Першого грудня Лісабонський договір набрав чинності і Європейський Союз формально став суб’єктом світової політики. Добігла кінця епопея, що розпочалася вісім років тому в бельгійському Лакені, де для розробки Конституційного договору ЄС було створено Європейський конвент на чолі з колишнім французьким президентом Жискаром д’Естеном. Написаний цим колективом документ був схвалений у жовтні 2004 року лідерами країн – членів ЄС, однак із його затвердженням на національному рівні виникли проблеми. У травні – червні 2005 року на референдумах із різницею в три дні євроконституцію відхилили громадяни Франції та Нідерландів, які доти (на відміну від Великої Британії чи Данії) не вирізнялися євроскептицизмом.
Європейським лідерам знадобилося цілих два роки, щоб обміркувати цей провал. Влітку 2007-го вони відмовилися від самої ідеї євроконституції, а вже в грудні того ж року в Лісабоні ухвалили «договір реформ», до якого перекочували основні положення попереднього документа. Проблем із ратифікацією не очікували, адже в усіх країнах – членах ЄС, окрім Ірландії, процес цього разу вирішили не довіряти несвідомому населенню. І саме ірландці у червні 2008-го на референдумі «прокинули» Лісабонський договір. Новий основоположний документ Євросоюзу довелося буквально «проштовхувати» через повторний референдум в Ірландії, а також опір президентів Польщі та Чехії.
Але варто європейським лідерам прийняти перші рішення в межах нового договору, як тріумф єврооптимістів змінився занепокоєнням. Призначення на новостворені посади президента Євросоюзу й високого представника ЄС із закордонних справ та політики безпеки маловпливових і практично не відомих за межами своїх країн бельгійця Германа ван Ромпея та британки Кетрін Ештон продемонструвало, що великі держави зовсім не збираються ділитися з Євросоюзом своїми зовнішньополітичними повноваженнями. Саме тому Франція та Німеччина заблокували президентські амбіції зірки європейської політики, британського екс-прем’єра Тоні Блера.
А отже, очікувати, що Євросоюз тепер автоматично перетвориться на надпотугу, яка на рівних розмовлятиме зі США та Китаєм, не слід. Лісабонський договір натомість зробить ефективнішою систему управління Союзом: запровадить із 2014 року голосування з багатьох питань кваліфікованою більшістю в Раді ЄС, надасть більше прав Європейському та національним парламентам, роз’яснить умови та процедуру виходу зі складу ЄС тощо (див. Тиждень, №41/2009). Наступного року має бути створено нову зовнішньополітичну європейську службу, але ще невідомо, яким чином вона співіснуватиме з національними дипломатичними службами країн – членів ЄС. Тому поки що в Києві зміниться лише вивіска на Представництві Європейської комісії в Україні та Білорусі, яке відтепер офіційно називатиметься Представництвом Європейського Союзу.