Нинішня фінансова криза в країні – явище, Афінам знайоме. Греція в боргах іще з часів війни за незалежність проти Османської імперії. Це означає, що міжнародні кредитори та іноземні спонсори ще відтоді впливають на фінанси, політику й економіку держави. Хоча Греції не вдалося виручити очікувані кошти від реформ, яких вимагали західні кредитори, аби вона змогла розрахуватися за зобов’язаннями, іноземні уряди завжди стратегічно потребували цієї країни, а тому рефінансували або прощали її борги, попри численні дефолти.
Читайте також: План порятунку Європи
У БОРГАХ ВІД НАРОДЖЕННЯ
Сучасна держава Греція з’явилася після 11 років війни з Османською імперією (1821–1832). Однак чітко на користь греків конфлікт обернувся тільки після втручання Заходу в 1827-му. Війна перервала торгівлю в східному Середземномор’ї, і Франція та Велика Британія занепокоїлися, що вакуум влади в регіоні дасть Російській імперії можливість розширити свій вплив і здобути прямий вихід до Середземного моря. Тому вони намагалися збалансувати будь-яке поширення російського впливу, міцно закріплюючись на грецьких територіях, що усамостійнювалися. Коли Греція, зрештою, виборола незалежність, саме ці три потужні держави – Франція, Велика Британія та Росія – обговорювали між собою її умови.
Попри те що причини грецького конфлікту мали національне забарвлення, Константинопольський договір 1832 року між трьома великими державами оголосив Королівство Греція абсолютною монархією і призначив королем принца Отто Баварського. Оскільки на той час принцові Отто виповнилося тільки 17 років і він був неповнолітнім, правити країною від його імені було призначено раду регентів, що складалася з трьох баварських радників, відомих як «трійка»; до речі, сьогодні тим-таки найменням охрестили чиновників Міжнародного валютного фонду (МВФ), Європейського Центрального Банку і Європейського Союзу. Один із «трійки» особливо активно налагоджував устрій нової країни. То був колишній баварський міністр фінансів Йозеф Людвіґ Арманшперґ, якого пізніше, коли Отто зійшов на престол, було призначено прем’єр-міністром Греції.
Під час війни з Османською імперією у греків накопичився великий зовнішній борг, через який 1826 року країну спіткав дефолт. Молода держава практично втратила доступ до міжнародних кредитів. Британія, Франція і Росія погодилися позичити їй 600 млн франків. Умовою надання цієї суми було дипломатичне представництво всіх трьох країн в Афінах і активне його залучення до організації грецького уряду та нагляду над ним. Великі держави хотіли, аби борг їм повернули моментально, щойно нова держава почала формуватися. Однак єдиним джерелом швидкого прибутку в Греції було сільське господарство. Фермери отримували кредити під розширення посівних площ на землях, які по війні було націоналізовано. Умови видавання державних позик, за якими позичальник мав зробити перший внесок готівкою на рівні 3%, а його продукцію відразу обкладали великим податком, штовхали фермерів на кредитування в нечисленних приватних власників, що мали доступ до великого капіталу. Це й був початок боргового циклу, в якому намагання держави виплатити свій зовнішній борг призвели тільки до збільшення заборгованості населення.
Читайте також: Грецький бунт
ЦИКЛ ТРИВАЄ
Економічний ріст Греції повністю зупинився у 1870-х. Незначні успіхи країни в обслуговуванні зовнішнього боргу далі обмежували її доступ до міжнародних кредитних ринків і загрожували новою кризою. Однак Захід втрутився й тут завдяки стратегічній важливості Греції, відтягнувши кризу ще на кілька десятиліть. Швидкий занепад Османської імперії та владний вакуум, що виникли в наслідок цього на віднедавна незалежних Балканах, привернув увагу західноєвропейських урядів, які сподівалися скористатися своїми відносинами і впливом на Грецію, аби відвернути в регіоні експансію Росії або Австро-Угорщини. Відразу після Берлінського конгресу Велика Британія, Франція і Німеччина забажали, щоб Греція швидше наростила військову міць і стала однією з найсильніших держав на Балканах. Ці три країни погодилися виступити посередниками між нею та зовнішніми кредиторами і сприяти отриманню додаткових міжнародних позик. У результаті вони успішно домовилися про надання Афінам кількох великих зовнішніх кредитів. Ті пустили частину коштів на оборону, але й накопичили значний держборг, оскільки більша частина отриманих позик пішла на обслуговування попереднього боргу. Потім 1893 року Греція оголосила дефолт.
