич кинувся сторч головою з цього мосту в Саву.

 

Інша легенда Калемегдану – пам’ятник сербському воїнові-переможцю, зведений після Першої світової війни. Біля скульптури люблять фотографуватися гості, тоді як господарі ставляться до монумента скептично. Серед них побутує думка, що скульптор Йован Мечитрович, хорват за національністю, у цій роботі хитро познущався з сербів як із нації. Судіть самі: серб-переможець – це голий воїн із величезним мечем та анекдотично крихітним «курацом» (тобто чоловічим єством).

 

ФОТО: АР

 

 

Навіть палкі патріоти Белграда визнають – справжня автентична Сербія починається за межами столиці. А для нас краєвиди, що відкривалися по обидва боки автобану, взагалі здалися рідними, наче автобус їде не маршрутом Белград– Новий Сад, а, скажімо, Київ – Івано-Франківськ. Тутешні пагорби дуже нагадують Прикарпаття, а сам Новий Сад, головне місто округу Воєводина, ми безпомильно охрестили сербським Івано-Франківськом. Недарма ж саме у Воєводині живе найбільше місцевих українців.

 

Тут дуже спокійно. Пошуки розпіарених Еміром Кустуріцею живих балканських оркестрів ні до чого не приводять. Хоча, за місцевими переказами, вони все ж десь- таки грають. Але очікуваного «балканського безумства» ми в Новому Саді – як і в усій Воєводині – не відчули й не побачили. Навпаки, склалося враження, що серби – дуже спокійний народ.

 

Виявляється, в серці Балкан не прийнято голосно кричати, реготати, влаштовувати спонтанні перформанси та публічні скандали. Такий імідж хороших безумців створив Кустуріца вкупі з Гораном Бреговічем, за що серби їх гудять. «Розумієте, для молодих Бреговіч – усе одно, що для вас Руслана», – пояснила мені студентка Аніта. А ось менеджер нашого готелю, Драган, проти Бреговіча нічого не має. Хоча слухає його переважно на самоті.

 

 

Саме в Новому Саді ви зрозумієте, що таке справжня сербська кухня. В країні – культ м’яса. Вегетаріанці ризикують лишитися голодними, бо в Сербії нахабно та зухвало порушують їхні права. Перелік тутешніх скоромних страв такий втомливий, що неофітам краще відразу замовляти м’ясний мікс. Принесуть здоровенну таріль, на якій – біфштекси, ковбаски, відбивні, ще щось, віддалено схоже на прикарпатські крученики…

 

На одну людину ви витратите в середньому 600 динарів (60 грн). У вартість входить неодмінна зелень. А ось гірчиці, кетчупу та інших милих нашому серцю гострих смакових приправ до м’ясних страв у Сербії не подають. Так само мало тут їдять риби – Дунай безнадійно брудний. Тому в ньому не те що рибу ловити, навіть купатися не рекомендують, хоча прибережна зона обладнана для відпочинку всім, включно з рятувальниками. Ще в Сербії є багато вина, ракії та жінок… Але на цьому припинимо екскурс. Їдьте самі, як гість, а не турист – і все побачите.