Початок за посиланням.
Декларація про державний суверенітет України та її реалізація
В умовах протистояння з імперським союзним центром у напруженій двомісячній роботі Верховна Рада України першого скликання підготувала й 16 липня 1990 року ухвалила загалом Декларацію про державний суверенітет України, яка стала дороговказом для здобуття державної незалежності.
19 серпня 1991 року. Київ, площа Жовтневої революції (нині — Майдан Незалежності). В Москві — державний переворот. Владу захопили «силовики», створено військову хунту ГКЧП, яка хоче зупинити поступ України до державної незалежності. Стривожені кияни зібрались на мітинг
Народні депутати України першого скликання член Народного Руху України Іван Заєць і член Комуністичної партії України Микола Шведенко обоє підтримали фундаментальні проукраїнські положення Декларації про державний суверенітет. Зокрема, вони голосували за назву країни не «УРСР», а «Україна» — у Декларації вперше в новітній національній історії було вжито слово «Україна» як офіційну назву держави. Їхні голоси були й за перший розділ Декларації «Самовизначення української нації», де відзначалося, що «суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення». Вони обидва підтримали право України на власні збройні сили. А Іван Заєць до того ж як один з ініціаторів Декларації обґрунтовував перед правниками потребу її ухвалення й подав до Парламенту власний варіант Декларації, норма якої щодо права України на внутрішні війська й органи державної безпеки була підтримана Верховною Радою.
Послідовно реалізуючи положення Декларації, народні депутати першого скликання внесли зміни до Конституції України, які встановили її пріоритет над Конституцією СРСР і тим самим у конституційному вимірі вже тоді фактично визнали Україну незалежною державою. Згодом ухвалили фундаментальні правові акти, зокрема Закон про економічну самостійність України, які утворили політико-правову основу для проголошення повної державної незалежності України.
Одним з перших законів, ухвалених на виконання Декларації, був Закон про повернення в Україну військовослужбовців-українців, які служили в гарячих точках СРСР, поданий народним депутатом України Степаном Хмарою.
Згодом Верховна Рада зупинила дію на території України низки актів вищих органів влади СРСР із найважливіших соціально-економічних питань. До юрисдикції України було переведено всі підприємства союзного підпорядкування, обернено з власності СРСР у власність України системні галузеві банки, створено Національний банк України, а наприкінці липня 1991 року припинено сплату податків до союзного бюджету, що означало фінансовий розрив з імперією.
ГКЧП. Акт проголошення незалежності. Референдум. Вихід з СРСР
Україна крок за кроком ішла до повної державної незалежності.
27 червня 1991 року, продовжуючи реалізацію положень Декларації всупереч жорсткому тиску Москви, Верховна Рада України (тоді ще УРСР) конституційною більшістю (345 — за) ухвалила безпрецедентне рішення — відклала на невизначений час розгляд проєкту нового Союзного договору, підготовленого Москвою.
Це рішення українського парламенту призвело до зриву призначеного на 20 серпня 1991 року підписання в Москві нового Союзного договору, оскільки всі «союзні республіки» (крім країн Балтії та Грузії) вже парафували його проєкт, чим дали згоду на підписання.
В Кремлі зрозуміли: підписати новий Союзний договір без України означало б поставити хрест на оновленому Радянському Союзі.
Тому напередодні дня підписання, рано-вранці 19 серпня 1991 року, всю повноту влади в СРСР перехопила військова хунта силовиків — ГКЧП (російською — Государственный комитет чрезвычайного положения). Чинного Президента СРСР було відсторонено від влади, на вулиці Москви та інших міст виїхали танки й бронемашини.
Спеціальними актами ГКЧП «перебудова, гласність, демократія» були зупинені. Дія конституцій союзних республік була припинена, введено воєнний стан, до Києва прибув заступник міністра оборони СРСР з ультимативною вимогою виконувати рішення й указівки ГКЧП.
24 серпня 1991 року. Автор Акту проголошення незалежності багаторічний політвʼязень радянських таборів, народний депутат України Левко Лук’яненко закликає всіх депутатів парламенту, незалежно від їхніх політичних поглядів, голосувати за Акт проголошення Незалежності України
У драматичні дні Московського заколоту Верховна Рада зібралася 24 серпня 1991 року на позачергову сесію та, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет, ухвалила Акт проголошення незалежності України, що ознаменувало відновлення в сучасних геополітичних умовах повної державної незалежності й створення самостійної держави України.
Серед тих, хто голосував за Акт проголошення незалежності України, був і народний депутат України першого скликання, член Народного Руху України Іван Заєць. Уродженець Житомирщини із села Лозниця Народицького району, яке після аварії на ЧАЕС, що сталася 26 квітня 1986 року через військові ядерні експерименти Російської імперії, потрапило в радіоактивну Чорнобильську зону й було повністю відселене. Іван Заєць був обраний до Верховної Ради киянами у Святошинському виборчому окрузі, де тоді жив разом із сім’єю.
