На цьогорічному Світовому економічному форумі українська делегація була активною, як ніколи: президент веселив інвесторів, а його підлеглі не на жарт взялися за диверсифікацію енергоресурсів. У Давосі в присутності Віктора Януковича та Ільхама Алієва міністри ПЕК України та Азербайджану уклали відразу дві знакові угоди – про транспортування каспійської нафти українською територією та про постачання з закавказької республіки скрапленого газу. Юрій Бойко уточнив, що в 2014 році до України надійде 2 млрд м3 блакитного палива, а в 2015-му – 5 млрд м3. «Україна побудує термінал, Азербайджан гарантує його наповнення», – зауважив міністр.
Альтернатива
Ідею будівництва в Україні термінала для отримання скрапленого газу можна лише вітати, оскільки її втілення дасть змогу диверсифікувати джерела постачання енергоносіїв до нашої країни. За задумом керівництва уряду (постанову про будівництво термінала на березі Чорного моря затвердили ще в березні 2010-го), об’єкт вантажною потужністю 10 млрд м3 палива має бути введений в експлуатацію до 2014 року. Вже відомо, що цим питанням опікуватиметься державне підприємство «Національний проект «LNG-термінал», яке створили наприкінці грудня 2010-го. До вересня 2011 року має бути розроблено техніко-економічне обґрунтування проекту, а до січня 2012-го на конкурсних засадах визначено підрядника-будівника.
З метою уникнення енергетичної залежності від РФ більшість країн Старого світу звели газові термінали ще кілька років тому, а в 2010-му реалізацію подібних проектів розпочали Румунія та Болгарія. Головна перевага скрапленого природного газу (СПГ) – відносна дешевизна порівняно з трубним, російським. По-перше, транспортувати СПГ до ЄС з країн Близького Сходу і Північної Африки простіше, ніж із Росії, а по-друге – вигідніше, оскільки витрати на перевезення морем і регазифікацію (відновлення газоподібного стану палива з рідкого і навпаки) нижчі за вартість перекачки та обслуговування газотранспортних систем тощо.
У 2008–2009 роках, коли російський газ почав стрімко дорожчати, а спотові ціни на СПГ впали, країни ЄС дружно перейшли на споживання цього альтернативного палива. Скраплений газ суттєво потіснив продукцію Газпрому, обсяг експорту палива якого до ЄС лише в 2009-му скоротився на 11,4%, а ринкова частка знизилась з 25% до 22%. Водночас на чверть зріс сукупний обсяг імпорту СПГ до європейських країн, лише Катар (який раніше продавав газ здебільшого США) подвоїв обсяги постачання. Причому катарський СПГ в 2009-му коштував $80–90 за тис. м3, в той час як російський газ – у межах довготермінових контрактів – $260–300 за тис. м3.
Поточні розклади
Цього року закупівля СПГ, наприклад, в того-таки Катару виглядає менш привабливою, ніж раніше, оскільки країна, закріпившись на газовому ринку ЄС, в 2010-му призупинила роботу восьми комплексів з виробництва палива, на 66% скоротивши обсяги його експорту. Внаслідок цього ціни на СПГ на світових біржах стрімко пішли вгору: в серпні 2010-го цей газ можна було придбати за $150 за тис. м3, але навіть така ціна вигідніша за вартість тисячі кубів російського газу, наприклад, на кордоні з Німеччиною, де вона сягає $275.
За прогнозами British Petroleum, у 2011-му попит на СПГ в країнах ЄС не впаде, а обсяг пропозиції зросте на 32%. До 2020-го обсяги виробництва скрапленого газу в державах Північної Африки та Близького Сходу можуть подвоїтись, досягнувши позначки в 476 млрд м3, а частка СПГ на європейському газовому ринку збільшитись з 11% у 2008 році до 36% у 2035-му (розрахунки Prime Mark).
Утім, більшість опитаних експертів вважають, що подорожчання скрапленого газу не має сприйматись як перешкода для будівництва термінала в Україні, адже диверсифікація джерел імпорту палива є стратегічним завданням. «Поки Нафтогаз купуватиме газ лише в росіян, ніхто не зможе перешкодити Газпрому диктувати ціни, а відтак і політичну волю», – впевнений директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар. Цю тезу підтверджує і цінова політика російського монополіста, пом’якшення якої вже відчули ті країни-клієнти, які наважились розпочати диверсифікацію джерел газопостачання. «Тільки-но європейські держави почали нарощувати обсяги закупівлі СПГ, Росія вдалась до лібералізації цінової політики», – говорить екс-голова Укртранснафти Олександр Тодійчук. Типовий приклад – Латвія, яка не могла отримати знижки від росіян, допоки не долучилась до будівництва термінала спільно з Польщею.
