Для тих, хто не знає, що таке Global Ukraine, розповідаю: «Мета міжнародної організації Global Ukraine — розвиток стратегії публічної культурної та ділової дипломатії з використанням комунікаційної платформи, що об’єднує найактивнішу українську діаспору, лідерів післямайданних рухів, які засвідчили свою здатність до організації та досягнення позитивних результатів, удаючись до різних видів публічної дипломатії. Global Ukraine створює необхідні умови для динамічного розвитку мережі української професійної публічної дипломатії в усьому світі» (www.global-ukraine.com). Звучить поважно.
А ось про Український культурний фонд: «Український культурний фонд — державна установа, створена з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального й духовного потенціалу особистості та суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір» (www.ucf.in.ua). Звучить ще поважніше.
Читайте також: Цивілізаційна місія і я
Добре, що є українські організації, які дбають про «розвиток інтелектуального й духовного потенціалу особистості та суспільства й інтеграцію української культури у світовий культурний простір», а до того ж залучають до своїх проектів «найактивнішу українську діаспору, лідерів післямайданних рухів, які засвідчили свою здатність до організації та досягнення позитивних результатів, удаючись до різних видів публічної дипломатії». І добре, що підписали договір про співпрацю. Звучить професійно, на результати ще треба почекати, бо обидві організації молоді й потребують часу для розвитку крил. Разом із тим варто ознайомитися з ініціативами й результатами діяльності не конче наймолодшого, але аж ніяк не найменш активного покоління української діаспори.
Отож учора ввечері ми вирішили родиною піти на осінній концерт у межах ініціативи під назвою «Українські мистецькі пісні» (Ukrainian Art Song Project). А що це таке, міг би хтось запитати. Проект «Українські мистецькі пісні» та видавнича серія Musica Leopolis виникли 2004 року з ініціативи відомого британського баса-баритона Павла Гуньки, який разом із канадським композитором та оперним режисером Романом Гурком вирішили відкрити для сучасників скарби української пісні. Задум був начебто простий: опрацювання, виконання і запис музичної антології, що складається з 1000 творів 26 українських митців, таких як Микола Лисенко, Кирило Стеценко, Яків Степовий, Стефанія Туркевич і Василь Барвінський. Надто важливим у цьому проекті є залучення до співпраці закордонних виконавців і в позитивному розумінні «зараження їх вірусом» української музичної культури. Якщо американські, канадські, британські митці додають до свого репертуару твори українських композиторів, то це вершина досягнень, які можна здобути в дисципліні, котру називають культурною дипломатією. Працюю багато років у цій сфері й вважаю, що це найкращий метод поширення вірусу рідної культури. Митці, вчителі, популяризатори, які є носіями того вірусу, стають найкращими послами нашої культури. Їх не треба переконувати, що українське цінне й варте демонстрації, бо вони вже чудово знають про це й переконано демонструють без нашої допомоги. Не менш важлива популяризація згаданої ініціативи в консерваторіях і на музичних факультетах закордонних університетів, бо що раніше заразити їх вірусом, то довше він діятиме.
На сьогодні з фірмовим знаком Musica Leopolis записано понад 350 творів, багато з них ― це композиції на найвищому художньому рівні. Записи доступні на компакт-дисках www.ukrainianartsong.ca/cds/, а також на інтернет-сервісах Spotify, YouTube, Amazon та iTunes.
Читайте також: Митець-суперзірка
У проекті «Українські мистецькі пісні» надзвичайно важливим є те, і на цьому варто наголошувати, що він цілковито спирається на волонтерів, на їхню відданість ідеї та багаторічну тяжку працю. На збір коштів для фонду, а як треба, то й на вкладання своїх. Минає, власне, 14 років від народження цього задуму. Досягнуто вже неймовірно багато, але це й досі ще тільки третина плану. Люди, які беруть участь у реалізації згаданої ініціативи, чудово усвідомлюють, що не здобудуть легких оплесків, про них не розповідатиме українське телебачення, не писатиме преса. Вони працюють, бо вірять, що тільки так можна пробитися до міжнародного культурного обігу з нашим амбітним мистецьким продуктом.
Серед публіки на концерті я бачив багато сивих, гідних голів. Це покоління українців, народжених уже за кордонами Вітчизни. Покоління, яке реалізувалося у своєму професійному житті. Чимало з них є заможними людьми, які могли б відпочивати тепер у теплих краях, але їх тримають разом ідея і мрія видання антології української пісні.
Цю розповідь я присвячую молодому поколінню популяризаторів української культури, тим, хто виступає під прапором Global Ukraine, і працівникам Українського культурного фонду та Українського інституту. Перед вами довга й рясна на перешкоди дорога, але є два добрі дороговкази: великі мрії та віра, що реалізуєте їх. Решта — це звичайна тяжка щоденна праця.