Верховенство права чи право верховенства

Початком судової реформи нинішньої влади експерти назвали Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження», ухвалений парламентом 13 травня і вже наступного дня підписаний президентом.

Феміда під ковпаком

Закон передбачає посилення повноважень Вищої ради юстиції та спрощення процедури звільнення недобропорядних суддів. Регіонал Сергій Ківалов, голова профільного парламентського комітету, назвав цей закон боротьбою з перевертнями в мантіях. За його словами, раніше «корумповані судді», яких ВРЮ хотіла звільнити, оскаржували її дії в «кишенькових» судах і залишалися безкарними. Новий закон передбачає оскарження дій ВРЮ тільки у Вищому адміністративному су­­ді, рішення якого в таких справах тепер є остаточними й оскарженню не підлягають. Ця норма зараз діє і щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності парламенту і президента.

Частина юридичної спільноти зраділа такій новації: мовляв, тепер хоч якось можна буде боротись із суддівським свавіллям. Однак цю ініціативу можна було б вітати, якби ухваленню закону передували зміни до правил формування ВРЮ і більше прав у цьому питанні надавалося суддівському корпусу. Натомість новий закон передбачає зменшення з 14 до 11 кількості голосів членів ВРЮ, потрібних для звільнення судді за порушення присяги. Згідно з Конституцією ВРЮ складається з 20 членів: по три особи призначають парламент, президент, з’їзд суддів, з’їзд адвокатів, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ та дві особи – всеукраїнська конфедерація працівників прокуратури. До складу ВРЮ також входять за посадою голова ВСУ, міністр юстиції, генеральний прокурор. Тобто відтепер долю суддів вирішуватимуть квоти парламенту, президента, прокурорів та юридичних вишів (разом 11 осіб), які фактично підконтрольні чинній владі, а умовна квота суддів у кількості чотирьох осіб узагалі втратила вплив на будь-які процеси у ВРЮ.

Крім того, автори закону унеможливили навіть гіпотетичний зрив засідання ВРЮ умовно опозиційними членами Ради, зменшивши кворум із 14 до 11 членів. У такий спосіб органи суддівського самоврядування практично усунуто від контролю над судовою владою. 

Отримавши контроль над ВРЮ, влада наділила її безмежними повноваженнями. Наприклад, визначення в законі поняття «порушення суддею присяги», за яке суддю можна звільнити, відтепер передбачає, зокрема, «умисне затягування суддею термінів розгляду справи». Відомо, що вітчизняні суди перевантажені справами, розгляд яких може тривати роками, навіть з об’єктивних причин. Хто визначатиме «умисність» чи «неумисність» затягування термінів розгляду справи? Звісно, ВРЮ. Тобто тепер фактично кожного суддю можна звинуватити в порушенні присяги й звільнити.

Крім того, віднині ВРЮ може втручатися в оперативну діяльність будь-якого судді. Цьому сприяє норма нового закону, що надає їй право вимагати копію справи, яка перебуває у провадженні. Тобто Рада отримала можливість безпосередньо тиснути на суддю з метою винесення ним «потрібного» рішення.

Новий закон майже одразу «обкатали» на голові Окружного адміністративного суду Києва Олегові Бачуні. Протистояння між Бачуном, на якого має вплив екс-бютівець, голова Верховного Суду України Василь Онопенко, та головою Вищого адміністративного суду Олександром Пасенюком, який симпатизує Партії регіонів, триває вже давно. Свого часу Бачун скасував указ президента Віктора Ющенка про дострокові вибори до парламенту, ухвалив рішення на користь уряду Юлії Тимошенко і дозволив приватизацію Одеського припортового заводу. А наприкінці грудня минулого року Олександр Пасенюк звернувся з поданням до Ради суддів адміністративних судів на звільнення Бачуна за системні корупційні дії. 17 травня ВРЮ ухвалила рішення щодо внесення до парламенту подання про звільнення Бачуна з посади судді за порушення присяги, «зокрема за порушення мо­рально-етичних принципів». Навряд чи Бачун намагатиме­ться оскаржити таке рішення у ВАС на чолі з Пасенюком. Неважко здогадатися, яким буде рішення й законотворців із цього питання.