Отже, теоретично СПГ-термінал потрібен Україні. Постає низка практичних запитань. Чи є гарантії, що колосальні кошти не буде витрачено марно (як, наприклад, у випадку з нафтогоном Одеса – Броди, який кілька років після завершення будівництва взагалі не працював)? Чи враховує офіційний Київ ризики погіршення відносин з Кремлем, зокрема, можливість стрімкого подорожчання російського палива, поки термінал не збудований? Якою буде реакція на ці виклики? Наразі відповіді на ці запитання – або прямі, або у вигляді тенденційних натяків – надають лише експерти. Тим часом урядовці рахують гроші, зокрема, визначено, що орієнтовний кошторис будівництва сягне €1 млрд, а країна зможе купувати це блакитне паливо за ціною $190 за тис. м3, з урахуванням витрат на транспортування та регазифікацію.
Перспектива
Інформаційна компанія з дискредитації будівництва СПГ-термінала в Україні розпочалася задовго до укладання угоди в Давосі. Ще минулого року, майже відразу після заяви першого віце-прем’єра Андрія Клюєва, який повідомив, що 2011-го розпочнуть будувати термінал, в Києві відбувся круглий стіл «Хто вирішить проблеми газової галузі України?», провідні російські нафтогазові експерти шукали відповідь на це запитання. І – що цікаво – знайшли. «До Європи скраплений газ надійшов за собівартістю. Так не має бути… Ніхто не може сказати, скільки коштуватиме СПГ через чотири роки», – зауважує Леонід Григор’єв, президент російського фонду «Інститут енергетики і фінансів». Побоювання зрозумілі.
За підсумками 2010 року НАК «Нафтогаз України» імпортувала 36,47 млрд м3 блакитного палива з Росії, орієнтовний обсяг споживання газу на внутрішньому ринку сягнув близько 57,64 млрд м3. Для Газпрому зменшення ринкової частки в Україні на 10 млрд м3 газу – у разі введення в експлуатацію та наповнення СПГ-термінала – буде відчутною втратою, особливо в умовах зниження обсягів споживання газу в країнах ЄС. Керуючий директор і консультант компанії East European Gas Analysis Михайло Корчемкін конвертував у грошовий еквівалент цю втрату, назвавши цифру «до $12 млрд річного прибутку». «Ринок СПГ розвивається занадто швидко для Газпрому», – робить висновок експерт. Зокрема, і через це Кремль спробував в 2010-му форсувати об’єднання Газпрому з Нафтогазом, щоби впливати на ухвалення рішень щодо обрання джерела постачання газу в Україну, проте отримав від офіційного Києва лише розмиті обіцянки. Справжні маневри попереду.
«Відмова від використання нафтогону Одеса – Броди в аверсному напрямку в 2004-му році була виключно політичним рішенням, яке не мало жодного стосунку до економіки», – згадує Олександр Тодійчук, оцінюючи перспективи будівництва СПГ-термінала в Україні і його використання за призначенням. За інформацією експерта-практика, у зацікавлених глобальних гравців є вельми потужні важелі, щоб «заморозити» будь-який національний проект, хоч і не безмежні. Наприклад, нафтовий термінал «Південний» поблизу Одеси вдалося побудувати попри галас низки російських компаній, які переконували, що цей об’єкт екологічно небезпечний для всієї акваторії.
«Проблем у процесі будівництва СПГ-термінала в Україні не уникнути, – переконаний Михайло Гончар. – В Польщі, приміром, під час реалізації аналогічного проекту виникали труднощі з землевідведенням». На-
вряд чи варто пояснювати, що в умовах вітчизняної системи надання дозволів можна відкласти на невизначений термін реалізацію будь-якого проекту. Тобто потрібна сконцентрована політична воля для того, щоб СПГ-термінал запрацював. «Найбільший ризик – не знайти на ринку вільного скрапленого газу, що цілком реально, в умовах СПГ-буму…» – говорить Михайло Гончар. Водночас Олександр Тодійчук у зв’язку з цим звертає увагу на те, що домовленості з Азербайджаном можуть виявитись безперспективними для України без урахування позиції та інтересів Туреччини, яка обмежує транспортування небезпечних вантажів через Босфор.
