Венесуельська нафта заБРОДИла

Білорусь та Україна змінили напрямок нафтопроводу Одеса – Броди на протилежний. Дотепер ро­­сійська нафта транспортувалася нафтогоном на південь до Чорного моря. Намагаючись
диверсифікувати своїх енергопостачальників (на сьогодні ос­­новний – Росія), Білорусь ук­­лала угоди про постачання енергоресурсів із Венесуелою. Все чорне золо­­то, яке Білорусь отримує від цієї країни, транспортується в пор­­ти України й Прибалтики, а то­­ді бензовозами й залізницею доправляється до місця при­­значення.

Аверс

Отож, Білорусь намагається знайти інших постачальників нафти, крім РФ. Економічні питання, пов’язані з енергоресурсами, давно є найбільшим джерелом конфліктів між цими країнами. Однак якщо в диверсифікаційні плани Мінська входитиме використання нафтогонів, то Москва зможе активніше втручатися в їх втілення. Якщо захоче. 1997 року Білорусь та Ро­­сія утворили політичний союз. Ця дружба мала стати ще міцнішою після формування на початку 2010-го Митного союзу Білорусі, Росії та Казахстану. Мінськ приєднався до нього, сподіваючись, що не доведеться сплачувати мита за енергоресурси і що зможе купувати російські нафту й природний газ за нижчими цінами. Однак Росія розглядала Митний союз як можливість для поширення свого економічного й політичного впливу, тому не поспішала задовольняти очікувань Мінська щодо субсидій на придбання енергоресурсів у майбутньому. Отже, ефект цього новоутворення виявився прямо протилежним: до кінця 2009 року сира нафта, що імпортувалася з Росії до Білорусі, обкладалася ставкою 35,6%, але починаючи з січня 2010-го Москва встановила 100-відсоткове експортне мито на сировину, дозволяючи транспортувати без сплати мита лише 45 млн барелів із законтрактованих 146 млн.

Такі конфлікти між Білоруссю та Росією щодо цін і тарифів призвели до того, що Аляксандр Лукашенко відкрито виступив проти керівництва Росії, а останнє з реакцією не забарилося. Врешті-решт, ці диспути переросли з риторики в конкретні дії. Росія ненадовго перервала поставки природного газу до Білорусі в червні. А Лукашенко відмовився підписувати 1 липня, як було заплановано, Митний кодекс, складову Митного союзу (хоча згодом таки погодився). Мінськ не має альтернативних Росії постачальників природного газу, а ось нафту може купувати деінде.

Венесуельська альтернатива

У розпал суперечки з Кремлем Лукашенко уклав угоду з президентом Венесуели Уго Чавесом про початок поставок відносно невеликих обсягів нафти до Білорусі. З травня 2010-го країна почала транспортувати нафту-сирець танкером через півсвіту до українського порту в Одесі, де її перекачували в товарні потяги й везли залізницею до Мозирського НПЗ.

Більша частина венесуельскої нафти імпортувалася через Україну та Естонію: на листопад 1,6 млн барелів пройшли через Одесу, і трохи більше ніж 3,6 млн – через естонський порт Мууґа. Меншу партію пропустили через литовський порт Клайпеда. Загалом планується, що 2010 року Венесуела продасть Білорусі близько 30 млн барелів чорного золота – це приблизно дві третини обсягу внутрішнього споживання країни.

У напружених відносинах між Мінськом і Москвою не видно ознак потепління. Навпаки, вони тільки погіршуються: Росія починає тиснути на Лукашенка напередодні виборів, що мають відбутися в Білорусі в середині грудня. Особливо яскраво це напруження проявилося, коли 16 жовтня Мінськ підписав нову енергетичну угоду з Венесуелою щодо збільшення імпорту нафти до 73 млн барелів (200 тис. щодня), починаючи з 2011 року. За словами Лукашенка, у наступному році Білорусь купуватиме в Росії менш ніж половину потрібної їй нафти. Нагадаємо, ще 2009-го звідти вона імпортувала майже все своє чорне золото.
 
