З моменту інавгурації нового президента США минуло 176 разів по 24 години, а Росія не просто не закінчує війну, а й навіть не намагається прикидатися, що добросовісно веде перемовини у Стамбулі. Тож учора президент США Дональд Трамп нарешті зробив анонсовану минулого тижня велику заяву. Під час зустрічі у Білому домі з генсеком НАТО Марком Рютте світ уперше побачив рішучі, на тлі останніх кількох місяців, кроки щодо тиску на сторону, через яку продовжується війна, — Росію.
Це стовідсоткове «досягнення» очільника Кремля, який після президентських виборів у США вів «тонку гру», що з самого початку мала обмежений термін придатності. Навіть президент найсильнішої країни світу не може занадто довго виглядати непереконливо і слабкодухо, особливо зважаючи на історичну спадщину інших американських президентів у протистоянні Вашингтона і Москви.
Дональд Трамп уже відкрито висловлює роздратування Путіним. «Ми чуємо чимало нісенітниць від Путіна», — зазначив він минулого тижня, додавши, що під час їхніх розмов, які останнім часом відбуваються доволі часто, Путін «завжди дуже люб’язний, але врешті-решт це виявляється безсенсовним». Цього разу Трамп навіть поділився розмовами з дружиною: «Я приходжу додому і кажу першій леді: “Знаєш, я сьогодні говорив із Володимиром. У нас була чудова розмова”. А вона каже: “Справді? Щойно ще одне місто обстріляли”».
І хоча, за словами президента США, Путін увів в оману багатьох його попередників, окрім нього, він також зауважив, що за останні кілька місяців було чотири випадки, коли здавалося, що угода досягнута. Це ще один доказ того, як важко зрозуміти «загадкову російську душу».
Що пообіцяли?
Україна отримає до 17 Patriot (важко сказати, про яку кількість пускових установок ідеться), які передадуть треті країни, що чекатимуть на заміщення новим озброєнням, а також сотні ракет та артилерійських снарядів. Український ветеран Євген Малік вважає, що радіти може бути зарано, адже питання не тільки в пускових установках, а й у кількості ракет, які досі виробляються у США в обмеженій кількості. США має зобов’язання щодо передачі ракет і перед іншими союзниками, тож реальний об’єм допомоги поки неможливо оцінити точно.
За даними Axios, ідеться про пакети допомоги на суму до $10 млрд. Постачання, за задумом, відбуватиметься через такий механізм: НАТО закуповує у США, Україна отримує, Європа платить. Це лише перша фаза. До речі, навіть із додатковими п’ятьма мільярдами відсотків від заморожених активів, які теж можуть використати для закупки американської зброї, та з урахуванням надання інших типів зброї «17 Патріотів» можуть на практиці означати 3 батареї, кожна вартістю біля мільярда без ракет до них.
За словами Трампа, за ініціативою НАТО США звернуться до Німеччини і направлять «перші партії ракет». Також президент США заявив, що частина систем Patriot буде доставлена в Україну «дуже скоро — фактично впродовж кількох днів». Трамп наголосив, що витрати покриють члени НАТО, а не Сполучені Штати. Скоріше за все, це будуть Німеччина, Норвегія, Данія, Швеція, Фінляндія, Нідерланди, ймовірно, Британія, але поки без Франції, яка орієнтована на просування продукції власного виробництва. Формально все координує НАТО, але де-факто це «коаліція охочих». До речі, все ще недовикористано $3,8 млрд з пакету допомоги з часів президента Байдена за програмою presidential drawdown authority.
Але найцікавіше — обіцянка запровадити вторинні мита у щонайменше 100 % для країн, які й далі купуватимуть енергоресурси у РФ, якщо через 50 днів не буде досягнуто угоди про мир. 50 днів — це термін, який відраховується від розмови з Путіним 10 днів тому та його заяви про те, що йому потрібно 60 днів, щоб захопити кілька областей. Пам’ятаємо зухвалі заяви Мєдінского в Стамбулі про те, що Україна може зараз (до літнього наступу) віддати чотири області, бо інакше вони заберуть шість. Тобто можна подумати, що Москва отримала карт-бланш на завершення наступу. Але вже ясно, що літня кампанія росіян провалилася, а Росія, як завжди, себе переоцінила.