Так чи інакше, а угоди з Азербайджаном замало, щоб Україна розраховувала на стабільне постачання СПГ. До будівництва термінала можуть долучитися Казахстан, Білорусь (яка обирає між українським та латвійським проектами) і навіть Китай (China Machine-Building Intеrnational Сorporation, зокрема, зацікавлена в будівництві термінала під Миколаєвом, в межах розпочатого проекту зведення нового морського порту). Про бажання брати участь у фінансуванні будівництва СПГ-термінала в Україні заявляв і концерн «Стирол», який нещодавно купив власник Group DF Дмитро Фірташ.
«З економічного погляду жодних проблем зі зведенням і використанням СПГ-термінала не виникає. Об’єкт легко з’єднати з українською газотранспортною мережею, – розмірковує Тодійчук. – Причому немає потреби окремо з’єднувати термінал із магістральним газопроводом, постачання СПГ до України не має на меті завадити транзиту палива з РФ до ЄС». З цим погоджується, зокрема, і екс-голова правління Нафтогазу, а нині заступник міністра фінансів Вадим Копилов, хоча, за його інформацією, магістральні потужності української ГТС використовуються лише на дві третини. Водночас не до кінця зрозуміло, чому, плануючи побудову термінала на своїй території, Україна заздалегідь відмовляється від можливості транспортування чи навіть продажу скрапленого газу в Європу. Не виключено, що анонс зведення термінала – це несмілива спроба Києва домогтися від Росії прийнятної ціни на її газ. Якщо Москва раптом піде на поступки, мегапроект можуть згорнути.
ІНФРАСТРУКТУРНА ПРІРВА
Нереалізовані державні мегапроекти
НАФТОПРОВІД ОДЕСА – БРОДИ
Будували для постачання каспійської нафти в напрямку Євросоюзу та Білорусі. У 2001 році завершили будівництво, але не завантажили. З 2004-го працював у реверсному режимі, транспортуючи до Одеси російську нафту. В грудні 2010-го об’єкт запрацював за призначенням, але наразі істотно недовантажений. Передбачається, що до 2013 року обсяг постачання нафти до Білорусі зросте до 8 млн тонн на рік, але навіть цей найоптимістичніший показник не відповідатиме проектній потужності нафтопроводу – 14 млн тонн на рік.
АВТОБАН КИЇВ – ОДЕСА
Проект, розрекламований у 2003–2004 роках, передбачав будівництво першого платного українського автобану на умовах концесії (зокрема, зведення 36 шляхопроводів, 15 мостів, укладання 4 млн м3 асфальту тощо). Ці роботи були частково профінансовані, а в 2005-му стан дороги офіційно визнано незадовільним. Реконструкція та прокладення шляхів ведуться мляво.
МІСТ КИРПИ В КИЄВІ
Дарницький залізнично-автомобільний міст у столиці почали будувати ще 2004 року. Початку реалізації передувала суперечка між екс-міністром транспорту Георгієм Кирпою та екс-головою КМДА Олександром Омельченком за право контролю над будівництвом. Першу частину мосту – залізничну – було офіційно відкрито аж… 27 вересня 2010-го, а другу – автомобільну – трьома місяцями пізніше й лише в одному напрямку.
ПОДІЛЬСЬКИЙ МОСТОВИЙ ПЕРЕХІД У КИЄВІ
Спорудження Подільського мостового переходу через Дніпро стартувало в 1993 році, у 1994-му його призупинено, а в 2003-му поновлено. Наприкінці 2010-го добудували першу чергу мосту – відкрито рух по Гаванському шляхопроводу та Набережно-Хрещатицькій естакаді.
ДНІСТРОВСЬКА ГАЕС
Мала стати резервним джерелом електроструму на випадок аварій на інших станціях. Почали будувати 1983 року, після розпаду СРСР проект заморозили. У грудні 2009-го побудували перший із семи запланованих агрегатів. Наразі роботи на об’єкті тривають.
МІСТ ЧЕРЕЗ ДНІПРО В ЗАПОРІЖЖІ
Проект стартував ще 2004-го й досі триває попри те, що на його реалізацію щороку закладаються значні суми в державному бюджеті. Наразі ввести міст в експлуатацію обіцяють у 2012-му.