Усі ми дивимося новини та читаємо газети, але довіряємо їм вибірково: нас більше цікавлять факти, ніж запропоновані інтерпретації, хоча водночас ми добре розуміємо, що й фактам не завжди можна довіряти. Ми знаємо, що живуть впливові люди зі своїми інтересами, й «велика політика» часто є плацдармом для їх реалізації чи відстоювання, є «великі гроші», що «вирішують у цьому світі все». Ми здогадуємося, що «насправді все набагато складніше», ніж нам це намагаються подати, та що існує безліч «прихованих факторів». Навіть голлівудські фільми постійно демонструють різноманітні способи маніпуляції, зокрема й глобальних масштабів. Це при тому, що Голлівуду ми теж схильні не довіряти.
ТИ В МАТРИЦІ!
Недовіра є нашою головною пізнавальною стратегією, ми шукаємо альтернативних способів тлумачення. І в цьому всі ми певною мірою конспірологи. Хоча більшість із нас і ставиться до теорій змови скептично. Один із сучасних дослідників теорій змови Тімоті Меллей стверджує, що останнім часом у конспірології відбулися суттєві зміни – сучасні теорії змови дедалі рідше пропонують конкретні сюжети, побудовані довкола таємної інформації. Натомість частіше йдеться про «технології» чи «систему» – могутню та приховану дисперсну тотальність. Яскравим прикладом такого підходу є фільм «Матриця». Показово, що активну участь у цьому беруть письменники-пост-модерністи, такі як Умберто Еко, Томас Пінчон або Дон Делілло, на чию творчість посилаються майже всі дослідники теорій змови. Звісно, літературні теорії змови апріорі не претендують на істинність, але ж і конспірологія загалом не має академічного статусу. Важливою тут є сама підозра, яку письменники заклали в суспільну свідомість щодо правдивості видимих причин, підозра, яка дозволяє висувати зовсім інші версії, відмінні від офіційних. У цьому сенсі «змова» є не стільки прихованою правдою, як метафорою неправдивості чи неповноти офіційного дискурсу. З цього погляду відмінність між літературними та іншими теоріями змов постає не такою вже й суттєвою, адже йдеться передусім про певне світовідчуття сучасної людини, згідно з яким офіційні версії чи не відображають правди, чи приховують її. Але проблема в тому, що всі інші версії, зважаючи на їх множинність, є також не більше, ніж можливими.
Саме цим і характеризується, на думку деяких дослідників, сучасне сприйняття теорій змови: ми приймаємо їх як можливі, оскільки вони відповідають нашому відчуттю непевності та недовіри до світу, але водночас не пристаємо до жодної з них остаточно. Хоча, знову ж таки, остаточно й не відкидаємо.
КОНСПІРОЛОГІЧНА ЦІННІСТЬ
Зрештою, весь цей пошук прихованих чинників та неочевидних зв’язків, недовіра та підозріливість надто вже нагадує звичайну параною. Загальновідомо, клінічні випадки параної дуже часто й характеризуються якраз вірою в різноманітні «змови». Але тут пригадується одне з тверджень психоаналітика Жака Лакана: навіть коли підозри ревнивого чоловіка щодо своєї дружини справдяться і виявиться, що вона його зраджує, це не заперечує того факту, що його ревнощі є патологічними. Іншими словами, навіть якщо параноїдальні припущення справджуються, це жодним чином не відміняє їх параноїдальності, адже йдеться передусім про психологічну структуру.
Але ж можна цей зв’язок (чи, точніше, його відсутність) застосувати і в зворотному напрямі: навіть якщо теорія змови є параноїдальною, це ще не означає, що ніякої змови немає. Тому, які б не були причини поширення теорії змов, у сучасній академічній думці все частіше з’являються спроби вбачати в цих теоріях певний позитивний потенціал, оскільки вони постійно підважують та випробовують пропоновані нам очевидності. Тобто під таким кутом зору поширена фантастичність конспірологічних побудов відходить на другий план, поряд із їх критичною зарядженістю, що є безумовно цінною. Як відомо, однією з умов демократії є прозорість та публічність політичного життя. Доступність інформації є необхідним джерелом свободи. Відповідно, свобода пошуку інформації, її аналізу та перевірки, так само, як і право оцінювати, виявляти та викривати, закономірно витікає з ідеалу публічності. У зв’язку з цим деякі дослідники схильні розглядати теорії змов як версію демократії, притаманну добі інформаційного перенасичення. Очевидно, з метою розвитку демократії, є навіть ціла низка спеціальних сайтів, де ви можете «створити власну теорію змови» (наприклад, www.turnleft.com/conspiracy.html, http://www.uiowa.edu/~belinctr/ classes/isi/group2/conspire.html ). Щоправда, якщо вже йти за конспірологічною логікою до кінця, не варто виключати можливості, що популярність, якої теорії змов набули останнім часом, також може бути для когось вигідною.