Наступну чистку суддівського корпусу призначили на 25 травня – на порядку денному ВРЮ стояла доля вже 20 суддів, а поміж них і найближчого соратника Василя Онопенка, голови Військової судової колегії ВСУ Олександра Волкова.

Непотрібні поради

Групу з питань судової реформи на чолі з міністром юстиції Олександром Лавриновичем президент Віктор Янукович утворив ще 24 березня. У відповідному указі зазначено: «Робочій групі підготувати пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання питань судоустрою, судочинства і статусу суддів та подати їх у місячний строк президентові України для внесення в установленому порядку на розгляд Вер­­ховної Ради України».

Створенню групи передував оприлюднений 17 березня висновок Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) щодо проектів редакцій Законів України «Про судовий устрій» та «Про статус суддів». Ці законопроекти авторства президента Віктора Ющенка та депутатів від Партії регіонів у різних редакціях перебували в парламенті ще з 2007 року. Втім, дискусії навколо документів відбувалися не так у площині реальної реформи судочинства, як у намаганні підпорядкувати судову систему тим чи іншим політичним силам. Це не лишилося непоміченим Венеціанською комісією. Європейці погодилися з необхідністю надати ширші повноваження щодо обрання суддів, призначення їх на адміністративні посади, контролю за діяльністю тощо Вищій раді юстиції. Однак головною передумовою таких змін мав стати перегляд умов формування самої ВРЮ. Перебування у складі органу, покликаного контролювати судочинство, тільки чотирьох суддів не відповідає європейським принципам, оскільки створює умови для впливу на судову систему з боку інших гілок влади. Венеціанська комісія пропонує ввести до ВРЮ щонайменше 11 членів від суддівського корпусу, а кількість представників парламенту, президента та інших інститутів мінімізувати. Як бачимо, поки що влада дослухається до рекомендацій європейців вибірково.

Для президента, за його власним зізнанням, «дуже важливо, щоб і розробку реформи, й ухвалення більшості законів щодо реформування судової системи можна було здійснити вже до кінця цієї сесії Верховної Ради, тобто в першому півріччі». За словами Сергія Ківалова, вже на початку червня Венеціанська комісія має повторно розглянути «концептуальні питання судової реформи в Україні». 

Розділяй і владарюй

Про низку ініціатив влади щодо подальшого реформування судового законодавства можна говорити вже сьогодні. Поміж іншого Венеціанська комісія у своєму звіті відзначила складність системи судів в Україні. Адже у нас на сьогодні крім загальних судів, апеляційних та Верховного Суду діють господарські та адміністративні окружні суди, а також вищі спеціалізовані суди. Це породжує певні конфлікти, зокрема між вищими спеціалізованими судами, що є касаційними, і ВСУ, який також веде касаційне провадження. Можна очікувати, що робоча група пристане на пропозицію надати ширші повноваження підконтрольним владі вищим спеціалізованим судам (Вищому господарському та Вищому адміністративному) за рахунок ВСУ, який очолює Василь Онопенко. 

Так, 16 березня Конституційний Суд оприлюднив рішення у справі за поданням 46 народних депутатів України, яким обме­­жив повноваження ВСУ як касаційної інстанції. З документа випливає, що рішення ВГСУ та ВАСУ не підлягають повторному касаційному оскарженню у ВСУ. Також сьогодні розробляються законопроекти щодо подальшого усунення ВСУ від впливу на суди нижчих інстанцій. Зокрема, вже розроблено проект закону, що позбавляє суб’єктів господарювання права оскаржувати рішення у господарських справах у Верховному Суді.