Перепони  

Чи зможе Білорусь дати собі раду з такими обсягами імпорту з погляду логістики? Поки що не визначено, через які порти здійснюватиметься транзит венесуельської нафти в 2011 році. Є чотири потенційні маршрути: український, латвійський, естонський і литовський. У жовтні Мінськ домовився з литовським портом Клайпеда про транзит 18 млн барелів венесуельського сирцю з початку 2011-го, а ось латвійський порт у Ризі, щоб транспортувати венесуельську нафту, потребує певної адаптації. За різними даними, Мінськ розглядає варіант її транспортування до литовського термінала Бутінге, що належить тамтешній нафтовій компанії Orlen Lietuva, яка, своєю чергою, є власністю польської PKN Orlen. Проте невідомо, чи вже розпочато офіційні перемовини з поляками. Місцеві експерти стверджують, що технічні характеристики порту дозволяють йому приймати ще два судна щомісяця, вміст яких можна потім транспортувати залізницею до Білорусі з термінала нафтопереробного заводу Orlen.

Крім залізниці та вантажівок, для транспортування чорного золота до Білорусі є ще один варіант – транзит через наявну інфраструктуру трубопроводів. Саме тому Білорусь та Україна спільно перевірили, чи можна змінити напрямок нафтопроводу Одеса – Броди. Українські чиновники зазначали, що це можливо, якщо поставки нафти з Венесуели до Білорусі через Україну зростуть до 66 млн барелів на рік (принаймні Венесуела обіцяла, що так буде в 2011 році). Однак Мінськ повідомив, що під час випробувань венесуельський сирець не використовуватимуть. Чи можна буде експлуатувати нафтогін у цих цілях у майбутньому, залежатиме і від Росії, чия нафта через нього перекачується, і від Польщі, що від самого початку була задіяна в проекті. З Латвії планується транспортування через нафтопровід Вентспілс – Новополоцьк, але незрозуміло, чи вдасться його запустити в реверсному режимі.

Також цікаво, як Білорусь розраховуватиметься за венесуельську нафту. Спочатку повідом­­лялося, що різниця між вартістю венесуельського сирцю ($90 за барель) та російського ($55 за барель) наступного року коштуватиме Білорусі зайвих $2,5 млрд. Але ці цифри справляють дещо оманливе враження. У 2010 році, як уже зазначалося, Росія продала Білорусі тільки 45 млн барелів чорного золота без сплати мита, решта поставок обкладалася за 100-відсотковою ставкою. Це підвищує середню ціну російської нафти до близько $75 за барель. Водночас вартість венесуельскої нафти для Білорусі знизилася з $90 за барель у травні до $78 у червні.

Перший заступник прем’єр-міністра Білорусі Владімір Семашко заявив, що якість венесуельської нафти марки «Санта-Барбара» вища, ніж уральської, і що їм вигідніше переробляти венесуельську. Однак незрозуміло, чи враховують білоруси у своїх розрахунках вартість транзиту.

Функція Росії

Найважливіше питання в тому, якою буде роль Росії у диверсифікаційній кампанії Білорусі. Поки що російське керівництво про поставки венесуельської нафти до Білорусі здебільшого мовчить. Заступник міністра фінансів РФ Сєрґєй Шаталов згадав, що починаючи з 2011 року РФ могла б скасувати експортний збір на нафту-сирець, яку купує Білорусь. Але за умови, що Москва отримуватиме всі надходження від зборів на нафтопродукти, які Білорусь експортує сама; остання відповіді на цю пропозицію ще не дала. Якщо вона проігнорує її і збільшить поставки з Венесуели та почне транзит нафтопроводами, а не залізницею і вантажівками, Росія може порушити мовчанку.

Але й без поставок нафти в Кремля все одно залишаються численні важелі впливу на країну. Один із найпомітшніших – володіння контрольним пакетом (50% + 1 акція) Бєлтрансгазу – компанії, що керує системою нафтопроводів на території Білорусі. Це означає, що саме Москва вирішуватиме, як використовуватимуться трубопроводи. Росія вже демонструвала готовність перекрити їх із політичних причин. За даними Stratfor, вона вже заблокувала одну доставку венесуельского сирцю до білоруських нафтопереробних заводів. Крім того, Кремль підтримує тісні політичні відносини з Чавесом, і для Венесуели значно важливіший розвиток торгівлі з Росією, ніж із Білоруссю.

В око впадає суперечливість поведінки Росії. За звичайних обставин Москва відразу зреагувала б на ці події, щоб запобігти диверсифікації: більшість спроб європейських країн позбутися енергетичної залежності від Росії наражалися на її протидію. Однак сьогодні РФ може дозволити Білорусі розширити свої джерела енергопостачання, бо має нові перспективи. Один із прикладів – угода про постачання нафти до Китаю. Можливо, Кремль вважає, що Лукашенко догоджає своєму електорату напередодні виборів. Ще один варіант розвитку подій – Москва може просто затягувати час, очікуючи зручного моменту для дій.

© 2010 STRATFOR