Януша Леона Вишневського створили читачки. Спочатку, звісно, польські, але, за останніми відгуками польської преси, насправді великого пана Вишневського створили російські читачки. В одному з репортажів із Москви читаємо: «Кожна авторська зустріч із Янушем Леоном Вишневським нагадує похорон Сталіна». І йдеться тут не про смуток, а про істерію, втрату свідомості, сльози та черги за автографами, що тягнуться за горизонт. Словом, якби не було захоплених шанувальниць, не було б і письменника, а також відомого фейлетоніста, експерта з еротичних справ, що публікує свої матеріали в глянцевих жіночих журналах. Це зрозуміло, але що такого зробив хімік та інформатик із Франкфурта? Як йому вдалося завоювати серця читачок? Він просто дав їм відчути, що, як ніхто інший, їх розуміє. І вони в це повірили.
Вишневський використовує радикальну і рідкісну емпатію. Популярна жіноча проза, особливо романтична, будується, як правило, саме на емпатії – читачки ототожнюють себе з героїнями творів, їхніми проблемами і перипетіями; власний досвід зіставляють із сюжетами, описаними в романах. Між жінкою, котра пише про жінок, та жінкою, яка читає про них, виникає повне порозуміння і сильний зв’язок: перша ідеально виражає те, що думає і відчуває друга. Автор «Самотності в мережі» майстерно змодифікував цю схему, ставши чоловічим речником жіночих почуттів і мрій, адвокатом-самозванцем емоційно скривджених дам, що мріють про велику любов, потерпають від самотності (не лише в мережі) і понад усе прагнуть розуміння (це ключове слово) свого партнера.
Емпатія автора зайшла досить далеко. У другій книзі («Зв’язки напруги», 2002) автор висловив щирий жаль із приводу того, що, як чоловік, ніколи не відчує, що таке менструація, йому страшенно прикро, що ніколи не зможе народити дітей, і клімакс також його омине. Однак шанувальниці знають, що, попри ці фізіологічні перешкоди, письменник дуже старається. Чистота його намірів бездоганна. Щоб не бути голослівним, в одному з листів захопленої читачки, який надрукували в другому виданні «Самотності в мережі» (2003), можна прочитати, що її хлопець, на відміну від Януша Леона, «ніколи не буде випитувати, як вона почувається з тампоном, що набухає». Ба більше, читачка задумується над тим, чи не зрадити їй свого хлопця ще раз під впливом прочитаного (вперше це трапилося після прочитання «Алхіміка» Коельо). Анонімна читачка переконана, що, мабуть, таки ситуація повториться, бо «Самотність у мережі» допомогла їй зрозуміти, що вона «прагне чогось зовсім іншого».
Повне, космічне розуміння – це одне, а хитрість – зовсім інше. У конфліктах між жінками та чоловіками Вишневський завжди стає на захист перших. Він знає, як підлизатися до прекрасної статі. Можна, наприклад, запевнити, що вони цікавіші й внутрішньо багатші за чоловіків, або заявити, що матріархальний світ був би значно кращим за патріархальний. І ще один фактор – це наживання на жіночій біді, тобто щось подібне до використовування калік (на щастя, тут лише емоційних та еротичних). У цій сфері Януш Леон справді «знається на жінках». Він чудово усвідомлює, що майже всі вони мають розвинену уяву і зрідка щасливі у своїх стосунках із чоловіками.
Варто запитати, що каже письменник своїм читачкам. З одного боку, так, як і згаданий тут Коельо, він годує їх банальностями, які волають про помсту до неба. У «Повторенні долі» (2004) з проникливою філософічністю автор стверджує: «Бувають різні види кохання. Одні тліють роками, як вогонь у каміні, інші вибухають раптово, як вулкан, і швидко гаснуть». З іншого боку – і тут він спеціаліст – говорить про проблеми стосунків між обома статями мовою природничих наук. Тому його не можна назвати старосвітським трубадуром, що промовляє метафорами чи епатуючим ліризмом. Він радше раціоналіст, який, інакше кажучи, добре знає, що найсексуальнішим органом чоловіка є його мозок. Докази? Досить пригадати деякі назви книжок: «Інтимна теорія відносності» (2005), «Молекули емоцій» (2006). Це, так би мовити, онаучнення любовного дискурсу також має глибокий сенс кокетерії – письменник і фейлетоніст каже своїм читачкам, що над еротикою можна запанувати за допомогою свого розуму. Їхні бажання не є тоді ірраціональними і не виникають зі слабкості чи примх. Це просто нейрофізіологічні явища, що мають чітку хімічну основу (в одному з найвідоміших текстів Вишневський подав хімічну формулу кохання). Тому… Дорога читачко, іди не так за голосом свого серця (як сказав би Коельо), а віддайся тому, чого аж ніяк не уникнути (з погляду науки). Маєш право на щастя, бо так проголошує наука, тобто найвищий авторитет.
Бідні хлопці, тобто дозрілі чоловіки, не знають, що це пан Януш Леон Вишневський доклав руку до того, що вони носять роги.