У пʼятницю 19 січня, якраз напередодні вихідних, у британському таблоїді The Daily Mail зʼявилася чергова щотижнева колонка експремʼєр-міністра Бориса Джонсона, в якій він у притаманній словесній манері захоплюється Дональдом Трампом та наполягає, що його перемога — це саме те, що потрібно світові.
Текст майже одразу отримав безліч реакцій, більшість звісно критичні, бо трохи складно характеризувати Дональда Трампа як людину зі «старомодною ввічливістю та хорошими манерами», як це зробив Борис Джонсон. На думку майже одразу спадають численні насмішки над суперниками (Сонний Джо (Джо Байден), Навіжений Берні (Берні Сандерс), Малий Марко (Марко Рубіо)) чи журналістами (про менструацію мабуть найбридкіший). Однак якщо ми можемо вже трохи аналізувати поведінку та сприйняття таких фраз Дональдом Трампом, то захоплення його манерами та ввічливістю — це як «мед для його вух». Нещодавно Трамп і сам назвав Владіміра Путіна та Кім Чен Ина «дуже добрими людьми». Хоча серед колег консерваторів вже є чимало близьких до позиції Джонсона реакцій на ймовірне президенство Трампа.
Загалом колонка Бориса Джонсона — типовий приклад парадоксальної кон’юктури під прикриттям нібито аналітичного розслідування. Джонсон блискуче розбиває низку опонентів, які не хочуть перемоги Трампа, доводячи, що перспективи такої перемоги зовсім не негативні. Велика Британія — колись ситуативний, але принаймні від часів війни в Іраку — остаточно постійний союзник США, устами Джонсона в цій колонці сама себе заспокоює на випадок того, коли Америка, імовірно, кардинально змінить політичний курс з поверненням «нового старого Президента» Дональда Трампа. Джонсон іронізує із «західної ліберальної інтелігенції» і водночас цим текстом показує її справжню суть — здатність навіть до невигідних компромісів за умови певних посадових гарантій, на які Борис Джонсон, вочевидь, розраховує, уже зараз починаючи так активно вітати вірогідне повернення до влади Трампа. Таким геополітичним шпагатом колишній Прем’єр-міністр Великої Британії, пишучи у жанрі викриття недалекоглядних аналітиків, заздалегідь готує країну до прийняття неминучого і між рядків пропонує себе як далекоглядного стратега, що здатен це неминуче опанувати.
Недаремно майже одразу після публікації цієї колонки одна із консерваторок Андреа Дженкінс закликала до повернення «динамічного дуету» Бориса Джонсона та Дональда Трампа. «Ми були б у більшій безпеці, якби Трамп повернувся, з огляду на ситуацію з Україною та Росією», — передає її слова британська газета The Independent.
Наводячи факти й укотре розігруючи українську карту, Джонсон переконує, що Трамп — не найбільша загроза світу, а якраз те, що цьому світу потрібно. Важливо, що для нього це радше не протиставлення, а доповнення: коли нам загрожують, це нас згуртовує. Доводячи, що саме Трамп більше допоміг Україні, аніж Обама, Джонсон цим порівнянням на користь Трампа ніби виводить за межі рівняння той обсяг допомоги, якому посприяв Байден, і не проговорює основне: зрозуміло, чого можна очікувати від повторного президентства Байдена, тоді як від повторного президенства Трампа, попри передані колись Джавеліни, можна очікувати купу несподіванок. Аргумент Джонсона про те, що Трамп не кине Україну, бо це «дозволить російському тирану завдати тотального приниження Заходу» — це чергове позбавлення нашої країни суб’єктності, бо на догоду різним теоріям змови лишає на полі бою не нас, а Америку і Росію.
Воюючи з трампофобами, Борис Джонсон ідеалізує Трампа як політичну фігуру, здатну розв’язати всі ті проблеми, які накопичилися з часів Барака Обами, зокрема й складну ситуацію в Азії. Проте об’єктивно колонка, покликана заспокоїти скептиків, лишає багато сумнівів щодо нашого спільного майбутнього, коли США очолюватиме людина, яка виконує «африканські танці на своїх мітингах» і робить «добродушні», на переконання Джонсона, пародії на Макрона та Байдена.
Водночас, колонка Джонсона містить у собі і кілька важливих холодних розрахунків. Цьогоріч вибори не лише у США, але й у Великій Британії. І там консерватори, до яких належить і Джонсон, ймовірно хотіли б залучити до себе більш популістично правий електорат, а сам Джонсон був би не проти повернутися у премʼєрське крісло. Тож, вихваляння Трампа вдала карта для цієї категорії виборців. Слід зазначити, що Джонсон не єдиний представник своєї партії, який останнім часом намагається висловити підтримку американському політику. Пол Ґудман, редактор видання ConservativeHome, у минулому також член парламенту, досі добре повʼязаний із консерваторами, як зазначає Politico.eu, у своїй нещодавній колонці також розкриває аргумент на користь «пробританського Трампа». Ґудман зазначає, що аргумент про те, що «президентство Трампа — це саме те, що потрібно світові» — це трохи занадто, але «зважити, чия перемога буде для нас кращою, нелегко». Він також зазначає, що, можливо, британські ліберали «не хочуть розуміти, чому Америка може проголосувати за таку людину, як Трамп, але британські консерватори повинні докласти зусиль».
Роздуми Бориса Джонсона та інших його колег-консерваторів також важливі для України, адже вони наштовхують на потребу вкотре працювати із різними колами республіканців у США. Це власне минулого року робив і сам Джонсон, коли у травні перебував із візитом у Техасі, де зустрічався із місцевими республіканцями і закликав їх підтримувати Україну. Темою підтримки України він і завершує свій текст, утім використовуючи сполучник «якщо»: «Якщо він [Трамп — Ред.] вчинить правильно і підтримає українців…» — і хоч далі Джонсон каже, що вірить у це, присмак непевності у цьому реченні залишається. А якщо ж ні, то що тоді? Працювати над тим, щоб Трамп не зміг нас не підтримати