Можна, звісно, говорити про символічність дати запровадження санкцій — 2 вересня, річниця закінчення Другої світової війни; про те, наскільки болісно деяким європейським країнам дається відмова від російських енергоресурсів; і про те, які виклики вторинні санкції створять самій Америці — в її економіці, а також у відносинах із Китаєм та Індією. Але головне інше: недоговороздатну Росію можна змусити сісти за стіл переговорів лише шляхом реального послаблення її економіки. Саме це українці доносили ще з 2022 року.
У відповідь на запитання про ініціативу Сенату щодо запровадження 500 % мит на товари з Росії й такі ж вторинні санкції президент Трамп заявив, що після певного рівня питання конкретного відсотка стає радше символічним. За його словами, вже 100 % мита — достатній інструмент тиску, який може завдати серйозного економічного удару по Москві.
«Акт про санкції проти Росії — 2025» уже кілька тижнів перебуває в центрі уваги Вашингтона, об’єднавши навколо себе представників обох партій. Його автором виступив сенатор-республіканець Ліндсі Ґрем, який запропонував найрадикальніші за весь час двосторонніх відносин економічні обмеження проти РФ. Один із ключових елементів — запровадження 500 % вторинних санкцій проти країн та компаній, які продовжують співпрацювати з Москвою, попри її агресію.
Паралельно в Палаті представників готується альтернативна версія документа, що потенційно може бути скоординована з сенатською ініціативою. Її ухвалення має стати не лише відповіддю на дії Кремля, а й чітким сигналом: США готові діяти стратегічно, рішуче та глобально.
На тлі нещодавньої силової операції проти Ірану, яка змінила уявлення про американську силу на Близькому Сході, новий санкційний пакет проти Росії може закріпити позиції США як провідної сили в очах союзників — як у Європі, так і в Азії.
Але за кулісами Вашингтона ще минулого місяця подейкували, що у цієї ініціативи мало шансів на успіх, і це радше тактика залякування, аніж серйозна розмова. Час покаже.
Роль Європи
На особливу увагу заслуговує роль генсека НАТО Марка Рютте, який створив для президента Трампа теплу ванну ще під час останнього саміту НАТО. На вчорашньому брифінгу можна було спостерігати майстер-клас із дипломатії найвищого рівня, коли компліменти в бік американського президента не перейшли межі солодкавості й підлабузництва, а органічно впліталися у діалог гідних союзників.
Крім того, виступ генсека НАТО в ролі адвоката України на Fox News — важливий внесок у роботу з антиукраїнською чи ізоляціоністською частиною республіканців. Йому вдалося підкреслити мудрість президента Трампа, який має чіткий план та діє з позиції сили, адже санкції не вводяться одразу, оскільки адміністрація дає Китаю, Індії, Бразилії та іншим гравцям час подзвонити у Кремль і натиснути на Путіна. Тобто йдеться не про відкладене покарання, а про час на тиск.
Трамп і справді змусив європейців платити більше і просунув інтереси військових виробників США, в той час як 10 мільярдів – невелика ціна за внесок у збереження Транс-Атлантичного співробітництва, чи принаймні створити вигляд, що все гаразд. Особливо на фоні розмов про можливі намагання Росії, в якої слабкість викликає тільки азарт, протестувати статтю 5 НАТО.
Що далі?
Росія зреагувала миттєво: Захарова спробувала захищати Мєдінского, Пєсков нагадав про «готовність до переговорів» — але загальний тон доволі стриманий.
Світова реакція теж неоднозначна. Одні говорять про докорінну зміну курсу та тектонічний зсув у політиці США щодо Росії, інші вважають це поверненням до нерішучої половинчастої політики Байдена, відтягуванням часу в надії, що «якось воно буде», або ж говорять про ненадійність Вашингтона і необхідність дочекатися дій, згадуючи про термін TACO (Trump always chickens out — Трамп завжди відступає). Андреас Умланд зауважив, що Трамп купує Путіну час.
Леся Оробець, засновниця ГО «Ціна Свободи», прокоментувала події так: «Черчилль колись сказав про правильне рішення, яке США завжди ухвалюють тільки після того, як перепробують усі неправильні. Сподіваюсь, у американців уже закінчились запаси неправильних рішень».
Скоріше за все, Росія спробує натиснути на Європу через інструменти гібридної війни та корупцію, але навряд чи це зупинить пул країн, які вже ухвалили рішення. З огляду на відсутність стратегічних перемог на фронті протягом довгого часу логічним для Кремля було б перейти до конструктивного діалогу, але слухати голос здорового глузду — не в російських традиціях.