А раптом спіткає глибоке розчарування через завищені сподівання? Знаєте, як воно буває: обіцяють райський фрукт, а в реаліях виявляється просто яблуко. Але його óбраз – Великого Яблука – неймовірний за значущістю окремий мистецький шедевр. І він повсякчас плекається й підживлюється зацікавленими особами.
Я давно вже не використовую телевізор як джерело новин – лише як домашній кінозал. Серіали не терплю, за одним винятком. Уже кілька сезонів із захватом дивлюся одну й ту саму довжелезну сагу «CSI: місце злочину» від Джеррі Брукгаймера. Це принципово інший рівень виробництва телевізійних опусів – рафінований естетський продукт.
Одна з частин цього серіалу – «CSI: Нью-Йорк». Ось де автори зі смаком закопалися в нутрощі міста, що ніколи не спить. Глянцевий, божевільний, брудний Нью-Йорк – це суцільний театрально-виставковий майданчик. Тут навіть страхітливі, часом макабричні злочини, які розслідує група хвацьких криміналістів, виглядають, немов законна частина мистецького процесу під гаслом «Таке могло трапитися лише у Нью-Йорку».
Креативність міста кінематографічними засобами доведена до абсурду. Здається, автори відверто тішаться, згущуючи фарби й вигадуючи карколомні сюжети. Іноді реальний профіль міста обертається витонченою автопародією. Та головне – команда Брукгаймера перетворює мегаполіс на столицю світового contemporary-art’у. І тому нутрощі жертви крупним планом не виглядають бридко й огидно. Естетичне завжди переб’є фізіологічне. Адже купують люди голови мертвих тварин від Демієна Хьорста, і нічого.
Це тільки в Нью-Йорку труп, вкритий езотеричними письменами, що проявляються в ультрафіолетовому світлі, сприймається як арт-об’єкт, котрий миттєво перетворює покійницьку на ошатну галерейну експозицію. Це лише нью-йоркські пересмішники спромоглися зробити з копирсання на місці злочину хепенінг. Уже сама дислокація дійства натякає на елітарне мистецтво. Коли у Центральному парку сонячним зимовим днем навколо художньо розкладеного тіла небіжчика криміналісти знімають відбитки слідів у снігу, заливаючи їх різнокольоровим гелем, камера не в змозі втриматися на місці. Вона підіймається і зверху дає панораму цієї радісно-провокативної інсталяції, на яку перетворюється місце злочину. Оплески.
Одразу й беззаперечно віриш детективові Маку Тейлору, який каже молодшому колезі: «Ми служимо найвеличнішому в світі місту». Напевне, так воно і є. Місто, що фактом свого існування породжує такі фантазії, заслуговує на високі слова. А тому, мабуть, не треба нікуди їхати, щоб відвідати, приміром, Музей сучасного мистецтва у Нью-Йорку чи нарватися на техно-вечірку в метро. Не руйнуйте міф, дивіться «CSI».