Грецька влада мала надто незначний вплив як удома, так і за кордоном, аби вирішувати проблеми із власними боргами, тому їй довелося віддати економічний розвиток і фінансовий нагляд у руки Міжнародного комітету фінансового контролю під керівництвом представників іноземних кредиторів, тобто Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії, Росії та Австро-Угорщини. Вони й запровадили у країні сувору фінансову дисципліну. Цей комітет визначав монетарну й фінансову політику Греції впродовж перших десятиліть ХХ століття. Під його наглядом Афіни досягли прогресу в раціоналізації бюджету, реформі банківського сектору тощо.
Та, попри такий поступ, структурний економічний ріст того часу був незначний. Автори реформ більше переймалися тим, як повернути собі позики, а не розвивати грецьку економіку. В розбудову вкрай необхідної на той час інфраструктури, зокрема доріг, які з’єднали б континентальні райони, де вирощували зерно, із внутрішнім ринком густонаселених міст узбережжя, інвестовано було дуже мало. Незважаючи на приєднання 1881року Фессалії, де вирощували достатньо хліба, щоб Греція почувалася самодостатньою в плані забезпечення пшеницею, країна продовжувала імпортувати збіжжя аж до кінця Другої світової війни, бо населенню узбережжя було дешевше одержувати його від іноземних виробників із середземноморського басейну.
Поєднання наслідків Першої і Другої балканських воєн, Першої світової, грецько-турецької війни та Великої депресії – це було занадто для економіки країни. Крім того, влада Міжнародного комітету з фінансового контролю вельми ослабла після початку Першої світової, бо ж управління комітетом опинилося в руках представників як Антанти, так і Центральних держав. Черговий дефолт Афіни оголосили 1932 року.
До закінчення Другої світової економіки Греції та її європейських кредиторів було зруйновано. В березні 1947 року Британії довелося припинити фінансову допомогу, яку вона в різних обсягах надавала Афінам від 1820-х. Однак комуністичне повстання, яке охопило Грецію відразу після Другої світової, вкотре актуалізувало загрозу з боку Росії (тоді вже Радянського Союзу), що могла здобути контроль над стратегічними точками східного Середземномор’я. Тому країна мала ключове стратегічне значення для єдиної західної супердержави – США, чия військова й економічна допомога їй під час холодної війни не дала комуністам захопити владу. 1981 року Греція стала 10-м членом Європейської економічної спільноти (попередника Європейського Союзу). Після того вона отримувала величезні позики й субсидії від європейського блоку на додачу до допомоги від США. І попри це, на початку 1990-х через брак економічного росту й величезний бюджетний дефіцит Греції МВФ і Єврокомісія були змушені встановити нагляд за її фінансовою системою.
Читайте також: Інша грецька криза
А В АФІНАХ УСЕ ПО-СТАРОМУ
У сучасній Греції панують серйозні проблеми: значний зовнішній борг; великі видатки на оборону; політична система з укоріненою звичкою постійно гарантувати покровительство тим, хто його підтримує; економіка з незначними запасами капіталу й залежністю від імпорту; неефективна модель оподаткування; ізольованість від зовнішніх ринків кредитування і втрата суверенітету через величезні борги перед зовнішніми кредиторами. Підтримка стабільності Греції була в стратегічних інтересах найпотужніших держав, відколи та здобула незалежність від Османської імперії, але, схоже, близько 200 років міжнародної зацікавленості в розвитку грецької економіки не дуже змінили ситуацію в країні.
Незрозуміло, наскільки важливо зараз для європейських чи інших іноземних урядів запобігти критичній економічній, політичній чи соціальній дестабілізації Греції. Фінансова й політична ціна відвернення економічного колапсу країни, а заодно й потенційного розпаду сучасної європейської системи, сильно зросла від початку кризи 2008 року, однак іще жодна зі сторін не вирішила зменшити свої втрати й махнути на все рукою. На краще чи на гірше, Афіни інтегровані в європейську систему, і їхній крах безперечно на неї вплине. Якщо лідери континенту вважають, що збереження Греції є ключовим елементом у запобіганні власному економічному падінню, то, можливо, вона ще не втратила стратегічної цінності в очах Заходу. Але час покаже.
Цей матеріал опубліковано з дозволу Stratfor