24 серпня 1991 року. Останні консультації Головуючих – Голови Верховної Ради Леоніда Кравчука, першого заступника Голови Іван Плюща, заступника Голови Володимира Гриньова – із депутатами щодо остаточних формулювань тексту Акта проголошення незалежності України.
За Акт проголошення незалежності України голосував і народний депутат України першого скликання, член Компартії України Микола Шведенко. Народжений у селі Миколаївка Овідіопольського району Одещини, він був обраний до Верховної Ради луганцями в Станично-Луганському виборчому окрузі, де тоді жив і працював. Станиця Луганська з 2014 року окупована російськими агресорами.
Тоді ж, 24 серпня 1991 року, за ініціативи народного депутата України, голови Народної Ради академіка Ігоря Юхновського депутати ухвалили рішення про проведення 1 грудня 1991 року Всенародного референдуму на підтримку Акту проголошення незалежності України.
24 серпня 1991 року. 21 година 08 хв. Народні депутати України вносять до сесійної зали Верховної Ради величезний синьо-жовтий прапор. Попереду В’ячеслав Чорновіл та Іван Заєць, за ними — Микола Поровський і Михайло Косів. На передньому плані справа народний депутат України Тарас Стецьків
1 грудня 1991 року 90,3 % громадян України в усіх регіонах, разом із Кримом і Севастополем, сказали так Акту проголошення незалежності України, ухваленому Верховною Радою. Не було в Україні жодного міста, села, селища де б голоси «Так, підтримую» були в меншості. А це означало виконання всіх вимог закону СРСР про порядок виходу (чи, як тоді сумно жартували, невиходу) союзної республіки зі складу СРСР.
Референдум поставив останню крапку в довгій боротьбі, у глибоко вистражданій, продуманій та організованій роботі з підготування до проголошення незалежності України й самого її проголошення. Він на найвищому — народному — рівні легітимізував створення новітньої української держави.
І вже 5 грудня 1991 року у своєму Зверненні до парламентів і народів світу Верховна Рада України першого скликання констатувала факт виходу України з Радянського Союзу, що мало наслідком крах російсько-комуністичної ідеології та швидкий розвал СРСР.
Завдяки чому ЦЕ сталося. І чому сталося саме ТОДІ
Як свідчать факти й документи, спогади учасників тих подій та очевидців, незалежна українська держава постала завдяки трьом головним історичним факторам:
- Тисячолітня тяглість, спадковість українського державотворення. Непохитна ідея державності, живлена віковічним прагненням до неї попередніх поколінь. Безперервна боротьба мільйонів українців за державну незалежність ціною колосальних людських жертв.
- Воля українського народу до незалежної держави, виявлена наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років, яку реалізувала Верховна Рада України першого скликання й народні депутати України першого скликання, отримавши на те мандат від народу.
- Послідовна державотворча робота народних депутатів України першого скликання із широким залученням патріотично налаштованих громадян, активних фахівців за незмінної підтримки більшості українського народу. Активна проукраїнська позиція депутатів Народної Ради, підтримана абсолютною більшістю народних депутатів Верховної Ради, зокрема з-поміж комуністів, які почувалися більше українцями, ніж орієнтованими на Росію комуністами.
Підсумок
Проголошення державної незалежності та створення самостійної держави України було глибоко послідовною, а не разовою дією.
У прагненні українського народу до державної незалежності була і є спадковість, довга історична тяглість, за якою стояли й стоять покоління борців за незалежність України.
Вершинна перемога українського народу, якою стало проголошення державної незалежності й створення незалежної самостійної держави України, відновлення тисячолітньої української державності, крах російської комуністичної ідеології та розвал Радянського Союзу, була здобута не так силою, як розумом, організованістю, важкою творчою працею, опорою на волю народу й непохитну ідею української державності.
24 серпня 1992 р. Урочистості з нагоди передачі клейнод Української Народної Республіки Президенту та Уряду України та з нагоди першої річниці Незалежності України. В центрі — сидить Патріарх Київський і Всієї України Мстислав (Скрипник). Справа стоять — Президент України Леонід Кравчук, президент УНР в екзилі Микола Плав’юк та інші особи
І це надає нам життєвих сил і наснаги в нинішньому збройному відстоюванні державної незалежності України та нашої ідентичності, демонструє безперервну тисячолітню тяглість державотворення українського народу й непохитну віру в нашу перемогу.
У п’ятому Уряді незалежної України народний депутат України першого скликання Іван Заєць був міністром екології та природних ресурсів. Микола Шведенко в четвертому та п’ятому Уряді незалежної України був міністром рибного господарства України.
З початком повномасштабної війни в лютому 2022 року народний депутат України першого скликання полковник Микола Шведенко зі зброєю в руках приєднався до українського війська в протистоянні російській агресії. Він і досі служить у батальйоні «Воля» Добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ). Народний депутат України першого скликання Іван Заєць з перших днів повномасштабної війни допомагає Збройним Силам України та виконує активну державницьку просвітницьку роботу.
Обоє, як і раніше, стоять на захисті української держави, її суверенітету й незалежності.