Крім того, обговорюється можливість створення Вищого цивільного та Вищого кримінального судів. Таким чином, ВСУ може перетворитись просто на дорадчий орган (якщо його не ліквідують взагалі), втративши важелі впливу на практику уніфікованого застосування судами законодавства.

«Суть таких пропозицій зрозуміла: замкнути вирішення справ на рівні Вищого господарського суду, який, напевно, простіше контролювати і на який легше впливати, – зазначає Василь Онопенко. – Їх не цікавить, якою стане після цього судова практика у господарських справах. А я вам скажу: це буде розгул суддівського свавілля».

Онопенко лишається прибічником трирівневої судової системи: місцеві суди, апеляційні та Верховний Суд: «Проста та зрозуміла система. Вона відповідає територіальному устрою нашої держави та трьом основним функціям судочинства: розгляд справи по суті, апеляційну та касаційному перегляду судових рішень»…

А суддів – хто? 

Повноваженнями, які дають можливість впливати на рішення рядових суддів у нинішній системі судочинства, наділені й голова суду та його заступники. До речі, питання призначення суддів на адміністративні посади сьогодні законодавчо не врегульовано. Раніше Закон «Про судоустрій України» передбачав, що голів судів та їхніх заступників (окрім голови і заступників ВСУ) призначає президент. Однак 16 травня 2007 року Конституційний Суд України визнав цю норму неконституційною. 30 травня того самого року парламент ухвалив постанову «Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад», згідно з якою суддів на керівні посади призначає ВРЮ на підставі рекомендації Ради суддів України, голови ВСУ, зборів суддів відповідних судів, члена ВРЮ тощо. 25 березня 2010-го КСУ визнав неконституційною вже цю постанову парламенту. Отже, питання лишається відкритим.

З приводу того, хто має призначати голів судів та їхніх заступників, сьогодні точаться жваві дискусії. Рада суддів України? Збори суддів відповідних судів? Президент за поданням зборів суддів і ради спеціалізованих суддів чи Верховний Суд? Зокрема, Голова ВРЮ Володимир Колісниченко (близький до Сергія Ківалова) вважає, що при президенті має бути створено комісію з питань кар’єрного зростання суддів, яка прийматиме рішення щодо призначення судді на адміністративну посаду, а президент своїм указом затверджуватиме це рішення. Втім, пан Колісниченко не проти й того, щоб суддів на адмінпосади призначала ВРЮ.

Натомість низка експертів вважають, що це питання слід вирішувати в іншій площині, щоб насамперед мінімізувати вплив судового керівництва на рядових служителів Феміди. Керівник суду може втручатися у розподіл справ, дає характеристику судді на адміністративну посаду, на отримання класу судді тощо. Від голови суду залежать питання преміювання, нагородження, забезпечення житлом суддів. Позбавивши голів судів та їхніх заступників цих повноважень, можна буде зробити судову систему більш незалежною. І питання процедури призначення суддів на керівні посади вже не буде таким гострим.

Водночас за умови перетворення судової реформи на змагання за вплив на служителів Феміди Україна ризикує цілковито втратити незалежну судову систему. Тим часом для проведення реформування судочинства не треба вигадувати велосипед. Варто лише імплементувати у вітчизняне законодавство давно відомі європейські норми. І починати слід не з переписування окремих положень певних законів, а з внесення змін до Конституції з метою визначення основних принципів незалежного судочинства. У висновку Венеціанської комісії йдеться: «Схоже, саме нинішні конституційні норми становлять перешкоду для незалежної судової системи, що відповідає європейським стандартам. Комісія рекомендує не обмежувати судову реформу рівнем законодавства, а провести глибоку конституційну реформу з метою закладення міцних підвалин сучасної та ефективної судової системи відповідно до європейських стандартів».

Інакше прості зміни чинного законодавства, зокрема процесуального, не призведуть ні до чого, окрім ще більшої плутанини.[1877][1878]